Feb 04, 2010 13:29
Присутність ідеї «європейськості» в українській політичній риториці для багатьох сил стала трампліном до парламенту. У 2004 році гасла демократизації України були одними з головних серед помаранчевих меседжів. Приїзд Солани та Валєнси додав аргументів демонстрантам не переступати рамки «ненасильницького спротиву» та слухати «польових командирів». Навіть, у моменти, коли на сцені поряд із лідерами спротиву з’являлися такі одіозні особи як Микола Азаров.
Перебіг розмов про Європу із розряду «порядку денного» до другорядних питань - річ тимчасова. Козир «Євро-2012» ще не є використаним на всю, а, отже, привид «європейського добробуту» блукає вітчизною.
Улюбленими темами «євроінтеграторів» є чесність влади на Заході, її порядність і підзвітність народові. За смачним фантиком, як це часто буває, ховається трохи інша реальність - європейські роботодавці так само не зацікавлені у профспілках, гроші, які, за часів загрози СРСР, йшли на соціальні виплати, йдуть на оборонну галузь, а світову економіку робить не «підкріплений золотим запасом рубль», а фондові «пухирі»: від інформаційної сфери до сфери послуг. З лусканням такого чергового «пухиря» весь світ має справу і наразі. Отже, нагадаємо, які образи намагаються викликати в нас політиками гаслами «Європейська столиця», «європейський ремонт» тощо: добробут, чесність, відкритість… Спробуємо порівняти епізоди з життя кількох європейських міст, щоб показати: не все то золото, що блищить.
Київ,
вибори,
Україна