Тарифні війни (ДУДІН Віталій)
Події 9-го листопада не вписувались в звичний менталітет українця: близько 400 киян з непідробною злістю протестували проти політики столичної влади. Вогнища перед Київською міською державною адміністрацією на моїй короткій пам’яті ще не розводив ніхто. Бійці спецпідрозділу „Беркут”, здається, ще не вдавались до розгону санкціонованих владою зборів прямо в центрі міста. Однак, усе колись буває вперше. Кадри, на фоні яких хроніка „Помаранчевої революції” виглядає мирним народним гулянням, підказують, що радикальність народних мас зростає. Причиною виникнення цього преценденту стало рішення київської влади підвищити тарифи за проїзд у громадському транспорті.
4 листопада 2008 року Київрада залишила місту подарунок, очевидно присвячений до 160-тої річниці відкриття першого у світі метро. Саме цього дня було введено нові тарифи на комунальний транспорт, що перевищували попередні в 3-4 рази. В період, коли інфляція „з’їдала” доходи громадян, а ризик втратити роботу підвищувався, жителі міста сприйняли указ як удар по своєму гаманцю і людській гідності. Але у чиновників були підстави „наламати” сподівання пересічних платників податків.
Блискавичні реформи
1 листопада були опубліковані розпорядження Київської міської державної адміністрації про підвищення тарифів на транспорт. Нові тарифи вступили в силу з 4 листопада. Чиновники віднайшли раціональне обгрунтування вищевказаним непопулярним заходам. По-перше - необхідно було підняти заробітну плату співробітникам комунальних підприємств у сфері транспорту. Йдеться, зокрема, про працівників КП „Київпастранс” і КП „Київський Метрополітен”. По-друге - необхідно залучати значні кошти на технічний ремонт транспортних засобів. Окрім цього, заявлялось, що комунальний транспорт, в першу чергу метрополітен, є збитковим транспортом через свою низьку, майже символічну плату. За словами співробітників метрополітену останній рік об’єктивна собівартість перевезення у метро складала 1, 50 грн. на одного пасажира. Також вони зазначають, що ціни не змінювалися ще з 2000 року, при тому що за наявною статистикою ціни в Києві зросли в 5-6 разів, приблизно на стільки ж зросла середня заробітна плата у столиці. Перевізники зазначають, що підвищення плати за проїзд зможе гарантувати безпеку та якість транспортних послуг. Окремі експерти виділяють в якості першопричини інший фактор - деструктивний вплив світової економічної кризи, яка змусила Україну прийняти кредит від Міжнародного валютного фонду. За їх словами, згідно неписаних правил, кредит було надано на умовах підвищення комунальних тарифів, що зробить можливим повернення вищезазначеного кредиту в майбутньому. З таких позицій підвищення тарифів видається цілком обгрунтованим.
Водночас чиновники переконують, що розроблена диференційована система проїзних квитків, яка дозволяє економити значні кошти. Зокрема, вказуються, що можна буде їздити, як і раніше, по 50 коп. Така можливість доступна тим, хто придбає проїзний на цілий рік, ціна якого вимірюється трьохзначними цифрами і на перший погляд нагадує розмір мінімальної пенсії.
Однак народні маси сприйняли розпорядження про введення нових цін вороже. Ще місяць тому - коли перспектива подорожчання обговорювалась депутатами Київради - мало хто вірив у реальність намірів влади діяти всупереч інтересам киян. Та й навіть 1 листопада, коли розпорядження про нові тарифи було підписане Київським міським головою Леонідом Черновецьким, офіційні представники транспортних підприємств утримувались від коментарів. Так начальник столичного метро Петро Мірошников та генеральний директор КП «Київпастранс» Микола Ламбуцький заявили, що не бачили розпорядження про нові тарифи на проїзд у Києві і не можуть через це надати якісь коментарі. Поширювалися й чутки, що введення нових тарифів буде відкладатися з неділі на неділю щоб кияни встигли придбати нові жетони й проїзні. Тому багатьох 4 листопада зустріло зненацька.
Ряд фахівців прогнозували, що різке подорожчання проїзду стане каталізатором суспільного невдоволення і, як показала практика, - прогнози справдилися. Віталій Бала, аналітик Агентства моделювання ситуацій заявляв: „Різке підвищення цін на послуги всіх видів комунального транспорту не буде сприйняте населенням міста і зможе викликати жорстку протестну реакцію з боку киян. Тарифи слід було б піднімати поступово, готуючи громадську думку. Проте вживані заходи виявили крайній непрофесіоналізм управлінської команди київського градоначальника”.
Цікаво, що одразу ж після впровадження нових тарифів, безліч політичних сил вирішила підтримати народне невдоволення і засудити дії Київради у своїх зверненнях. При чому особливу активність у цій справі виявили партії та блоки, представники котрих підтримали зміну тарифів. Вони виправдовуються, що, мовляв, малось на увазі поступове підняття тарифів; очікувалось, що подорожчання проїзду мало бути співрозмірним з ростом заробітних плат. Намагаючись збагатитися політичним капіталом на хвилі популістичних гасел про повернення старих тарифів, політичні сили інколи навіть не пропонували альтернативних шляхів подолання проблем у галузі наземного та підземного транспорту.
На два фронти
Не інакше як популізм сприймаються заяви Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко про можливість повернення старих тарифів. Разом з тим ініціативи її однопартійця - віце-прем’єр-міністра Олександра Турчинова багато в кого сприймаються як дієві кроки. О. Турчинов у відповідь на лист з Антимонопольного комітету доручив Міністерству транспорту та зв’язку разом із Міністерством житлово-комунального господарства перевірити обґрунтування підвищення тарифів на послуги міського пасажирського транспорту в Києві. «Крім того, ми доручили Держкомстату перевірити дані, що обґрунтовували це підвищення, тому що, як стверджують у КМДА, кількість людей, які користуються міським транспортом, в останні роки невпинно зменшується, а це не викликає довіри», - розказали у прес-службі Олександра Турчинова. Також голові Контрольно-ревізійного управління доручено провести аудит «Київпастрансу» та КП «Київський метрополітен». Окрім цього, із подачі Антимонопольного комітету прокуратура Києва взялася розслідувати дотримання законодавства при запровадженні нових тарифів на проїзд. На час розслідування тут вважають за доцільне повернутись до старих цін на метро, тролейбуси тощо.
Представники інших політичних партій заявили про необхідність безстрокових акцій протесту та про розбиття наметів під стінами Київради, більшість депутатів котрої розділяють ідеї протестувальників, так як не хочуть виглядати обличчям „антинародних” реформ. Однак невдоволення народу зростає не залежно від активності політичних сил та готовності останніх очолити бунтівні маси, які, зважаючи на погіршення соціально-економічною ситуації, все більше схиляються до акцій стихійного протесту.
Яскравим зразком стихійного вияву громадського обурення стало проведення у неділю 9-го листопада санкціонованого мітингу під мерією. Підкреслювалась позапартійність організаторів. В ході мітингу учасники вирішили принести імпровізовану жертву чиновникам - підпалити автомобільні шини, пофарбовані в блакитний колір. Згодом, не пред’являючи жодних вимог до організаторів акції, бійці підрозділу спеціального призначення „Беркут” почали бити кийками випадкових людей, що опинилися поблизу, а також затримали 12 осіб. Шестеро з них були засуджені до трьох діб адміністративного арешту, при тому, що до суду не було допущено ні свідків, ні представників.
Факт, вартий уваги: під час акції під стінами КМДА було вимкнено світло ліхтарів, що, за словами очевидців, спричинило автомобільну аварію. Викликає запитання і те, що автомобільний рух на Хрещатику не було перекрито всупереч існуючим правилам, згідно яким рух на Хрещатику мав би відкриватись лише о 20-00. За словами, учасників акції, це було зроблене з метою завадити заходу.
Скандал навколо цієї акції змусив поставити питання про перегляд тарифної політики на порядок денний. Вже 11 листопада Комісія Київради з питань транспорту та зв’язку визнала помилковим і передчасним розпорядження Київської адміністрації про підвищення з 4 листопада тарифів на проїзд у громадському транспорті і вимагає відмінити його. "Мерія грубо спотворила депутатське рішення, яке 30 вересня стало підсумком роботи робочої групи з вивчення ситуації у транспортній галузі міста Києва", - сказав член цієї комісії Олександр Зінченко.
Невже голос вулиць все ж почули у владних кабінетах? Народні маси сподіваються, що політики не обмежаться лише заявами, приємними електоральному вуху.
Класовий нюанс
Разом з тим, представники професійної спілки працівників метрополітену вважають за необхідне зробити все від них можливе з метою не допустити зниження оплати за проїзд. Значним здобутком вони вважають те, що внаслідок підняття тарифів їх заробітна плата зросла на 10% і вважають, що лише за існуючих тарифів можна буде підтримувати транспортні засоби у належному технічному стані. Вони обіцяють використати весь арсенал засобів - провести багатотисячні пікетування відповідних державних установ, а в разі крайньої необхідності обіцяють влаштувати страйк і паралізувати транспортну мережу столиці.
Громадські активісти, що ставлять за вимогу зниження тарифів на проїзд розуміють вимоги транспортників і в той же час вказують на суперечливість такої позиції, адже кажучи про профспілкову солідарність, транспортники забувають про необхідність консолідації зусиль усіх людей найманої праці - таких же соціально-незахищених і обмежених у правах. На разі ж, громадським активістам видається, що рядові працівники відстоюють інтереси своїх роботодавців - керівників комунальних підприємств. Окрім того, стверджується, що від підвищення оплати проїзду постраждають і родичі працівників транспорту, тому що транспортні витрати ляжуть ярмом на їх сімейні бюджети.
Противники нових тарифів критикують рішення влади з наступних позицій. „Не може бути виправдане жодними посиланнями на «збитковість» транспорту: адже в усьому світі комунальний транспорт, як правило, є збитковим і дотується з бюджету, - переконують вони в оприлюдненому ними зверненні. - Перевезення пасажирів - не бізнес, а соціально необхідна функція”. Аргумент влади про те, що вартість комунального транспорту в інших країнах набагато вища протестувальники не сприймають серйозно і вказують на те, що підвищення плати вимагає покращення послуг, що надаються. Зокрема, обгрунтованою вони б визнали оплату, за якої б транспорт функціонував майже цілодобово.
Вони пропонують вихід із ситуації: вартість проїзду має складати 1 грн.; зарплатня транспортників має підвищитися як мінімум на 50%, а не на 10%; додаткові кошти мають бути отримані шляхом підвищення цін на розміщення реклами в транспорті. За їхніми даними, реклама лише в метрополітені приносить 10 млн. грн. на рік у бюджет міста, тоді як реальний ринок рекламних послуг у сегменті транспортної реклами в Києві експерти оцінюють у 1,5-2 млрд. грн. на рік.
Водночас дехто скептично ставиться до можливості подолання проблеми за рахунок більш заможної частини суспільства - підприємців, що власне і розміщують свою рекламу. Виконуючий обов’язки начальника головного управління з питань реклами Юрій Фрейдінов вважає далекими від реалій розмови про можливість покриття витрат столичного комунального транспорту за рахунок доходів від реклами. «Дійсно, є така стаття у прибутках транспортних підприємств, однак вона становить лише 0,5 - 1,5 відсотка надходжень від усіх видів діяльності. І це при тому, що транспортники не здійснюють відрахувань до міського бюджету з доходів від розміщення реклами, - зазначає Юрій Фрейдінов. - Для того, щоб доходи від реклами покривали витрати комунального транспорту, вартість реклами на транспорті мала б бути вищою у 950 разів, що, звичайно ж, неможливо». Разом з тим, його опоненти заявляють, що процес розподілу фінансових надходжень від операцій у цій галузі є недостатньо прозорими для самих співробітників транспортної системи.
В черговий раз суспільство постає перед необхідністю виваженого компромісу. Маємо надію, що „учасники конфлікту” - транспортники і пасажири - скористаються своєю можливістю внести певні пропозиції і сприятимуть пошуку рішення, що узгодило б якомога більше соціальних інтересів. Зволікання з боку влади може мати непередбачувані наслідки.