Український зігафолк
Український зігафолк в НИГИЛИСТ.
Назар Шешуряк
“Український зігафолк” - це дуже просто. Це про патріотизм, чорнозем і поклик крові. Вся країна кричить “смерть ворогам” і співає гімн - ну то навіщо ховати зігу в кишеню і соромитись? Не треба соромитись, давайте будемо чесні з собою.
Відкриття виставки було чудесним: під стелею літали зіги, на експонатах спали п’яні жінки, один відвідувач несанкціоновано продемонстрував портрет Бакуніна і свій білий необрізаний, самогон з Путивля теж всім дуже сподобався. Виставка, однак, не протрималась навіть до понеділка: #всепогано, #злийлендлорд, #посттравматичнийсиндром, #вибачтевимітайтесь.
Скандалити і ображатися ми не хочемо, вимітайтесь так вимітайтесь. Інша справа, що ми запланували ще різні цікаві події-заходи-концерти, і так бездарно закривати виставку, яка мала тривати три тижні, не хочеться. В якому форматі будемо продовжувати - ще невідомо, але щось точно буде.
Листівка, яку роздавали на відкритті:
Учасники виставки пропонують свої інтерпретації «нової сакральності», що проростає крізь чорнозем.
Зігафолк - це фалічність стягів на блокпостах. Сергій Мельниченко представляє серію фотографій «Блокпост» з проекту «Воєнкомат».
Андрій Сігунцов підготував серію колажів, що обігрують образи нових українських героїв і естетику «низового фолку» ХХІ століття, а також серію малюнків «Любов і смерть».
Антон Слободенюк та Ніка Барциховська відтворили маски, які використовував у своїх ритуалах кривавий націоналістичний культ, що діяв на Київщині у 1990-ті роки.
Картина Кобенка «Мій пес» - своєрідний портрет українського езотеричного підпілля (мертвого, живого і ненародженого).
Інсталяції Назара Шешуряка присвячені мертвим героям і живим зрадникам. Зрадники віддали для виставки свої повістки в армію з автопортретами. А герої тим часом кидають на нас, живих, принциповий і сповнений жалю погляд, але залишаються глухими до наших молитов.
Комментировать
В категории: Визуальное, Действия, тези: виставка, зігафолк, патриотизм, чорнозем, Шешуряк
Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi
Назар Шешуряк
“Український зігафолк” - це дуже просто. Це про патріотизм, чорнозем і поклик крові. Вся країна кричить “смерть ворогам” і співає гімн - ну то навіщо ховати зігу в кишеню і соромитись? Не треба соромитись, давайте будемо чесні з собою.
Відкриття виставки було чудесним: під стелею літали зіги, на експонатах спали п’яні жінки, один відвідувач несанкціоновано продемонстрував портрет Бакуніна і свій білий необрізаний, самогон з Путивля теж всім дуже сподобався. Виставка, однак, не протрималась навіть до понеділка: #всепогано, #злийлендлорд, #посттравматичнийсиндром, #вибачтевимітайтесь.
Скандалити і ображатися ми не хочемо, вимітайтесь так вимітайтесь. Інша справа, що ми запланували ще різні цікаві події-заходи-концерти, і так бездарно закривати виставку, яка мала тривати три тижні, не хочеться. В якому форматі будемо продовжувати - ще невідомо, але щось точно буде.
Листівка, яку роздавали на відкритті:
Учасники виставки пропонують свої інтерпретації «нової сакральності», що проростає крізь чорнозем.
Зігафолк - це фалічність стягів на блокпостах. Сергій Мельниченко представляє серію фотографій «Блокпост» з проекту «Воєнкомат».
Андрій Сігунцов підготував серію колажів, що обігрують образи нових українських героїв і естетику «низового фолку» ХХІ століття, а також серію малюнків «Любов і смерть».
Антон Слободенюк та Ніка Барциховська відтворили маски, які використовував у своїх ритуалах кривавий націоналістичний культ, що діяв на Київщині у 1990-ті роки.
Картина Кобенка «Мій пес» - своєрідний портрет українського езотеричного підпілля (мертвого, живого і ненародженого).
Інсталяції Назара Шешуряка присвячені мертвим героям і живим зрадникам. Зрадники віддали для виставки свої повістки в армію з автопортретами. А герої тим часом кидають на нас, живих, принциповий і сповнений жалю погляд, але залишаються глухими до наших молитов.
Комментировать
В категории: Визуальное, Действия, тези: виставка, зігафолк, патриотизм, чорнозем, Шешуряк
Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi