Варшавсько-львівські роздуми дворічної давнини
Львів - Варшава - Львів
Тарас Шевченко свого часу, у 19 столітті, закликав: „Учітеся, брати мої, думайте, читайте, чужому научайтесь й свого не цурайтесь”. Настанова для українського народу, актуальна у всі часи і для всіх поколінь. А тепер дещо про народ сусідній - поляків. Саме про цей народ Марек Адамєц у статті «Національний характер поляків» говорить: «Кожний поляк з молоком матері засвоює знання про власну історію, якщо ж навіть те знання діаметрально протилежне історичним фактам, то тим гірше для фактів». З’ясувати, наскільки ця думка відповідає дійсності, може кожен, хто хоча б трохи знає ментальність польського народу і розуміє явища та процеси, що відбуваються у Польщі.
Транспорт
Роздуми виникли з транспорту. Точніше: під впливом газети «Джєннік» („Dziennik”) в руках пасажира автобусу №116, що курсує Варшавою. Незнайомець розгорнув газету на сторінці, де великими літерами можна було прочитати заголовок: «Львів будується за свої» („Lwów stroji się za swoje”...).
Побачити у столиці Польщі людей, що читають в громадських місцях, досить просто. І навіть коли їдете в автобусі, без зусиль пошуку можете побачити когось, хто читатиме. Виникає запитання: поляки люблять читати (навіть у транспорті)? Або ж в них кращі умови, ніж в нас, в Україні? А, можливо, і одне і друге?
Той, хто вперше потрапив в інше місто чи країну, зазвичай, має новий погляд на явища і речі, що для постійних мешканців є вже усталеним і звичним. Українця, який приїхав до Польщі, може здивувати чіткий порядок на дорогах. Відеонагляд та великі штрафи - фактори, завдяки яким Польща вже давно не має проблем, які були і все ще залишаються у нас (процес запозичення і втілення польського і світового досвіду в Україні - відеонагляд, підвищення розміру штрафів, перенавчання державтоінспекторів - відбувається із гальмуванням цього ж процесу людьми, залученими до нього).
Багатьом у Варшаві невідоме, характерне для української системи пересування, слово „маршрутка”. Ніхто тут не має справи з кондукторами. Транспортна система міста побудована за схемою, завдяки якій у пасажирів не виникає труднощів під час доїзду на роботу, додому чи деінде. Тут курсують автобуси, трамваї, внутрішньоміські електрички, діє одна лінія метро. Вам лише необхідно придбати та закомпостувати картку на місяць проїзду за 66 польських злотих, що приблизно становить 170 гривень, а для студентів сума наполовину менша, і Ви матимете право користуватися усіма видами транспорту протягом місяця стільки разів, скільки того забажаєте. Якщо немає необхідності купувати картку на місяць, можете купити одноразовий або добовий квиток відповідно 2,4 чи 7,2 злотих. Окрім того, пам’ятайте і про нічні маршрути, які, хоча не часто (з інтервалом 1 - 1,5 год.), але все ж таки перевозять пасажирів вночі.
Це не реклама польського транспорту. Це - польські реалії.
Читання
Читають у Варшаві, як вже було сказано, скрізь. До послуг студентів і викладачів широкий вибір бібліотек, серед яких варто відзначити бібліотеку Варшавського університету. Ця бібліотека - своєрідний просвітницько-розважальний комплекс, де відвідувачі можуть не лише користуватися необхідною для них літературою, Інтернетом, а й випити горнятко кави, пограти в більярд чи придбати книгу в книгарні. В приміщенні бібліотеки часто показують вистави, рідкісні екземпляри творів митців та раритетні книги відомих авторів. Зокрема, в лютому минулого року відбулася виставка копій рукописних нот ІV концертної симфонії відомого польського композитора Кароля Шимановського. Під меценатством національного міністерства культури та освіти університет придбав їх на аукціоні в Лондоні за суму більше як 32 тисячі злотих. Подібні події в університетській бібліотеці непоодинокі. Популярність підтверджується і кількістю відвідувачів, яких тут реєструють щоденно в межах 3 500 осіб. До речі, якщо ми перетнули площу літератури, згадати варто і батька польської літератури Миколу Рея, який ще у 15 столітті писав: «А нехай інші народи знають, що поляки не кури і свою мову мають». Схоже на декларацію патріотизму? Цікаво, як багато українців знає, хто батько нової української літератури?.. Енеїда, Наталка-Полтавка, Москаль-Чарівник… Відомі не лише в Україні, а й у світі твори Івана Котляревського, інсценізація яких відбувалася в багатьох українських та зарубіжних театрах. Так, саме Котляревського вважають батьком нової української літератури. Переломним у його творчому житті стала «Енеїда» - поема-травестія кінця 18 століття, в якій письменник, дотримуючись запозиченого сюжету латинської поеми Вергілія, створив свої образи. Котляревський детально вiдтворив у поемi особливостi нацiонального характеру українцiв, а також народного життя i побуту своїх сучасникiв в цiлому.
Не проводитимемо екскурсу в історію української літератури. Повертаємося на варшавські вулиці, у варшавські книгарні.
Для любителів та колекціонерів книг варто пройтися варшавськими книгарнями. Друкована продукція в Польщі значно дорожча від української. Середня вартість книги в книгарнях - 35 злотих. Газети та журнали також є дорожчими від українських в 2-2,5 рази. Цікавим різновидом книгарень є т.зв. книгарні-кав’ярні, де відвідувачі можуть поєднати перегляд літератури зі смакуванням кави та чаю, а якщо пощастить - потрапити на літературний вечір. В таких книгарнях літературні вечори - звичне явище. Nota bene: у Львові також починають з”являтися книгарні-кав’ярні на кшталт подібних книгарень Варшави. Рух у напрямку європеїзації розпочато, що тішить (хоча й не всіх, проте прибічників європейського вибору таки не може не тішити).
Українсько - польські реалії
А тепер ще раз про вже згадувану статтю в газеті «Джєннік» („Dziennik”). «Львів будується за свої» („Lwów stroji się za swoje”) - один з циклу репортажів з України, зроблених польськими журналістами у зв’язку з приготуваннями України та Польщі до Євро-2012. Автори - Артур Щепняк та Пьотр Желязни пишуть про те, як готуються до події в Дніпропетровську, Києві, Донецьку та Львові. Прочитавши всі статті, під впливом матеріалів, просякнутих скептицизмом та іронією над українськими реаліями, виникає обурення. Обурення проти такого висвітлення явищ, проти нашого ставлення до самих себе. В перших абзацах репортажу звучить вже усталена і ще раз проголошена думка, поширена серед поляків, що Львів - польське місто. Сперечатися про такі речі немає потреби. Вивчення українсько-польської історії давно дало відповідь на це питання. Згодом виникають інші думки. Журналісти, які побували вперше в Україні, показали нам ті недоліки, які для нашої влади побачити складно через багато причин. Це і проблеми під час перетину українсько-польського кордону (лише про пригоди під час перетину польсько-українського кордону можна написати не один репортаж і бажаючих написати такий матеріал багато); це і труднощі під час користування транспортом (особливо гостро проблема постає під час напливу до міста іноземних гостей, коли довжелезні затори на львівських вулицях, якщо маєте час, можна хіба що обійти - у прямому значенні цього слова); це і європейські ціни Києва, що в багато разів перевищують ціни Варшави (хоча саме Польща - країна Євросоюзу), а також ідеї та плани, для реалізації яких не вистачає зібраності і відданості справі. Маємо чимало проблем. Про них пишуть наші сусіди, які вже давно і цілеспрямовано готуються до Євро - 2012, тоді як багато громадян України виїжджають до Польщі допомагати будувати стадіони, дороги, готелі (звісно, за належну плату, а чи просто вищу, ніж можуть запропонувати їм за роботу у власній країні).
Ще одна особливість поляків в тому, що вони вчаться: на чужих та своїх помилках. Окрім того, поважають себе, бережуть свої культурно-історичні пам’ятки, люблять та завжди при нагоді згадують папу Іоанна Павла ІІ і за будь-яку ціну прагнуть поповнити свої національні надбання.
А Україна? Що маємо ми? Український народ, безперечно, має величезний потенціал: талановитих, розумних та працьовитих людей, одну з наймилозвучніших мов світу, багаті звичаї та традиції, родючі чорноземи, дивовижну природу, величну історію і її діячів... перераховувати можна довго і перераховувати буде що. Проте, на просте запитання: чому вже 18 років поспіль ходимо по зачарованому колі, тупцюємо на місці, бавимося у вибори-перевибори? - відповісти чомусь дуже складно. Польський режисер Кшиштоф Зануссі під час участі у телепередачі «Свобода Слова» Савіка Шустера, спостерігаючи за «клоунадою» під час ефіру, де вкотре українські політики «обмусолювали» питання мови, вправляючись у публічній демагогії, констатував, що живемо ми (українці) ще в кам’яному віці. Поляк мав на увазі світогляд тих політичних мужів, що ніяк не можуть зрозуміти, в якій країні вони живуть і який рік надворі. Тому, можливо, нам варто почати з поваги? Поваги себе, своєї країни, мови, народу, звичаїв, традицій…