Запах свіжого Хліба
Йшла сьогодні зранку старою львівською вуличкою і почула запах. Запах родом з дитинства. Запах свіжоспеченого хліба.
У щойновідкритий зрання магазин завозили хліб. Запах викликав хвилю емоцій, думок і відчуттів, як ніколи жоден з інших запахів. Навіть запах каналізаційних очисних споруд у Львові:)
Згадала, як маленькою щодня бігала за хлібом у пекарню поряд мого дому. По дорозі обережно стискала гроші, які мені давали батьки на хліб, щоб нічого не загубити. Трохи терпіння і ніяковіння перед височезним прилавком з віконцем, крізь який за гроші давали теплий і хрумкий буханець. Назад я йшла вже зі свіжовипеченим хлібом, вдихала його аромат і гризла (шматочок за шматочком). Це було дуууже смачно. Від такої смакоти й апетиту додому залишалася щонайбільше половина щойнокупленого, щойновипеченого і щойновідкушеного хліба :) Тому намагалася прошмигнути повз маму, аби "не дістати" за ось такий окраєць хліба. Після тенденційності у поїданні буханців мама змирилася і давала вже гроші на дві хлібини.
Пам'ятаю діда Макара. Дід Макар - наш сусід, в хаті якого ми, дітлахи, бавилися. Одного разу недоїджена скибка хліба випала в мене з рук. Дід Макар відразу зреагував: підняв і поцілував хліб. "Так треба робити завжди, бо хліб дуже цінний", - сказав дідо. Його поведінка тоді була для мене дивною і незрозумілою. Але чомусь завжди після того, коли в мене на землю падав хліб, - крадькома його цілувала.
Тепер, з перспективи часу, розумію, наскільки цінним для людей минулого століття був хліб і наскільки важливо для них було шанувати і хліб, і людей, що його випікали. Люди минулого століття ще пам'ятали голод 33-го, пам'ятали колективізацію і розкуркулення, були близькими до землі, яка їх годувала. Не знаю, чи ми, теперішні, коли будемо такими ж старими - будемо так цінувати хліб. Для нас тепер хліб став звичайним і майже непомітним продуктом, який так просто піти і купити в магазині. Зрештою, індустріальний розвиток і час змінюють людські цінності та розставляють по-інакшому акценти. І в цьому нічого страшного нема. Така закономірність, від якої нікуди не втекти.
Просто у серці виникла тепла згадка з дитинства і щира вдячність до Діда Макара, який невимушено навчив мене цінувати хліб і поважати працю людей)
У щойновідкритий зрання магазин завозили хліб. Запах викликав хвилю емоцій, думок і відчуттів, як ніколи жоден з інших запахів. Навіть запах каналізаційних очисних споруд у Львові:)
Згадала, як маленькою щодня бігала за хлібом у пекарню поряд мого дому. По дорозі обережно стискала гроші, які мені давали батьки на хліб, щоб нічого не загубити. Трохи терпіння і ніяковіння перед височезним прилавком з віконцем, крізь який за гроші давали теплий і хрумкий буханець. Назад я йшла вже зі свіжовипеченим хлібом, вдихала його аромат і гризла (шматочок за шматочком). Це було дуууже смачно. Від такої смакоти й апетиту додому залишалася щонайбільше половина щойнокупленого, щойновипеченого і щойновідкушеного хліба :) Тому намагалася прошмигнути повз маму, аби "не дістати" за ось такий окраєць хліба. Після тенденційності у поїданні буханців мама змирилася і давала вже гроші на дві хлібини.
Пам'ятаю діда Макара. Дід Макар - наш сусід, в хаті якого ми, дітлахи, бавилися. Одного разу недоїджена скибка хліба випала в мене з рук. Дід Макар відразу зреагував: підняв і поцілував хліб. "Так треба робити завжди, бо хліб дуже цінний", - сказав дідо. Його поведінка тоді була для мене дивною і незрозумілою. Але чомусь завжди після того, коли в мене на землю падав хліб, - крадькома його цілувала.
Тепер, з перспективи часу, розумію, наскільки цінним для людей минулого століття був хліб і наскільки важливо для них було шанувати і хліб, і людей, що його випікали. Люди минулого століття ще пам'ятали голод 33-го, пам'ятали колективізацію і розкуркулення, були близькими до землі, яка їх годувала. Не знаю, чи ми, теперішні, коли будемо такими ж старими - будемо так цінувати хліб. Для нас тепер хліб став звичайним і майже непомітним продуктом, який так просто піти і купити в магазині. Зрештою, індустріальний розвиток і час змінюють людські цінності та розставляють по-інакшому акценти. І в цьому нічого страшного нема. Така закономірність, від якої нікуди не втекти.
Просто у серці виникла тепла згадка з дитинства і щира вдячність до Діда Макара, який невимушено навчив мене цінувати хліб і поважати працю людей)