ДАЦС - і цим все сказано... -2
отримала я свою довідку.
разом із черговою купою задоволення.
нє, ну просто отак взяти довідку - це ж нецікаво, так?
сплаченіі 120 грн за одненький папірець варті того, аби платник безпосередньо брав участь у всьому процесі. відтак, навіщо заздалегідь видруковувати довідку, навіть якщо є цілих 6 днів на це?
краще зробити так:
людина приходить. їй кажуть - ага, добре, зараз. треба вийти з кабінету. зачекайте тут у коридорі.
тітка повертається десь за хвилину-другу із двома пустими бланками.
запрошує до кабінету.
і починає робити нелюдські зусилля аби ту довідку надрукувати.
побіжно ви розумієте, що два бланки - то вже оптимізований процес, аби вдруге за ним не бігти...
і ще ви маєте змогу бачити у папці квитанцію про те, що оплата вашої довідки була проведена через банк. щоправда, на яку суму - то загадка.
довідку друкують 20 хвилин супроводжуючи це жалісним скигленням, що комп сильно висне і неможливо працювати. побіжно з компу витягається диск, який цілком можливо його й гальмує - бо після цієї операції довідка таки видруковується.
вес цей час ви маєте щасливу нагоду слухати "просто радіо", на якому як раз пропонують якусь акцію до весілля. супроводжується це піснею мумій троля "забави". добре, що не "как тебе повезло..."
нарешті, довідка видрукувана.
ви розписуєтеся у журналі, який складається суто із пустих записів (тобто - заголовок, багато пропущених рядків і підпис у відміченому рядку).
на тому це ще не все. тітка знову просить вас зачекати у коридорі - бо йде до іншого кабінету зробити копію вашої довідки.
і нарешті - ви вільні.
мабуть, ви маєте бути щасливі, що всього за якихось півгодини власного часу та 120 одиниць української твердої валюти ви в найдрібніших деталях дізналися процедуру виготовлення довідки, яка містить інформацію про вашу особу.
в принципі, це не так вже й дорого, еге ж?
разом із черговою купою задоволення.
нє, ну просто отак взяти довідку - це ж нецікаво, так?
сплаченіі 120 грн за одненький папірець варті того, аби платник безпосередньо брав участь у всьому процесі. відтак, навіщо заздалегідь видруковувати довідку, навіть якщо є цілих 6 днів на це?
краще зробити так:
людина приходить. їй кажуть - ага, добре, зараз. треба вийти з кабінету. зачекайте тут у коридорі.
тітка повертається десь за хвилину-другу із двома пустими бланками.
запрошує до кабінету.
і починає робити нелюдські зусилля аби ту довідку надрукувати.
побіжно ви розумієте, що два бланки - то вже оптимізований процес, аби вдруге за ним не бігти...
і ще ви маєте змогу бачити у папці квитанцію про те, що оплата вашої довідки була проведена через банк. щоправда, на яку суму - то загадка.
довідку друкують 20 хвилин супроводжуючи це жалісним скигленням, що комп сильно висне і неможливо працювати. побіжно з компу витягається диск, який цілком можливо його й гальмує - бо після цієї операції довідка таки видруковується.
вес цей час ви маєте щасливу нагоду слухати "просто радіо", на якому як раз пропонують якусь акцію до весілля. супроводжується це піснею мумій троля "забави". добре, що не "как тебе повезло..."
нарешті, довідка видрукувана.
ви розписуєтеся у журналі, який складається суто із пустих записів (тобто - заголовок, багато пропущених рядків і підпис у відміченому рядку).
на тому це ще не все. тітка знову просить вас зачекати у коридорі - бо йде до іншого кабінету зробити копію вашої довідки.
і нарешті - ви вільні.
мабуть, ви маєте бути щасливі, що всього за якихось півгодини власного часу та 120 одиниць української твердої валюти ви в найдрібніших деталях дізналися процедуру виготовлення довідки, яка містить інформацію про вашу особу.
в принципі, це не так вже й дорого, еге ж?