Таргани, тарганчики у нашій голові.
Стільки хочеться висловитись, розказати, написати, прокричати, а натомість тихе мовчання в собі і суцільна щоденна боротьба з собою, з своїми тарганами в голові. Так хочеться отримувати задоволення від кожної прожитої секунди, хвилини, години. Я розумію, що прожитих моментів вже не повернути і треба ними насолоджуватись наповну, але декілька "АЛЕ!" - ти просто вчасно не усвідомлюєш, що мить не повернеться, вона незабутня і така миттєва. Випадковості, миттєвості, приємнощі, радість, помилки, невдачі і т.п. - це те що робить нас щасливими і сильними, а такими варто бути хоча
б тому, щоб згадувати і посміхатись, або плакати. В кожного свої емоції і настрої, але спогади час від часу до кожного приходять. Як і до мене приходить чудове "А, що якби" і в цей час я розмірковую, щоб сталось якби в тій чи іншій ситуації я не побоялась і зробила крок назустріч, може зараз би все було інакше. Або не варто думати такі думки і бути вдячною тому, що маю зараз в своєму житті і навколо нього. Мабуть, твоє тебе завжди знайде, я зараз маю на увазі радіо, скільки було спроб і кроків, щоб зачепитись, але всього навсього якийсь страх керував мною і керує зараз. Чому ми не вчимось на своїх помилках, а продовжуємо їх знову повторювати? Відповідь в мене знайшлась досить проста "Я боюсь щось змінювати в своєму житті і брати на себе відповідальність за успішні, чи не зовсім успішні дії і досягнення". Думаю, якби кожен зміг на свідомому рівні переборювати кожного дня свої страхи і комплекси, від того життя б стало краще перш за все для Вас самих, а потім вже й для інших. Скільки б ми могли зробити, якби не боялись. Треба вірити і діяти, тоді і обов'язково все вийде. Не будуйте собі зайвих барикад і блокувань, йдіть вперед до своєї мети. Я принаймні бути пробувати, щоб вийшло щось близьке до бажаного. Все в наших руках!
