Просто зима
За вікном зима тихо доспівує зимову оду, тут поруч зі мною парує філіжанка запашної кави, тішить невимовно привабливим ароматом і пропонує поринути у незабуті спогади... Ой, як я сумую за тихими кавово-пліткаськими посиденьками в кав’ярні «На Валовій». Мені здається тоді було так по доброму просто, легко і невимовно, можна було говорити мовчки, розуміти емоції лише обмінюючись поглядати… так це було і пройшло, тепер все по іншому. Черговий раз переконуюсь суспільству не потрібні відкриті ми - добрі, щирі, по дитячому наївні і деколи пустотливі, оточуючі сприймають нас як сильних, впевнених людей. Хіба хтось колись може здогадатися, що коїться на душі в тієї жінки, що впевнено, з граціозною ходою королеви, пройде по засніжених вуличках вечірнього міста. Усім здається, що у неї все просто ок… а там за тією примарою впевненості, ховається тендітне створіння, схоже на підсніжник, що вперто проривається крізь снігові замети, але його так легко знищити морозною зимою. Життя вчить, але мені так не хочеться в це все вірити. Я точно засвоїла в житті твердість слова «не можна»: не можна вірити, не можна завдавати болю тим, хто поряд, не можна сподіватись.За вікном падав лапатий сніг, вона допила запашну каву, на вулицю ступила красива молода жінка, для всіх таємнича і впевнена в собі, для неї самої - всього лиш тендітний підсніжник.