Напевне я щаслива :)
Спочатку я була не задоволена своїм виглядом, мені здавалося, якщо мої пропорції містять ознаки диспропорції, то це матиме суттєвий вияв у моєму життєвому просторі. Потім виявилося, що я фанатка чистоти і просто не можу спокійно переносити той факт, що на столі може стояти невимита філіжанка з під кави, або книжка не там, де я її залишила (тобто у точно визначеному місці). Згодом я перейшла на з’ясування одвічної теми - взаємостосунків дружина чоловік, за принципом : всі чоловіки - сво?. І ще ціла підбірка питань ( які вже можна випускати двотомником з поміткою “для незадоволеного мазо”), які не давало спокою моєю розміреному тихому щастю.
Потім мені, мабуть, на голову впало правильне яблуко з абсолютно правильного дерева і я нарешті подивилась на світ по іншому, а може якраз подивилась на нього так я треба - “О, Еврика!”.
Я перестала мучити себе, що в мені щось десь не так, бо виявляється - якщо я влаштовую сама себе, а також мило йдучи по вулиці хтось із завмиранням у серці проводжає мене зацікавленим поглядом, то здається світ і я не загинемо від того, що я не схожа на Міс всесвіту. Я - просто я. Цього мені виявилося достатньо.
Я втомилась дратуватись від того, що в моїй домівці ніколи не буде ідеального порядку і чистоти, які я просто обожнюю. Хай, приплівшись стомленою з роботи, перечіпляюся через силу силенну іграшок, книжок, і словесних нереалізованих ідей та море пригод. Хай цей клубок шерсті, що оселився в мене, докучає мені своїм гавкотом та цілою купою пуху (з якого можна було б наплести светри всій моїй родині). Але це все моє життя, яке я люблю, бо то моя дитина і мій пес , і мені більш нічого не треба крім них, які є такі, саме такі і іншими я їх бачити не хочу.
Я вже не докучаю своєму чоловіку, що поруч зі мною терпить мене і сміливо чекає, коли я нарешті подорослішаю, банальними запитаннями та доріканнями, що він десь щось зробив так, як це суперечить моєму баченню тієї чи іншої теми.
Я просто даю можливість своєму щастю хоч іноді завітати на свій поріг. Я вже не шукаю проблем там, де їх просто немає, не сушу собі голову над тим, що гіпотетично може статися при гіпотетично не доведеній ситуації, бо хтось сказав, що “ вероятности равны 50%. Либо случится, либо нет”, то навіщо зайвий раз переобтяжувати свою щасливу голову.
А взагалі я вчуся бути щасливою чого і всім бажаю.
Потім мені, мабуть, на голову впало правильне яблуко з абсолютно правильного дерева і я нарешті подивилась на світ по іншому, а може якраз подивилась на нього так я треба - “О, Еврика!”.
Я перестала мучити себе, що в мені щось десь не так, бо виявляється - якщо я влаштовую сама себе, а також мило йдучи по вулиці хтось із завмиранням у серці проводжає мене зацікавленим поглядом, то здається світ і я не загинемо від того, що я не схожа на Міс всесвіту. Я - просто я. Цього мені виявилося достатньо.
Я втомилась дратуватись від того, що в моїй домівці ніколи не буде ідеального порядку і чистоти, які я просто обожнюю. Хай, приплівшись стомленою з роботи, перечіпляюся через силу силенну іграшок, книжок, і словесних нереалізованих ідей та море пригод. Хай цей клубок шерсті, що оселився в мене, докучає мені своїм гавкотом та цілою купою пуху (з якого можна було б наплести светри всій моїй родині). Але це все моє життя, яке я люблю, бо то моя дитина і мій пес , і мені більш нічого не треба крім них, які є такі, саме такі і іншими я їх бачити не хочу.
Я вже не докучаю своєму чоловіку, що поруч зі мною терпить мене і сміливо чекає, коли я нарешті подорослішаю, банальними запитаннями та доріканнями, що він десь щось зробив так, як це суперечить моєму баченню тієї чи іншої теми.
Я просто даю можливість своєму щастю хоч іноді завітати на свій поріг. Я вже не шукаю проблем там, де їх просто немає, не сушу собі голову над тим, що гіпотетично може статися при гіпотетично не доведеній ситуації, бо хтось сказав, що “ вероятности равны 50%. Либо случится, либо нет”, то навіщо зайвий раз переобтяжувати свою щасливу голову.
А взагалі я вчуся бути щасливою чого і всім бажаю.