Фільм вихідного дня
Вчора, вже вкотре, переглянула кінострічку «Зелена миля» за однойменною книгою Стівена Кінга. Не хотіла цитувати чужі висловлювання чи рецензії на цей фільм, а вирішила описати свою думку, хай примітивну, хай не зовсім виважену чи авторськи майстерну, але власну.
В сучасному світі є дуже мало людей, ще менше подій і вчинків, які можуть справити враження і залишити слід у житті людини. Ще менше фільмів, які можуть внести позитив і посіяти щось хороше, викликати роздуми і переживання в душі кожного ( я не веду мову про перли кіножанру, які дедалі частіше наповнюють наше, так зване, культурне життя).
Для мене таким фільмом залишиться «Зелена миля», хтось скаже він нудний, а я скажу - це твір, який з кожним переглядом змушує вглибитись, з кожним життєвим етапом відкриває все нові і нові сторони людської особистості, які важко осягнути чи просто зрозуміти і прийняти. Яскраве відтворення одвічної боротьби добра і зла…Хай це дещо гіперболізує мій погляд, але він таким залишиться.
Ми всі є дуже різними, у кожному закладена ціла купа поглядів і переконань, певних стандартних моделей поведінки в тому чи іншому середовищі - в колі успішних, або в колі небажаних.
Мабуть найстрашнішою є нездатність втримати свої людські погляди, ідеали в критичній ситуації. Чи можливо, в таких умовах зберегти себе, залишитись людиною і не впасти в банальне багно презирства, хитрості, слабкості, помсти, бажання звести на олімп своє "Я" шляхом приниження іншого індивіда.
Символічна кількаметрова дорога, що вела із світу живих у світ мертвих, відтворила всю велич або навпаки ницість людського єства, яскраво відобразила найпотаємніші закутки людської душі.
Вміння залишатись людиною - сьогодні одна із найголовніших людських цінностей, яка все частіше стає рідкістю. І як не крути, але ніхто, доки не опиниться в конкретному місці, в конкретний час - не зможе запевнити, що зможе випростатись під тиском обставин і залишитись собою. Парадоксально, але іноді пацюки стають схожими на людей, а люди все частіше видаються пацюками.
На згадку прийшли слова Симоненка: «Ти знаєш, що ти людина?».
Дякую тобі, Джоне Коффі.
В сучасному світі є дуже мало людей, ще менше подій і вчинків, які можуть справити враження і залишити слід у житті людини. Ще менше фільмів, які можуть внести позитив і посіяти щось хороше, викликати роздуми і переживання в душі кожного ( я не веду мову про перли кіножанру, які дедалі частіше наповнюють наше, так зване, культурне життя).
Для мене таким фільмом залишиться «Зелена миля», хтось скаже він нудний, а я скажу - це твір, який з кожним переглядом змушує вглибитись, з кожним життєвим етапом відкриває все нові і нові сторони людської особистості, які важко осягнути чи просто зрозуміти і прийняти. Яскраве відтворення одвічної боротьби добра і зла…Хай це дещо гіперболізує мій погляд, але він таким залишиться.
Ми всі є дуже різними, у кожному закладена ціла купа поглядів і переконань, певних стандартних моделей поведінки в тому чи іншому середовищі - в колі успішних, або в колі небажаних.
Мабуть найстрашнішою є нездатність втримати свої людські погляди, ідеали в критичній ситуації. Чи можливо, в таких умовах зберегти себе, залишитись людиною і не впасти в банальне багно презирства, хитрості, слабкості, помсти, бажання звести на олімп своє "Я" шляхом приниження іншого індивіда.
Символічна кількаметрова дорога, що вела із світу живих у світ мертвих, відтворила всю велич або навпаки ницість людського єства, яскраво відобразила найпотаємніші закутки людської душі.
Вміння залишатись людиною - сьогодні одна із найголовніших людських цінностей, яка все частіше стає рідкістю. І як не крути, але ніхто, доки не опиниться в конкретному місці, в конкретний час - не зможе запевнити, що зможе випростатись під тиском обставин і залишитись собою. Парадоксально, але іноді пацюки стають схожими на людей, а люди все частіше видаються пацюками.
На згадку прийшли слова Симоненка: «Ти знаєш, що ти людина?».
Дякую тобі, Джоне Коффі.