коли Ти захочеш спокою...
коли Ти захочеш спокою...
світле блакитне небо.
у височині величезне дерево шелестить листям, і між ним проблискують промінчики ранкового сонця.
ніжне, ледь відчутне квітневе тепло, свіжий прохолодний вітерець.
трава м"яка і зелена, вона блищить, як шовк.
і тиша.
цілковита тиша.
тут, між вузлуватими коренями височенного дуба так затишно і спокійно.
час спливає - і ніби стоїть на місці.
тут не відчувається його хід.
тут панує тільки тиша.
тут затишно і зелено. густі хащі обступають цей сад Богів з усіх боків. шовковисті смарагдові трави постають високі, обіймають коліна. у хмарах сяйва підносяться на високих стеблах різнобарвні тендітні квіти. пурхають метелики, гудуть бджоли. над крихітним ставочком шиють за високими заростями осоки сині та зелені бабки. на протилежному боці тихо гойдаються списи комишів. від рухів їхніх міцних стеблин прозора коричнева вода вкривається дрібними хвильками...на них плаває зелений листочок. сонячне проміння кольорів слонової кістки та блідого золота огортає все навколо ніжним теплом.
у цьому місці все по-іншому. тут все справжнє і первозданне. від ароматів землі, чебрецю, полину і свіжого листя паморочиться в серці. здається, що сама земля дихає під ногами, що зітхає ставок, що перешіптується комиш, що листя з дерев і трава з землі тягнуться одне до одного.
хвилини збігають - легкі й теплі, як світло.
так було тут і багато віків тому.
але що таке віки? що таке століття? для дерева, для води і землі це нічого не значить.
вічність. таємнича й прозора вічність.
коли Ти захочеш цього спокою, згадай про мене...
світле блакитне небо.
у височині величезне дерево шелестить листям, і між ним проблискують промінчики ранкового сонця.
ніжне, ледь відчутне квітневе тепло, свіжий прохолодний вітерець.
трава м"яка і зелена, вона блищить, як шовк.
і тиша.
цілковита тиша.
тут, між вузлуватими коренями височенного дуба так затишно і спокійно.
час спливає - і ніби стоїть на місці.
тут не відчувається його хід.
тут панує тільки тиша.
тут затишно і зелено. густі хащі обступають цей сад Богів з усіх боків. шовковисті смарагдові трави постають високі, обіймають коліна. у хмарах сяйва підносяться на високих стеблах різнобарвні тендітні квіти. пурхають метелики, гудуть бджоли. над крихітним ставочком шиють за високими заростями осоки сині та зелені бабки. на протилежному боці тихо гойдаються списи комишів. від рухів їхніх міцних стеблин прозора коричнева вода вкривається дрібними хвильками...на них плаває зелений листочок. сонячне проміння кольорів слонової кістки та блідого золота огортає все навколо ніжним теплом.
у цьому місці все по-іншому. тут все справжнє і первозданне. від ароматів землі, чебрецю, полину і свіжого листя паморочиться в серці. здається, що сама земля дихає під ногами, що зітхає ставок, що перешіптується комиш, що листя з дерев і трава з землі тягнуться одне до одного.
хвилини збігають - легкі й теплі, як світло.
так було тут і багато віків тому.
але що таке віки? що таке століття? для дерева, для води і землі це нічого не значить.
вічність. таємнича й прозора вічність.
коли Ти захочеш цього спокою, згадай про мене...