(no subject)
Після перегляду Грицька Хати (не без дискусії щодо діагнозу по закінченню процесу) усі зловили себе на дивному відчутті альтернатвності часу... ніби вечір вилився в окремий день - встаєш з-за екрану не розуміючи який зара день тижня, ніби сів вчора а прийшов до тями лише от в цьому вечорі... І не віриться, що в цей самий день, сьогодні зранку, ти бігала втретє в житті до незнайомої школи, забирала з-під воріт групу діточок, везла їх ніби вихователька дитсадка до альмочки, примушувала запам"ятати принаймні ім"я майбутніх сокомандників... і т.п. Взагалі помітили, що коли паралельно з тобою грає шкільна команда, долею якої переймаєшся, то вже якось дивишся на МКМ(молодіжний кубок світу) іншими очима.. приміряєш кожне питання, ричиш й бісишся - ну як може пересічний семикласник знати що таке спектральний аналіз??? звідки їм крутити те чи інше?? ну й паралельно самим швиденько кидать правильні версії.. або зливать правильні версії, без чого в цій справі ніяк не обійтись, ніхто не застрахован від помилок...)
зрозуміла, що ще з того часу як я поїхала з дому мені конче не вистачало спілкування з дітьми... власне дітлахами шкільного віку, як раз 5-8 класів.. мо йстарше трохи.. бо так звикла зі своєю малою бригадою возиться, яку на мене дорослі під час своїх зустрічей лишали.. сьогодні мати розповіла що один з тої бригади зара вступив туди, куди я складала б вступні якби не пройшла в Могилу... не віриться що мої дітки повиростали вже аж до універів... як час летить..
останні дні були насичені моментами випадкового вибору, коли від одного кроку як виявлялось згодом кардинально змінювалось моє маленьке персональне майбутнє.. і я анікраплі не шкодую про кожен з вибраних варіантів. вони так вправно складались в мозаїку вдалих збігів, що я вже знову ловлю себе на думці - невже доля знову почала свої неймовірні жарти з випадковостями й співпадіннями? як правило такі періоди збігів в житті знаменують що йдеш вірним шляхом... точніше, ривчаком, з якого вже важко кудись звернути... цікаво, куди цей шлях приведе цього разу?
єдине, що я знаю напевно - я прив"язалась до наших школярів... а вони - принаймні дівчатка - прив"язались до мене... і я дуже не хочу тепер цього втрачати... ех, певно доведеться переводитись в іншу групу з одного предмету, бо не те що вони - я не витримаю перша :)
зрозуміла, що ще з того часу як я поїхала з дому мені конче не вистачало спілкування з дітьми... власне дітлахами шкільного віку, як раз 5-8 класів.. мо йстарше трохи.. бо так звикла зі своєю малою бригадою возиться, яку на мене дорослі під час своїх зустрічей лишали.. сьогодні мати розповіла що один з тої бригади зара вступив туди, куди я складала б вступні якби не пройшла в Могилу... не віриться що мої дітки повиростали вже аж до універів... як час летить..
останні дні були насичені моментами випадкового вибору, коли від одного кроку як виявлялось згодом кардинально змінювалось моє маленьке персональне майбутнє.. і я анікраплі не шкодую про кожен з вибраних варіантів. вони так вправно складались в мозаїку вдалих збігів, що я вже знову ловлю себе на думці - невже доля знову почала свої неймовірні жарти з випадковостями й співпадіннями? як правило такі періоди збігів в житті знаменують що йдеш вірним шляхом... точніше, ривчаком, з якого вже важко кудись звернути... цікаво, куди цей шлях приведе цього разу?
єдине, що я знаю напевно - я прив"язалась до наших школярів... а вони - принаймні дівчатка - прив"язались до мене... і я дуже не хочу тепер цього втрачати... ех, певно доведеться переводитись в іншу групу з одного предмету, бо не те що вони - я не витримаю перша :)