пир-пир-пир-приїхала )
У френдстрічках наразі найчастіше бачу теми "велкам до передпокоїв осені" та "приїхала(в/и)". Цей пост можна віднести скоріше до другої категорії.
Приїхала. Якщо чесно, їхала в метро й не могла збагнути, що нарешті в Києві. Й наче дивишся на Дніпро за вікном, й бачиш знайомі мости, й чуєш звичний серцю чоловічий голос, що намагається не надто занудно вкотре попередити про закриття дверей й підказує, що на тебе чекає за декілька хвилин...
і все ж... дивно їхати поперек течії, а не плисти за нею... дивно бачити широченну річку але не торкатися її розжареними на сонці ногами... дивно лишати позаду п"ять чарівних звіряток (на чолі з найулюбленішим - Табанькою) та ще двійко волохатих звірів... дивно так швидко розлучатись з Кольоровим містом (все більше замислююсь чи не перейменувати його у власному атласі на місто Виковане сонцем)
а ще дивно більше не пробігати по 24 вагони за одну ніч (здається, за резільтатами останнього забігу я вклалась приблизно в 2,5 хвилини на 6 ранкових (з натовпом на входах) вагонів... хоча нажаль за годинником не заміряла)
осінь з нами привіталась ще вчора... тож не буду слезливо проводжати літо - тим паче що воно обіцяло зайти в гості на День Народження... усьому свій час...
лишилось просто сказати порі відпочинку "До зустрічі!", злитись з шаленим ритмом життя в місті серця, Літенятина частинка якого терпеливо чекає свого часу в найближчий шафці (а можливо вже залетіла в наплічник), та... не забути розпакувати спогади з першого в житті сплаву.. за сумісництвом й першого в житті походу й чемно вивісити їх просушитись на крилах Вітрила :)
а поки стає сил лише на те щоб знов і знов дякувати усім-усім хто зробив це літо найнеймовірнішим за життя Літеня :) особливо тим хто витягнув на знайомство з одним з семи див нашої країни :)
Приїхала. Якщо чесно, їхала в метро й не могла збагнути, що нарешті в Києві. Й наче дивишся на Дніпро за вікном, й бачиш знайомі мости, й чуєш звичний серцю чоловічий голос, що намагається не надто занудно вкотре попередити про закриття дверей й підказує, що на тебе чекає за декілька хвилин...
і все ж... дивно їхати поперек течії, а не плисти за нею... дивно бачити широченну річку але не торкатися її розжареними на сонці ногами... дивно лишати позаду п"ять чарівних звіряток (на чолі з найулюбленішим - Табанькою) та ще двійко волохатих звірів... дивно так швидко розлучатись з Кольоровим містом (все більше замислююсь чи не перейменувати його у власному атласі на місто Виковане сонцем)
а ще дивно більше не пробігати по 24 вагони за одну ніч (здається, за резільтатами останнього забігу я вклалась приблизно в 2,5 хвилини на 6 ранкових (з натовпом на входах) вагонів... хоча нажаль за годинником не заміряла)
осінь з нами привіталась ще вчора... тож не буду слезливо проводжати літо - тим паче що воно обіцяло зайти в гості на День Народження... усьому свій час...
лишилось просто сказати порі відпочинку "До зустрічі!", злитись з шаленим ритмом життя в місті серця, Літенятина частинка якого терпеливо чекає свого часу в найближчий шафці (а можливо вже залетіла в наплічник), та... не забути розпакувати спогади з першого в житті сплаву.. за сумісництвом й першого в житті походу й чемно вивісити їх просушитись на крилах Вітрила :)
а поки стає сил лише на те щоб знов і знов дякувати усім-усім хто зробив це літо найнеймовірнішим за життя Літеня :) особливо тим хто витягнув на знайомство з одним з семи див нашої країни :)