На донецькому фронті без перемін: свіжа брєдятіна
Чесно кажучи, тема з "Соколом" відверто задрала вже. Таке враження, що всіх твоїх знайомих і незнайомих цікавить тільки це. Хлопці й дівчата, я музикант в першу чергу. Давайте краще про новий альбом "Foo Fighters" або впливи діксіленду на формування джазу. Або про шмотки - я, наприклад, хочу собі ось такі "газелькі" підкупити:
Затрахало мусолити те, що й так зрозуміло - особливо якщо враховувати, що справжніми героями в цій ситуації виявилися хлопці з "України без холопів", ми ж з Ломакіним випадково потрапили "під заміс". Кримінальну справу таки відкрили - прекрасно, перша перемога є. Є цілком серйозні підстави вважати, що її перекваліфікують на більш важкі статті. Ще краще. На цьому поки все - надто багато честі цим вилупкам з ТЦ, щоб приділяти їм якусь окрему увагу.
І парочка свіжих брєдіків з останніх номерів "Тижня" - перший про бажання пригод, яких я, в результаті, отримав цілком достатньо (писалося перед донбас-тріпом). А другий - скучив я, кароч, за футболом, хоча й без Донбасу, як це в мене останнім часом ведеться, не обійшлося)
http://tyzhden.ua/Blogs/70/
Парадоксальна залізниця
Лаяти наші поїзди та залізницю загалом - це так само природно для українського громадянина, як і чистити зуби.
Я аж ніяк не виняток. Що можна сказати про ніч у плацкартному вагоні, котра медалі варта, адже й хропіння, й запахи-смороди, й провідники-жлоби тощо. А костоломні сидіння в експресах, в яких ані сісти нормально, ані лягти? А черги біля кас? А ціна на квитки, що постійно лізе догори без жодних змін сервісу та інфраструктури? А туалети на вокзалах? А кошмарний чай та вогка білизна? І все ж коли днями садовив родича на поїзд, спіймав себе на думці, що таки скучив за залізницею. За відчуттям руху та справжньої подорожі, під час якої ти маєш мужньо долати всі перепони. Зокрема, й саму залізницю.
____________________________________________________________________________________________
Догрався до нагороди
Намагаюся не зловтішатись, але іноді не можу стриматись.
УЄФА дискваліфікувала на два роки голкіпера «Шахтаря» Олександра Рибку за використання заборонених препаратів для схуднення. Ця людина - корінний киянин. Ще півбіди, що він перейшов із «Динамо» в табір головного суперника. Важливо те, як він це зробив і що при цьому казав. Приїхавши до Донецька, повідомив, наскільки місцевий клуб крутіший за столичний. Пообіцяв стати справжнім «шахтарем». Апофеоз - спілкування з уболівальниками ненормативними жестами на ще вчора рідному стадіоні в Києві під час матчу з «Динамо». Назвати його зрадником - надто велика честь. Просто «нагорода» знайшла «героя».
Затрахало мусолити те, що й так зрозуміло - особливо якщо враховувати, що справжніми героями в цій ситуації виявилися хлопці з "України без холопів", ми ж з Ломакіним випадково потрапили "під заміс". Кримінальну справу таки відкрили - прекрасно, перша перемога є. Є цілком серйозні підстави вважати, що її перекваліфікують на більш важкі статті. Ще краще. На цьому поки все - надто багато честі цим вилупкам з ТЦ, щоб приділяти їм якусь окрему увагу.
І парочка свіжих брєдіків з останніх номерів "Тижня" - перший про бажання пригод, яких я, в результаті, отримав цілком достатньо (писалося перед донбас-тріпом). А другий - скучив я, кароч, за футболом, хоча й без Донбасу, як це в мене останнім часом ведеться, не обійшлося)
http://tyzhden.ua/Blogs/70/
Парадоксальна залізниця
Лаяти наші поїзди та залізницю загалом - це так само природно для українського громадянина, як і чистити зуби.
Я аж ніяк не виняток. Що можна сказати про ніч у плацкартному вагоні, котра медалі варта, адже й хропіння, й запахи-смороди, й провідники-жлоби тощо. А костоломні сидіння в експресах, в яких ані сісти нормально, ані лягти? А черги біля кас? А ціна на квитки, що постійно лізе догори без жодних змін сервісу та інфраструктури? А туалети на вокзалах? А кошмарний чай та вогка білизна? І все ж коли днями садовив родича на поїзд, спіймав себе на думці, що таки скучив за залізницею. За відчуттям руху та справжньої подорожі, під час якої ти маєш мужньо долати всі перепони. Зокрема, й саму залізницю.
____________________________________________________________________________________________
Догрався до нагороди
Намагаюся не зловтішатись, але іноді не можу стриматись.
УЄФА дискваліфікувала на два роки голкіпера «Шахтаря» Олександра Рибку за використання заборонених препаратів для схуднення. Ця людина - корінний киянин. Ще півбіди, що він перейшов із «Динамо» в табір головного суперника. Важливо те, як він це зробив і що при цьому казав. Приїхавши до Донецька, повідомив, наскільки місцевий клуб крутіший за столичний. Пообіцяв стати справжнім «шахтарем». Апофеоз - спілкування з уболівальниками ненормативними жестами на ще вчора рідному стадіоні в Києві під час матчу з «Динамо». Назвати його зрадником - надто велика честь. Просто «нагорода» знайшла «героя».