Аффтарський креатифф: Брєдіково-особистий дайджест-2
Друга порція останньосторінкової брєдятіни)) Тепер - про те, чому я все ж вважаю, що чим скоріше вимруть ті, кому за 50-60 - тим скоріше ця країна кудись почне рухатися всерйоз. Або й далі будемо як гівно в ополонці. Нагадую, що мої брєдікі ми зможете читати в блозі на сайті "Тижня" http://www.ut.net.ua/Blogs/70/.
Старе й нове
Фото портала "Жизнь в Киеве"
Я не те, щоб люблю краєвид із вікна редакції Тижня, - радше він настроює на філософський лад
Ось чому. По прямій за парканом - неозорі напівруїни радянського заводу. Похмурі цегляні цехи, між якими бігають зграї диких собак та недозвільнених робітників. А далі, за руїнами - сталево-скляна піраміда новесенького, щойно спорудженого велетенського бізнес-центру. Ось тільки досі не працює, адже просто біля його стіни - величезна яма, вже на території заводу, й будівля може туди щохвилини сповзти. Здається, прекрасна ілюстрація життя всього українського суспільства.
_____________________________________________________________________________________________
Жлобська старість
Мене змалку вчили поважати літніх людей - поступатися їм місцем, допомагати, бути ввічливим
І таки навчили: вступаюся, допомагаю, посміхаюсь. Але іноді охоплюють сумніви. Особливо коли, приміром, стоїш у черзі, заходить тітка передпенсійного віку, окидає всіх, хто стоїть перед нею, оцінювальним поглядом, а потім нахабно сунеться до віконця поперед тебе. Коли ж підкреслено коректно звертаєшся до неї, мовляв, вибачте, взагалі-то зараз не ваша черга, то у відповідь робиться вигляд, ніби тебе не чують. Мабуть, вік іще не привід для поваги. Бо якщо людина жлоб, то такою вона залишається і в старості.
Старе й нове
Фото портала "Жизнь в Киеве"
Я не те, щоб люблю краєвид із вікна редакції Тижня, - радше він настроює на філософський лад
Ось чому. По прямій за парканом - неозорі напівруїни радянського заводу. Похмурі цегляні цехи, між якими бігають зграї диких собак та недозвільнених робітників. А далі, за руїнами - сталево-скляна піраміда новесенького, щойно спорудженого велетенського бізнес-центру. Ось тільки досі не працює, адже просто біля його стіни - величезна яма, вже на території заводу, й будівля може туди щохвилини сповзти. Здається, прекрасна ілюстрація життя всього українського суспільства.
_____________________________________________________________________________________________
Жлобська старість
Мене змалку вчили поважати літніх людей - поступатися їм місцем, допомагати, бути ввічливим
І таки навчили: вступаюся, допомагаю, посміхаюсь. Але іноді охоплюють сумніви. Особливо коли, приміром, стоїш у черзі, заходить тітка передпенсійного віку, окидає всіх, хто стоїть перед нею, оцінювальним поглядом, а потім нахабно сунеться до віконця поперед тебе. Коли ж підкреслено коректно звертаєшся до неї, мовляв, вибачте, взагалі-то зараз не ваша черга, то у відповідь робиться вигляд, ніби тебе не чують. Мабуть, вік іще не привід для поваги. Бо якщо людина жлоб, то такою вона залишається і в старості.