Сміх і гріх Віктора Януковича або торги з папуасами
Написав оце колонку для "Тижня", яку, зрозуміло, не пропустили, бо "примітивна" та не "європоцентрична", бугого)) Кароч, моя думка з приводу сьогоднішнього так званого Саміту Україна-ЄС.
Сміх і гріх Віктора Януковича або торги з папуасами
Сильні світу цього вказали політичним папуасам на їх справжнє місце
От і відгримів саміт Україна-ЄС. Сталося те, що мало статися - сильні світу цього вказали політичним папуасам на їх справжнє місце. До того ж, зробивши це так, щоб власні (справжні) економічні інтереси були збережені, а папуасам як завжди кинули блискучі брязкальця обіцянок про «технічні процедури», «спільне розуміння», «найшвидше парафування» тощо. Щоб їм було чим похизуватись перед менш везучими одноплемінниками. Та перед ще одними папуасами - з ще більш великого племені, що живе північніше.
Ось тільки в тих північних і брязкалець більше, і блищать вони яскравіше, і навіть списи не з очерету та верболозу, а дерев’яні. А головне - є труба з блакитним дивом під назвою газ, через яку тих дикунів хоч і не люблять, але все ж розраховуються з ними не брязкальцями, а горілкою. Іноді навіть гроші дають. Щоправда, одразу забирають назад - на зберігання, до Лондона чи Швейцарії.
Головним аргументом проти остаточного підписання договору про асоціацію є нібито посадка екс-прем’єрки Тимошенко. Справа, як ви розумієте, зовсім не в ЮВТ та її долі. Вона для європейців такий самий папуас - цікавість викликає хіба те, що вона жінка, позаяк європейські суспільства, не дивлячись на позірну гендерну рівність, є виключно маскулінними, на відміну від матріархального українського соціуму. І питання там також вирішують по-чоловічому - без зайвого патякання та демонстративності. Великий інтерес Україна викликає ще хіба у поляків, які все ще мріють в глибині душі про «Річ Посполиту vol.3».
Але є певні правила гри, які навіть сильні світу сього не порушують у своїх країнах, щоб не зламати суспільний договір. Власне, саме ці правила Віктор Федорович & Co й порушують, думаючи, що цим можливо торгувати. Перше і головне - папуасам можна обіцяти що завгодно - все одно, слово, дане туземцю, нічого не варте, головне - зберегти свій інтерес на своїх же умовах. Старий добрий принцип: «Немає вічних союзників - є вічні інтереси» у дії.
Посадка Тимошенко - це порушення умов деякої стабільності та варіативності центрів впливу в Україні, яка потрібна Європі для спокійного збуту своїх товарів тут. А головне - Європі ж потрібно, щоб північні папуаси могли спокійно продавати газ, отримуючи свої горілку й гроші, але при цьому щоб їх від Європи щось відділяло. Це щось може бути яким завгодно, головне - щоб воно було, і щоб не лізло поперед батька в пекло. А якщо вже найбагатших чи потрібних в цю хвилину туземців пускають до «сагиба» - треба, щоб ті хоча б робили вигляд, що вміють їсти не пальцями, а виделкою, і не ригали за столом. Саме тому панове керівники з ЄС будуть й надалі вимагати від нас на мові дипломатії, «повної поваги до демократичних принципів, верховенства права, належного управління, прав людини та основних свобод, включаючи права національних меншин, відсутність дискримінації осіб, які належать до меншин і повагу до людської гідності». І тільки після цього деяких тубільців ощасливлять. І дозволять приїхати до Європи - звичайно, якщо звільниться місце асенізатора чи двірника.
Торгувати взагалі можливо лише тоді, коли ти з покупцем/продавцем в однакових умовах. Що ж стосується нинішніх євроторгів України з ЄС, то складається враження, що Європа, яка зараз загрузла в черговому вирішенні першості, з одного боку, між континентальним блоком Німеччина-Франція та Англією, що вкотре намагається вбити клин між можливим більш ефективним новим об’єднанням ЄС, а з іншого - зі США, дивиться на Україну як на осінню муху. Тобто, набридливу і абсолютно непотрібну істоту, яку більш за все хочеться прибити, але ж гуманізм…, тобто, тьху, інтереси. Тому, європейці, вміло приховуючи позіхи підчас так званих переговорів з Януковичем та його підлеглими, роблять вигляд, що їм є про що домовлятися з нашими владними тубільцями. Все це вони якраз прекрасно вміють - посміхатися, улещувати, якщо треба - по-батьківськи журити «туземців». Паралельно вирішуючи серйозні питання. Благо, є дуже великий і плідний досвід колоніального спілкування, який нікуди не подівся.
Отже, серйозні дяді вирішують свої питання, а політичні папуаси думають, що трясіння очеретяними списами та посадка до ями конкурента на звання голови племені може справді якось цих дядь цікавити. Та їм все одно, хто буде вождем - аби туземці й надалі давали добувати золото й продавали ресурси за безцінь.
Але все це зрозуміло. Куди більш тривожно і неприємно, що нинішні вожді України починають зариватися. Вони абсолютно серйозно вважають, що є рівнею висуванцям політичних систем країн, де звикли кожне слово, натяк та погляд вираховувати на аптекарських вагах. І замість того, щоб тихо вчитися, вони - сміх і гріх - починають чогось вимагати. Уявіть собі - пустили готтентотського вождя до англійського губернатора, дали поїсти смаженого, а не сирого м’яса, брязкалець, нових бус для чотирьох жінок. А той, не дожувавши курячу ногу, раптом набичується і починає лопотіти ламаною англійською про те, що, мовляв, його мали посадити вище за губернатора, бо він - вождь. А якщо, мовляв, не посадять, то він до французів поїде.
Ясна справа, що на наступний день цей вождь раптом помре - або через назрілу революцію в племені, або через якийсь абсолютно випадковий нещасний випадок. І в гості до губернатора вже поїде наступний, якому пообіцяють вдвічі більше брязкалець. Все би і нічого, але ж брязкалець на всіх на вистачає. А нам, папуасам, їх так кортить.
____________________________________________________________________________________________
До цього хочеться додати, що, звичайно, об'єднана Європа без України неможлива, та й я трохи перебільшую. Справа в тому, щоб все це стало реальним на вигідним для нас умовах, нам варто почати перестати дивитися світ крізь пострадянські рожеві окуляри. Люблять завжди сильних та розумних, слабких - максимум жаліють. Хочеш бути європейцем - переставай думати як тубілець. Звичайно, що пану Януковичу, так само, як раніше Ющенко і Ко, це не до снаги. Так що маємо те, що маємо.
Сміх і гріх Віктора Януковича або торги з папуасами
Сильні світу цього вказали політичним папуасам на їх справжнє місце
От і відгримів саміт Україна-ЄС. Сталося те, що мало статися - сильні світу цього вказали політичним папуасам на їх справжнє місце. До того ж, зробивши це так, щоб власні (справжні) економічні інтереси були збережені, а папуасам як завжди кинули блискучі брязкальця обіцянок про «технічні процедури», «спільне розуміння», «найшвидше парафування» тощо. Щоб їм було чим похизуватись перед менш везучими одноплемінниками. Та перед ще одними папуасами - з ще більш великого племені, що живе північніше.
Ось тільки в тих північних і брязкалець більше, і блищать вони яскравіше, і навіть списи не з очерету та верболозу, а дерев’яні. А головне - є труба з блакитним дивом під назвою газ, через яку тих дикунів хоч і не люблять, але все ж розраховуються з ними не брязкальцями, а горілкою. Іноді навіть гроші дають. Щоправда, одразу забирають назад - на зберігання, до Лондона чи Швейцарії.
Головним аргументом проти остаточного підписання договору про асоціацію є нібито посадка екс-прем’єрки Тимошенко. Справа, як ви розумієте, зовсім не в ЮВТ та її долі. Вона для європейців такий самий папуас - цікавість викликає хіба те, що вона жінка, позаяк європейські суспільства, не дивлячись на позірну гендерну рівність, є виключно маскулінними, на відміну від матріархального українського соціуму. І питання там також вирішують по-чоловічому - без зайвого патякання та демонстративності. Великий інтерес Україна викликає ще хіба у поляків, які все ще мріють в глибині душі про «Річ Посполиту vol.3».
Але є певні правила гри, які навіть сильні світу сього не порушують у своїх країнах, щоб не зламати суспільний договір. Власне, саме ці правила Віктор Федорович & Co й порушують, думаючи, що цим можливо торгувати. Перше і головне - папуасам можна обіцяти що завгодно - все одно, слово, дане туземцю, нічого не варте, головне - зберегти свій інтерес на своїх же умовах. Старий добрий принцип: «Немає вічних союзників - є вічні інтереси» у дії.
Посадка Тимошенко - це порушення умов деякої стабільності та варіативності центрів впливу в Україні, яка потрібна Європі для спокійного збуту своїх товарів тут. А головне - Європі ж потрібно, щоб північні папуаси могли спокійно продавати газ, отримуючи свої горілку й гроші, але при цьому щоб їх від Європи щось відділяло. Це щось може бути яким завгодно, головне - щоб воно було, і щоб не лізло поперед батька в пекло. А якщо вже найбагатших чи потрібних в цю хвилину туземців пускають до «сагиба» - треба, щоб ті хоча б робили вигляд, що вміють їсти не пальцями, а виделкою, і не ригали за столом. Саме тому панове керівники з ЄС будуть й надалі вимагати від нас на мові дипломатії, «повної поваги до демократичних принципів, верховенства права, належного управління, прав людини та основних свобод, включаючи права національних меншин, відсутність дискримінації осіб, які належать до меншин і повагу до людської гідності». І тільки після цього деяких тубільців ощасливлять. І дозволять приїхати до Європи - звичайно, якщо звільниться місце асенізатора чи двірника.
Торгувати взагалі можливо лише тоді, коли ти з покупцем/продавцем в однакових умовах. Що ж стосується нинішніх євроторгів України з ЄС, то складається враження, що Європа, яка зараз загрузла в черговому вирішенні першості, з одного боку, між континентальним блоком Німеччина-Франція та Англією, що вкотре намагається вбити клин між можливим більш ефективним новим об’єднанням ЄС, а з іншого - зі США, дивиться на Україну як на осінню муху. Тобто, набридливу і абсолютно непотрібну істоту, яку більш за все хочеться прибити, але ж гуманізм…, тобто, тьху, інтереси. Тому, європейці, вміло приховуючи позіхи підчас так званих переговорів з Януковичем та його підлеглими, роблять вигляд, що їм є про що домовлятися з нашими владними тубільцями. Все це вони якраз прекрасно вміють - посміхатися, улещувати, якщо треба - по-батьківськи журити «туземців». Паралельно вирішуючи серйозні питання. Благо, є дуже великий і плідний досвід колоніального спілкування, який нікуди не подівся.
Отже, серйозні дяді вирішують свої питання, а політичні папуаси думають, що трясіння очеретяними списами та посадка до ями конкурента на звання голови племені може справді якось цих дядь цікавити. Та їм все одно, хто буде вождем - аби туземці й надалі давали добувати золото й продавали ресурси за безцінь.
Але все це зрозуміло. Куди більш тривожно і неприємно, що нинішні вожді України починають зариватися. Вони абсолютно серйозно вважають, що є рівнею висуванцям політичних систем країн, де звикли кожне слово, натяк та погляд вираховувати на аптекарських вагах. І замість того, щоб тихо вчитися, вони - сміх і гріх - починають чогось вимагати. Уявіть собі - пустили готтентотського вождя до англійського губернатора, дали поїсти смаженого, а не сирого м’яса, брязкалець, нових бус для чотирьох жінок. А той, не дожувавши курячу ногу, раптом набичується і починає лопотіти ламаною англійською про те, що, мовляв, його мали посадити вище за губернатора, бо він - вождь. А якщо, мовляв, не посадять, то він до французів поїде.
Ясна справа, що на наступний день цей вождь раптом помре - або через назрілу революцію в племені, або через якийсь абсолютно випадковий нещасний випадок. І в гості до губернатора вже поїде наступний, якому пообіцяють вдвічі більше брязкалець. Все би і нічого, але ж брязкалець на всіх на вистачає. А нам, папуасам, їх так кортить.
____________________________________________________________________________________________
До цього хочеться додати, що, звичайно, об'єднана Європа без України неможлива, та й я трохи перебільшую. Справа в тому, щоб все це стало реальним на вигідним для нас умовах, нам варто почати перестати дивитися світ крізь пострадянські рожеві окуляри. Люблять завжди сильних та розумних, слабких - максимум жаліють. Хочеш бути європейцем - переставай думати як тубілець. Звичайно, що пану Януковичу, так само, як раніше Ющенко і Ко, це не до снаги. Так що маємо те, що маємо.