Аффтарський креатифф: Здоровий успіх князя Святослава
Бредік з одного з минулих "Тижнів".
Здоровий успіх
Пропоную експеримент. Подивіться по будь-якому американському телеканалу засідання їхнього парламенту - Сенату. Зверніть увагу на зовнішній вигляд сенаторів - струнких, підтягнутих, спортивних, навіть якщо вони вже дідусі за віком. І порівняйте з нашими депутатами, 80 % яких вже у 40 років розміром животів нагадують жінок на останньому місяці вагітності. Це я до того, що здоровий спосіб життя та спорт мають бути не просто красивими словами. Вигляд політика - такий самий критерій для оцінки його дієздатності, як і його програма. Адже як можна довіряти людині серйозні справи, якщо вона не може собі дати ради навіть з власним тілом. Хочеш бути успішним - будь здоровим.
______________________________________________________________________________________________
І в продовження сабжу - моє інтерв'ю для офіційного порталу Ліги змішаних єдиноборств (мікс-файт) "М-1 Україна" в якості вокаліста їх головного музичного партнеру - себто, гурту SWEETLO))
http://mixfight.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3393:-qsweetloq-&catid=51:2011-04-28-23-40-34&Itemid=168
Вокаліст гурту SWEETLO Богдан Буткевич: "Робив би серед молодих українців культ князя Святослава"
Розкажи, будь-ласка, про свою власну історію захоплення контактними видами спорту.
Я з дитинства займався спортом, хоч, грубо кажучи, ніколи не був худеньким. З шести років ходив на дзюдо, це тривало чотири роки і в мене навіть є якийсь пояс за досягнення, котрий дістався мені не просто так. Я мусив реально провести кілька боїв, щоб його отримати. В принципі, мені дуже подобалося займатися дзюдо, але саме в той час стало питання - серйозно займатися спортом чи грати на гітарі в музичній школі. Щоб переходити на серйозніший рівень, потрібно було відпрацьовувати на тренуваннях і удари і прийоми, приділяти цьому більшість часу. Замість трьох тренувань по дзюдо мало стати п’ять і довелося б кидати музичну школу. Тоді я вибрав гітару. Після того займався трохи греблею, а згодом три роки ходив на секцію регбі. Це, звичайно, не єдиноборство, але також силовий вид спорту. Навики з дзюдо в регбі, до речі, дуже стали в нагоді.
Зараз тренуєшся?
Зараз, на превеликий жаль, нічим регулярно не займаюсь, оскільки не маю на те часу та, мабуть, просто лінуюся. При цьому завжди цікавився єдиноборствами і самотужки намагався підтримувати форму.
Слідкуєш за світом одноборств?
Чесно скажу, з дитинства улюбленим спортом в мене був футбол. Багато років, як справжній футбольний фанат, їздив із ФК “Динамо” по різним куточкам нашої Батьківщини і не тільки. До речі, доводилося підтримувати клуб не тільки голосом, але й захищати його честь руками і ногами - таке серед ультрас буває. Завжди трохи слідкував за боксом, особливо за суперважковаговиками. Цілеспрямовано за якимось окремим єдиноборством ніколи не спостерігав, хоча завжди подобалося самбо. Якщо говорити про олімпійські види спорту, то завжди любив дивитись греко-римську боротьбу, оскільки, як на мене, це дуже красиво. Звісно, в бойовому сенсі, вона не настільки функціональна як знов-таки бойове самбо, але ці борцівські зустрічі дуже епічно виглядають, в стилі давньогрецьких міфів. А ще в мене був випадок, через який я також дуже поважаю греко-римців. Напередодні закінчення школи у матчі по регбі мене добряче “поламали”, завдавши серйозної травми коліна. Це зробили хлопці з команди “Політехнік” - Київського політехнічного інституту, куди я, за іронією долі, вступив невдовзі. І от, за два місяці після тієї гри прийшов я в спортивний корпус КПІ вибирати собі спортивну секцію для відвідування. А в коридорі зустрічаю того самого регбійного тренера, який кричав про мене “ламайте його!” на тій нещасливій грі. Тому принципово обрав секцію боротьби. На мій перший спаринг мене поставили з хлопцем якраз з греко-римської боротьби. Я всіляко намагався його кинути, але в мене нічого не виходило. А він спокійно очікував на мою помилку, з справжньою олімпійською стоїчністю. І от я вирішив йому зробити задню підніжку, та невдало, і суперник мене обхопив. Я ніколи не забуду цього відчуття, бо він почав здавлювати мене з невмолимістю машини. Здавалось, що мої тельбухи зараз вилізуть через рот. Звичайно, я здався і він виграв той бій. Після того мене справді причарувала класична боротьба. Але недавно побачив мікс-файт, що причарував мене ще більше.
А саме за ММА слідкуєш?
Звісно, я знаю, хто такий Федір Ємельяненко, дивився багато його боїв, в тому числі і останні. До того часу, поки з’явилась Ліга “М-1 Україна” слідкував саме за Ємельяненком і його кар’єрою. А зараз завдяки М-1 стало дуже цікаво, оскільки як вид спорту мікс-файт дуже цікавий в якості певної квінтесенції усіх бойових мистецтв.
Чому, не зважаючи на всі традиції богатирства, великий ряд видатних бійців-воїнів в історії, єдиноборств в Україні не надто популярні?
Дуже цікаве запитання, але я б поставив його ширше, як питання про здоров’я нації загалом. Проблема не тільки в потязі до єдиноборств, але і в тому, що у нас немає культу здорового способу життя. В 90-ті роки, наприклад, в хлопця не було вибору - йому треба було йти в якусь секцію, щоб, вийшовши на вулицю, він міг за себе постояти. А зараз криміногенна ситуація наче не змушує нікого бігти до залу, просто так на вулиці вже не чіпляються, як тоді. Постала й ще одна напрочуд велика проблема. Якщо раніше людина в юному віці з великою ймовірністю потрапляла в якийсь спортивний гурток, то зараз система дитячо-юнацьких спортивних клубів розвалена. Тож, люди не цікавляться, бо нема куди йти. Державі максимум цікаво підтримувати олімпійців, а на рівні дрібних секцій грошей в бюджеті немає. Адже на дітях нічого не заробиш. Але якщо людину з дитинства не привчили до фізичної культури, то потім простіше взяти просто пляшку пива, аніж змусити себе піти попрацювати в зал. І так виходить, що у великих містах є комп’ютери, які, на жаль, займають вільний час молоді. А в маленьких, особливо в глухій провінції, навіть цього немає - тому молодь починає палити, спиватись, вживати наркотики тощо. Треба висвітлити й ще один важливий аспект. Для будь-якого західного чоловіка займатися спортом, гарно виглядати, мати нормальне тіло, нормально харчуватися, щоб у 40 років не виглядати як жінка на 8-му місяці вагітності - це питання його виживання. Адже якщо цей чоловік не зможе дати ради власному тілу, то відповідно ніхто не довірить йому відповідальну роботу. Мовляв, наведи лад з собою, а вже потім вчи когось жити. Чи багато є сенаторів американських, які ходили б з пузом? Я думаю, що таких нема. А половина наших депутатів носять поперед себе справжні бурдюки. Саме тому дуже важливий той же мікс-файт, адже він своєю красою надихає глядача якщо не самому піти, то хоча б для своїх дітей знайти спортивну секцію. Бо зараз ці секції потрошку відновлюються. І хоча вони вже не безкоштовні, як в радянські часи, та все ж. Краще, щоб дитина цікавилась спортом, а не пивком чи “рево”. Щодо воїнських традицій, які забулися, то, на жаль, чи на щастя, в сучасному світі потрібно оперувати поняттями “вигідно-невигідно”, “якісно-неякісно”. Єдиний спосіб досягнення того, щоб люди в масштабах усієї країни почали займатися спортом - це зробити так, щоб займатися спортом стало вигідно. Щоб людина не могла собі дозволити погано виглядати.
Хто з історичних українських героїв міг би стати прикладом для кожного чоловіка, як воїн та захисник Вітчизни?
Я б такий образ робив з князя Святослава, кращу фігуру важко знайти. По-перше, вона абсолютно неконфліктна, не викликає негативу ні на Сході України, ні на Заході. Святослав - справжній приклад войовничості, до того ж, не просто тупої агресивності азійського типу, коли полководці вирізали все, що рухалось, а благородної мужності. Це коли вдаєшся до нападу лише тоді, коли не залишається іншого вибору. Я б, чесне слово, робив би з цієї людини маленький культ. Так, як роблять в США культ із своїх військових героїв. Це був би найкращий символ і взагалі, і для практичних потреб - щоб просувати чоловічі види спорту в школах серед молоді. Грубо кажучи, поставити полководцю бюсти в спортивному залі, щоб діти дивилися і думали “О, я хочу бути як цей чувак, який в двадцять років накостиляв усім своїм сусідам”. До того ж, зробив це за діло.
Якщо твій символ воїна - Святослав, то хто ж тоді кумир в єдиноборствах?
Відверто, мабуть, завдяки впливу Голівуду, Дольф Лундгрен. Він же справді спортсмен, колишній боєць, котрий пішов у кіно. Не можу судити, наскільки він дійсно хороший боєць в реальності, бо його справжніх боїв я не бачив, був тоді надто маленьким. А з сучасних спортсменів мені дуже сподобався боєць, що виступає на турнірах Ліги “М-1 Україна” Василь Клепіков. Щодо світового рівня, то тут важче. Ємельяненко, бої якого я бачив, як боєць - класний, але щоб я ним сильно захоплювався, то такого немає. Міг би назвати Кличків, але їх і так всі люблять.
З бійців М-1 тобі до вподоби Василь Клепіков, а за кого вболівають твої колеги з "SWEETLO"?
Ми свої симпатії не розділяємо, і за Клепікова вболіваємо разом. Крім нього ще дуже всім сподобався Євген Хавілов. І, звісно ж, хлопець, який вистояв три раунди на останньому турнірі.
Артем Перехристюк.
Так. Він бився проти дійсно більшого і досвідченішого суперника. І завдяки силі волі виграв. Наскільки я знаю, він студент і якраз мав здавати іспити і проявив велику силу духу, щоб перемогти в тому бою.
Якою має бути музика для виховання войовничих, бійцівських якостей? Музика для воїнів?
Вона може бути абсолютно різною. Наприклад, медитативною музикою для самозаглиблення, щоб налаштуватися для бою. Якщо ж мається на увазі музика саме для поєдинку, то тут є два варіанти. По-перше, музика з етнозабарвленням, яка б несла якісь бойові традиції народу, до якого належить конкретний боєць. Тут, звичайно, важливо наскільки сильними є традиції в суспільстві цієї країни. Якщо говорити, наприклад, про Голландію, то я не думаю, що пересічного голландця зачепить національна музика. Але якщо говорити про кавказців, то них їхня лезгинка, думаю, реально надихає. Що стосується українців, то насправді важко сказати, наскільки наших бійців «фольк» заряджатиме на боротьбу. Боюся, що їх більше хеві-метал якийсь розбурхає. Якщо ж говорити саме про Лігу М-1, то тут, як на мене, актуальним є варіант ліричної балади. Не обов’язково, щоб вона була важкою в плані музики. Вона може бути, з одного боку, задумливою, щоб в бійця була можливість налаштуватися. А з іншого, щоб заряджала на боротьбу.
Я колись, коли займався боксом, мріяв про невидимі навушники, в яких би грав альбом гурту Sepultura «Roots». Якби ти сам був бійцем, під яку б пісню виходив би на бій?
Якщо брати пісні з етно-забарвленням, то я, мабуть, вибрав би щось у стилі легендарного українського готик-гурту «Кому вниз». Дуже люблю цю команду і не вважаю, що їх повільна, в гарному сенсі пафосна музика не для бою. Адже бій зовсім не обов’язково має супроводжувати якась «гоцалка» - в деяких спокійних текстах і спокійній музиці є набагато більше енергетики та сили. Якщо брати рок, то це було б, напевно, щось із Metallica. До речі, ось ти згадав про Sepultura, і я подумав, що виходити під них було б теж класним варіантом.
Як можна поєднувати діяльність рок-музиканта і здоровий спосіб життя?
На мій погляд, це дуже дурний і недолугий міф родом ще з 60-70-х років минулого століття. Мовляв, якщо ти граєш рок чи рок-н-рол, то, відповідно, ти якась «п’янь», яка перед кожним концертом «закидається» наркотою, а після концерту «набухується» до стану рослини. Це маразм. Якщо ти займаєшся будь-якою публічною діяльністю, а музика - це така ж публічна діяльність, як і політика, то ти маєш виглядати відповідно. І я можу навести приклад одного з моїх улюблених співаків, Боно з U-2. Людині цій вже за 50, а виглядає він ідеально. Ще кращий приклад - Мік Джаггер. Йому зараз майже 70, а його вигляд - шикарний. На одному з останніх концертів він підняв футболку - так дай боже всім у 18 років мати такі кубики на животі, як у цього «дідуся». Впевнений, що можна спокійно займатися музикою і знаходити час, щоб себе привести до ладу. Понад те, це просто обов’язково. І зараз, на мій погляд, усі ці хіпанські рок-н-рольні часи пройшли, а люди, які займаються музикою, так само мають культ здорового способу життя, як і інші публічні персони. Навіть якщо у тебе гастролі, навіть якщо концерт кожен день, навіть якщо турне довжиною в рік - завжди можна знайти годинку-другу для маленького тренування в домашніх/готельних умовах. Якщо ти ідіот, що «забив» на себе, то будеш таким хоч ти рок-зірка, хоч звичайна людина. І навпаки.
Версія на російській мові - http://www.mixfight.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3394:-qsweetloq-&catid=16:2011-04-22-18-25-34&Itemid=105
Здоровий успіх
Пропоную експеримент. Подивіться по будь-якому американському телеканалу засідання їхнього парламенту - Сенату. Зверніть увагу на зовнішній вигляд сенаторів - струнких, підтягнутих, спортивних, навіть якщо вони вже дідусі за віком. І порівняйте з нашими депутатами, 80 % яких вже у 40 років розміром животів нагадують жінок на останньому місяці вагітності. Це я до того, що здоровий спосіб життя та спорт мають бути не просто красивими словами. Вигляд політика - такий самий критерій для оцінки його дієздатності, як і його програма. Адже як можна довіряти людині серйозні справи, якщо вона не може собі дати ради навіть з власним тілом. Хочеш бути успішним - будь здоровим.
______________________________________________________________________________________________
І в продовження сабжу - моє інтерв'ю для офіційного порталу Ліги змішаних єдиноборств (мікс-файт) "М-1 Україна" в якості вокаліста їх головного музичного партнеру - себто, гурту SWEETLO))
http://mixfight.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3393:-qsweetloq-&catid=51:2011-04-28-23-40-34&Itemid=168
Вокаліст гурту SWEETLO Богдан Буткевич: "Робив би серед молодих українців культ князя Святослава"
Розкажи, будь-ласка, про свою власну історію захоплення контактними видами спорту.
Я з дитинства займався спортом, хоч, грубо кажучи, ніколи не був худеньким. З шести років ходив на дзюдо, це тривало чотири роки і в мене навіть є якийсь пояс за досягнення, котрий дістався мені не просто так. Я мусив реально провести кілька боїв, щоб його отримати. В принципі, мені дуже подобалося займатися дзюдо, але саме в той час стало питання - серйозно займатися спортом чи грати на гітарі в музичній школі. Щоб переходити на серйозніший рівень, потрібно було відпрацьовувати на тренуваннях і удари і прийоми, приділяти цьому більшість часу. Замість трьох тренувань по дзюдо мало стати п’ять і довелося б кидати музичну школу. Тоді я вибрав гітару. Після того займався трохи греблею, а згодом три роки ходив на секцію регбі. Це, звичайно, не єдиноборство, але також силовий вид спорту. Навики з дзюдо в регбі, до речі, дуже стали в нагоді.
Зараз тренуєшся?
Зараз, на превеликий жаль, нічим регулярно не займаюсь, оскільки не маю на те часу та, мабуть, просто лінуюся. При цьому завжди цікавився єдиноборствами і самотужки намагався підтримувати форму.
Слідкуєш за світом одноборств?
Чесно скажу, з дитинства улюбленим спортом в мене був футбол. Багато років, як справжній футбольний фанат, їздив із ФК “Динамо” по різним куточкам нашої Батьківщини і не тільки. До речі, доводилося підтримувати клуб не тільки голосом, але й захищати його честь руками і ногами - таке серед ультрас буває. Завжди трохи слідкував за боксом, особливо за суперважковаговиками. Цілеспрямовано за якимось окремим єдиноборством ніколи не спостерігав, хоча завжди подобалося самбо. Якщо говорити про олімпійські види спорту, то завжди любив дивитись греко-римську боротьбу, оскільки, як на мене, це дуже красиво. Звісно, в бойовому сенсі, вона не настільки функціональна як знов-таки бойове самбо, але ці борцівські зустрічі дуже епічно виглядають, в стилі давньогрецьких міфів. А ще в мене був випадок, через який я також дуже поважаю греко-римців. Напередодні закінчення школи у матчі по регбі мене добряче “поламали”, завдавши серйозної травми коліна. Це зробили хлопці з команди “Політехнік” - Київського політехнічного інституту, куди я, за іронією долі, вступив невдовзі. І от, за два місяці після тієї гри прийшов я в спортивний корпус КПІ вибирати собі спортивну секцію для відвідування. А в коридорі зустрічаю того самого регбійного тренера, який кричав про мене “ламайте його!” на тій нещасливій грі. Тому принципово обрав секцію боротьби. На мій перший спаринг мене поставили з хлопцем якраз з греко-римської боротьби. Я всіляко намагався його кинути, але в мене нічого не виходило. А він спокійно очікував на мою помилку, з справжньою олімпійською стоїчністю. І от я вирішив йому зробити задню підніжку, та невдало, і суперник мене обхопив. Я ніколи не забуду цього відчуття, бо він почав здавлювати мене з невмолимістю машини. Здавалось, що мої тельбухи зараз вилізуть через рот. Звичайно, я здався і він виграв той бій. Після того мене справді причарувала класична боротьба. Але недавно побачив мікс-файт, що причарував мене ще більше.
А саме за ММА слідкуєш?
Звісно, я знаю, хто такий Федір Ємельяненко, дивився багато його боїв, в тому числі і останні. До того часу, поки з’явилась Ліга “М-1 Україна” слідкував саме за Ємельяненком і його кар’єрою. А зараз завдяки М-1 стало дуже цікаво, оскільки як вид спорту мікс-файт дуже цікавий в якості певної квінтесенції усіх бойових мистецтв.
Чому, не зважаючи на всі традиції богатирства, великий ряд видатних бійців-воїнів в історії, єдиноборств в Україні не надто популярні?
Дуже цікаве запитання, але я б поставив його ширше, як питання про здоров’я нації загалом. Проблема не тільки в потязі до єдиноборств, але і в тому, що у нас немає культу здорового способу життя. В 90-ті роки, наприклад, в хлопця не було вибору - йому треба було йти в якусь секцію, щоб, вийшовши на вулицю, він міг за себе постояти. А зараз криміногенна ситуація наче не змушує нікого бігти до залу, просто так на вулиці вже не чіпляються, як тоді. Постала й ще одна напрочуд велика проблема. Якщо раніше людина в юному віці з великою ймовірністю потрапляла в якийсь спортивний гурток, то зараз система дитячо-юнацьких спортивних клубів розвалена. Тож, люди не цікавляться, бо нема куди йти. Державі максимум цікаво підтримувати олімпійців, а на рівні дрібних секцій грошей в бюджеті немає. Адже на дітях нічого не заробиш. Але якщо людину з дитинства не привчили до фізичної культури, то потім простіше взяти просто пляшку пива, аніж змусити себе піти попрацювати в зал. І так виходить, що у великих містах є комп’ютери, які, на жаль, займають вільний час молоді. А в маленьких, особливо в глухій провінції, навіть цього немає - тому молодь починає палити, спиватись, вживати наркотики тощо. Треба висвітлити й ще один важливий аспект. Для будь-якого західного чоловіка займатися спортом, гарно виглядати, мати нормальне тіло, нормально харчуватися, щоб у 40 років не виглядати як жінка на 8-му місяці вагітності - це питання його виживання. Адже якщо цей чоловік не зможе дати ради власному тілу, то відповідно ніхто не довірить йому відповідальну роботу. Мовляв, наведи лад з собою, а вже потім вчи когось жити. Чи багато є сенаторів американських, які ходили б з пузом? Я думаю, що таких нема. А половина наших депутатів носять поперед себе справжні бурдюки. Саме тому дуже важливий той же мікс-файт, адже він своєю красою надихає глядача якщо не самому піти, то хоча б для своїх дітей знайти спортивну секцію. Бо зараз ці секції потрошку відновлюються. І хоча вони вже не безкоштовні, як в радянські часи, та все ж. Краще, щоб дитина цікавилась спортом, а не пивком чи “рево”. Щодо воїнських традицій, які забулися, то, на жаль, чи на щастя, в сучасному світі потрібно оперувати поняттями “вигідно-невигідно”, “якісно-неякісно”. Єдиний спосіб досягнення того, щоб люди в масштабах усієї країни почали займатися спортом - це зробити так, щоб займатися спортом стало вигідно. Щоб людина не могла собі дозволити погано виглядати.
Хто з історичних українських героїв міг би стати прикладом для кожного чоловіка, як воїн та захисник Вітчизни?
Я б такий образ робив з князя Святослава, кращу фігуру важко знайти. По-перше, вона абсолютно неконфліктна, не викликає негативу ні на Сході України, ні на Заході. Святослав - справжній приклад войовничості, до того ж, не просто тупої агресивності азійського типу, коли полководці вирізали все, що рухалось, а благородної мужності. Це коли вдаєшся до нападу лише тоді, коли не залишається іншого вибору. Я б, чесне слово, робив би з цієї людини маленький культ. Так, як роблять в США культ із своїх військових героїв. Це був би найкращий символ і взагалі, і для практичних потреб - щоб просувати чоловічі види спорту в школах серед молоді. Грубо кажучи, поставити полководцю бюсти в спортивному залі, щоб діти дивилися і думали “О, я хочу бути як цей чувак, який в двадцять років накостиляв усім своїм сусідам”. До того ж, зробив це за діло.
Якщо твій символ воїна - Святослав, то хто ж тоді кумир в єдиноборствах?
Відверто, мабуть, завдяки впливу Голівуду, Дольф Лундгрен. Він же справді спортсмен, колишній боєць, котрий пішов у кіно. Не можу судити, наскільки він дійсно хороший боєць в реальності, бо його справжніх боїв я не бачив, був тоді надто маленьким. А з сучасних спортсменів мені дуже сподобався боєць, що виступає на турнірах Ліги “М-1 Україна” Василь Клепіков. Щодо світового рівня, то тут важче. Ємельяненко, бої якого я бачив, як боєць - класний, але щоб я ним сильно захоплювався, то такого немає. Міг би назвати Кличків, але їх і так всі люблять.
З бійців М-1 тобі до вподоби Василь Клепіков, а за кого вболівають твої колеги з "SWEETLO"?
Ми свої симпатії не розділяємо, і за Клепікова вболіваємо разом. Крім нього ще дуже всім сподобався Євген Хавілов. І, звісно ж, хлопець, який вистояв три раунди на останньому турнірі.
Артем Перехристюк.
Так. Він бився проти дійсно більшого і досвідченішого суперника. І завдяки силі волі виграв. Наскільки я знаю, він студент і якраз мав здавати іспити і проявив велику силу духу, щоб перемогти в тому бою.
Якою має бути музика для виховання войовничих, бійцівських якостей? Музика для воїнів?
Вона може бути абсолютно різною. Наприклад, медитативною музикою для самозаглиблення, щоб налаштуватися для бою. Якщо ж мається на увазі музика саме для поєдинку, то тут є два варіанти. По-перше, музика з етнозабарвленням, яка б несла якісь бойові традиції народу, до якого належить конкретний боєць. Тут, звичайно, важливо наскільки сильними є традиції в суспільстві цієї країни. Якщо говорити, наприклад, про Голландію, то я не думаю, що пересічного голландця зачепить національна музика. Але якщо говорити про кавказців, то них їхня лезгинка, думаю, реально надихає. Що стосується українців, то насправді важко сказати, наскільки наших бійців «фольк» заряджатиме на боротьбу. Боюся, що їх більше хеві-метал якийсь розбурхає. Якщо ж говорити саме про Лігу М-1, то тут, як на мене, актуальним є варіант ліричної балади. Не обов’язково, щоб вона була важкою в плані музики. Вона може бути, з одного боку, задумливою, щоб в бійця була можливість налаштуватися. А з іншого, щоб заряджала на боротьбу.
Я колись, коли займався боксом, мріяв про невидимі навушники, в яких би грав альбом гурту Sepultura «Roots». Якби ти сам був бійцем, під яку б пісню виходив би на бій?
Якщо брати пісні з етно-забарвленням, то я, мабуть, вибрав би щось у стилі легендарного українського готик-гурту «Кому вниз». Дуже люблю цю команду і не вважаю, що їх повільна, в гарному сенсі пафосна музика не для бою. Адже бій зовсім не обов’язково має супроводжувати якась «гоцалка» - в деяких спокійних текстах і спокійній музиці є набагато більше енергетики та сили. Якщо брати рок, то це було б, напевно, щось із Metallica. До речі, ось ти згадав про Sepultura, і я подумав, що виходити під них було б теж класним варіантом.
Як можна поєднувати діяльність рок-музиканта і здоровий спосіб життя?
На мій погляд, це дуже дурний і недолугий міф родом ще з 60-70-х років минулого століття. Мовляв, якщо ти граєш рок чи рок-н-рол, то, відповідно, ти якась «п’янь», яка перед кожним концертом «закидається» наркотою, а після концерту «набухується» до стану рослини. Це маразм. Якщо ти займаєшся будь-якою публічною діяльністю, а музика - це така ж публічна діяльність, як і політика, то ти маєш виглядати відповідно. І я можу навести приклад одного з моїх улюблених співаків, Боно з U-2. Людині цій вже за 50, а виглядає він ідеально. Ще кращий приклад - Мік Джаггер. Йому зараз майже 70, а його вигляд - шикарний. На одному з останніх концертів він підняв футболку - так дай боже всім у 18 років мати такі кубики на животі, як у цього «дідуся». Впевнений, що можна спокійно займатися музикою і знаходити час, щоб себе привести до ладу. Понад те, це просто обов’язково. І зараз, на мій погляд, усі ці хіпанські рок-н-рольні часи пройшли, а люди, які займаються музикою, так само мають культ здорового способу життя, як і інші публічні персони. Навіть якщо у тебе гастролі, навіть якщо концерт кожен день, навіть якщо турне довжиною в рік - завжди можна знайти годинку-другу для маленького тренування в домашніх/готельних умовах. Якщо ти ідіот, що «забив» на себе, то будеш таким хоч ти рок-зірка, хоч звичайна людина. І навпаки.
Версія на російській мові - http://www.mixfight.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3394:-qsweetloq-&catid=16:2011-04-22-18-25-34&Itemid=105