Хто винен? Усі! або екстернали на марші
Аццька спека, що зараз лютує в Україні, має на мене 2 впливи. По-перше, дуже погано сплю ночами, та ще й кіт по голові постійно бігає - йому в його шубі ще гірше за мене. А з іншого - якось разом з разючим потом стають зрозумілими прості речі, які, проте, незрозумілі багатьом співгромадянам.
Отже, приведу цитату мого улюбленого експерта-соціолога. Ні, навіть не так - справжнього гуру Євгена Івановича Головахи з останнього мого інтерв'ю з ним в "Українському журналі" http://lisyanskyi.livejournal.com/90861.html#cutid1, http://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/920/.
Існують два типи суспільного мислення в залежності від того, на кого людина перекладає відповідальність за свої невдачі - екстернальний та інтернальний. Перший тип шукає причину зовні, другий - у самому собі. Інтернальний тип притаманний західним націям. ...В капіталістичній системі процвітають ті, хто вміє помічати власні помилки і хто сподівається лише на свої сили.
Ось це, власне, і є головна проблема всього так званого слов'янського світу. На сакраментальне питання: "Хто винен?", ми завжди відповідаємо: "Та хто завгодно, тільки не я". В нас немає протестанської етики, яка культивує успіх. Ми завжди сподіваємося, що хтось має за нас щось зробити. А потім, як завжди, дивуємося змарнованим можливостям. Якщо ти звинувачуєш когось - значить, не винен в результаті ніхто. Якщо звинувачуєш себе - то даєш зайву мотивацію працювати над собою. І зростати. З кожною новою помилкою чи успіхом - без різниці.
В нас народ вирішив, що якщо постояти 2 тижні на Майдані, то цього достатньо для змін. Тим більше, що є Ющенко, який, як добрий цар, все зробить. Коли ж не зробив - то ату його, поганий цар, давайте всі відправимо йому промінь проносу. От мені цікаво - якщо тебе обвісили в магазині, ти помітив це, промовчав - то хто винен у цьому, Ющенко? Чи може ти сам, лінивий та боягузливий мудак, який думає, що якщо він раз на 4/5 років піде щось анонімно напише на папірці, то цього достатньо? На жаль, ось цей пошук проблем у чому завгодно, окрім себе, і призводить до нашого відставання та неефективності. Янукович - це черговий відкат у екстернальність. І не треба думати, що мова йде виключно про ділові справи.
Ця інфантильність - вона розповсюджується й на особисте життя українців. Закохатися в свій ідеал, а коли не виходить його дістати, звинуватити в цьому всіх навколо та женитися на страшній сусідській дівчині - як це по-українськи. Ну, й, зрозуміло, потім мучитись все життя, пити, бити її, виростити дітей-неврастеників, які також будуть вірити у доброго царя. Екстернальність - це вирок, який треба лікувати, якщо взагалі хочемо вижити.
ЗИ: Хочеться, щоб знову була стародавня скеля над пружним струменем ріки, цикади, палюче сонце над головою і весь світ під ногами...