(no subject)
Крок назад - молодий лікар тримає мене за руку, там де пульс, я лежу, стікаючи кров’ю
трохи більш по-дорослому, «який дивний петінг», думається з закритими очима, щоби
лиш не бачити цього темно-червоного на зимно-білому, він забирає пальцями моє волосся
за вухо, пальці резонують із артерією на шиї, отак! - отак! - отак! - скандує серце, кров
хлюпоче втричі сильніше, відчуваю тільки ті сантиметри, на які переїхала його долоня (а
вона всього лише шукає слабий пульс), тільки ті волоски на шиї, котрих торкнулись його
пальці (а вони лише намагались порятувати волосся від кривавого злипання).
«Розслабся, просто розслабся», - каже док, затискаючи пальцями моє перенісся й поп-
равляючи лід на потилиці, розслабся, сука, гаркає мій мозок, вочевидь, на моє серце, що
невтомно качає кров назустріч докові. «Розслабся, зараз все легенько вийму», - каже він
про післяопераційні ватно-марлеві викопні рештки в моїй зоні Кісельбаха, чи як там її,
мені хочеться брудно пожартувати, що розслабилась би я не тоді, коли він щось виймає з
мене, але тут і так вже доста брудно від моєї крові й не хочеться ще більш лякати вже й
так нажахану юну медсестру.
Розслаблюся, каже моє тіло, бо серце зайняте диверсією, аж тоді, коли він трахне мене
просто тут, на столі для перев’язок, під зойки розбитих ампул з ледокаїном, баночок із
тампонами, розсипаних щупів і шпателів. Чи де краще, цікавиться нетерпляче тіло, в по-
рожній ординаторській на старій канапі? Опівночі в могильно-темному коридорі, обіпер-
шись на двері ліфта, на якому висить табличка «не працює», а насправді він відкривається
лише в слушний час, аби ви мали змогу впасти в шахту потойбіччя?
Розслабся, розслабся, тихо кажеш ти, от бачиш, коли ти не напружена, кров зупи-
няється... Кров зупиняється. Не відпускай мій пульс. Дивися правим оком в моє ліве. Мені
коло тебе не страшно. Готичні принцеси та їхні лікарі. Хтось із них завжди безнадійний, а
хтось завжди зриває джек-пот. Одразу ж після чеки.