забута тайга імені героїв України
любима тайга наповнилася для мене ше одною географічно локацією. про неї мене запитали нещасні пасажири машини, заблукавшої в просторах, де таксісти вже починають питати:
"тут шо, теж живуть люди?"
або
"я думав, шо тут тікі заводи"
або
"а ви мене з тої глуші в ліс не вивизете?"
карочє, взнала, шо пару метрів в від моєї хати є вулиця героїв України. от в якій жопі пам'ять про всіх наших героїв )))) але вот трабл - на ній якось міфічно числиться тікі один завод сандори (хоть він і стоїть на вулиці надійній) і ше... ця вулиця - вже село пасіки зубрецькі! ))) так-шо, виявляється, я ше на крок приближена до провінції.
і шодо героїв. недавно прийняла участь в фотосесії на тему пам'яті про жертв голодомору 32-33.
кагбе, заходьте.
З 26 листопада 2010 в головному корпусі Національного Університету "Львівська політехніка", в 226 ауд., проходитиме фотопроект, присвячений Голодомору - "Ціна життя 32-33 років"
На виставці будуть представлені світлини та істаляції, над якими працювали студенти:
Кіян Аня,
Кузьмніський Андрій,
Литвин Юлія,
Малець Назар,
Попик Роман,
Тучапський Тарас.
фоткалися в селі туркотин - то десь за коровичами і в стороні золочіва... вопщім, за кордонами цивілізації. коли запитала андрюху (фотографа), як відділяють коровичі від туркотина, він дав просту відповідь - присутністю і відсутністю асфальту. так вот, протоптала цілий вечір минулої суботи в гумаках і вишиванці по сільських болотах). а село реально шикарне. здивувало, шо воно досі густонаселене, нема закинутих хат - всі доглянуті, з школотою, худобою, курами і фірами. головна достопрімічятєльность - руїни від церкви, яку покоцали татари, і ше ціла дзвінниця від неї. кажуть, шо на їх цвинтарі поховані козаки. в лісі над селом є криївка, там наші пацани билися з енкаведистами - навіть пам'ятний знак про то є. ну і там народився стельмах. карочє, на квадратний км - концентрована гуща всього))) хотя, напевно, в кожному селі можна знайти подібні цікаві речі. але тут мене шось затронуло. особливо фоткатися вночі в ролі привида в дзвіниці на фоні місяця над цвинтаром)) в таких місцях залишається кусочок серця. весною поїду його забирати. з дімкою і металошукачем))
"прекрасна країна, щедра родюча земля, гарні добрі працьовиті люди, але прокляття... є прокляття."
"тут шо, теж живуть люди?"
або
"я думав, шо тут тікі заводи"
або
"а ви мене з тої глуші в ліс не вивизете?"
карочє, взнала, шо пару метрів в від моєї хати є вулиця героїв України. от в якій жопі пам'ять про всіх наших героїв )))) але вот трабл - на ній якось міфічно числиться тікі один завод сандори (хоть він і стоїть на вулиці надійній) і ше... ця вулиця - вже село пасіки зубрецькі! ))) так-шо, виявляється, я ше на крок приближена до провінції.
і шодо героїв. недавно прийняла участь в фотосесії на тему пам'яті про жертв голодомору 32-33.
кагбе, заходьте.
З 26 листопада 2010 в головному корпусі Національного Університету "Львівська політехніка", в 226 ауд., проходитиме фотопроект, присвячений Голодомору - "Ціна життя 32-33 років"
На виставці будуть представлені світлини та істаляції, над якими працювали студенти:
Кіян Аня,
Кузьмніський Андрій,
Литвин Юлія,
Малець Назар,
Попик Роман,
Тучапський Тарас.
фоткалися в селі туркотин - то десь за коровичами і в стороні золочіва... вопщім, за кордонами цивілізації. коли запитала андрюху (фотографа), як відділяють коровичі від туркотина, він дав просту відповідь - присутністю і відсутністю асфальту. так вот, протоптала цілий вечір минулої суботи в гумаках і вишиванці по сільських болотах). а село реально шикарне. здивувало, шо воно досі густонаселене, нема закинутих хат - всі доглянуті, з школотою, худобою, курами і фірами. головна достопрімічятєльность - руїни від церкви, яку покоцали татари, і ше ціла дзвінниця від неї. кажуть, шо на їх цвинтарі поховані козаки. в лісі над селом є криївка, там наші пацани билися з енкаведистами - навіть пам'ятний знак про то є. ну і там народився стельмах. карочє, на квадратний км - концентрована гуща всього))) хотя, напевно, в кожному селі можна знайти подібні цікаві речі. але тут мене шось затронуло. особливо фоткатися вночі в ролі привида в дзвіниці на фоні місяця над цвинтаром)) в таких місцях залишається кусочок серця. весною поїду його забирати. з дімкою і металошукачем))
"прекрасна країна, щедра родюча земля, гарні добрі працьовиті люди, але прокляття... є прокляття."
Click to view