першими на сихові жили мамонти і носороги
раз вже в попередньому пості двісті бойс згадали про сихів, то продовжимо цю благополучну тему. в мене почався болєзнєнний приступ патріотизму. хто не знає, мій район називється старий сихів. вірніше, первісно він якраз і був сиховом. але шоб відмежувати нас від нового району "совок дрім воркс" додав до нашої назви приставку "старий". з того часу наша історія опщя. на фото - моя вулиця. :))
а чи знаєте ви, шо:
* в районі сихова знайдено кістки мамонта з залишками четвертинної флори; в глині викопано кістки носорога.
* первісна назва писалась Siechów або українською сихів. цей населений пункт виник понад сихівським потоком, води якого належать до басейну чорного моря.
* перша згадка про сихів датується 1409 р.
* 27 грудня 1918 р. - «група схід», «старе село», головної коломийські куріні й чистини Українських Січових Стрільців здобули в першому дні наступу боднарівку - сихів - козільники.
* 1925 р. - на сихові проживає 1000 мешканців (72% - поляки)
* 1 квітня 1942 р. село сихів (також і козельники) долучили до території львова. інше джерело гласить: рішенням львівського облвиконкому від 13 червня 1952 року в межі міста включено населені пункти скнилівок, підсегнівка, сихів пустомитівського району.
* 1947 р. - сихів був включений в операцію "вісла". поляків звідси повиселяли на історичну родіну, в їхні будинки вселили наших, яких забрали з польських земель. серед них і мій дідо). згодом совок всякими методами змусив зруйнувати залишки польських хат і збудувати клон радянського особняка "банального".
*історія багатоквартирного сихова почалася в 60-их, коли був створений перший проект забудов району. це вам бути апогей совєцкого конструктивізму і рай для квадратної радянської людини.
* в 1981 р. в урочистій обстановці першим його мешканцям сихова були вручені ключі від квартир.
* торгово-побутовий центр "зубра" (народна назва "санта-барбара") у 1994 р. був відзначений як найкраще спроектований і побудований об'єкт в Україні.
* на сихові є кілька відомих релігійних споруд. з них на старому сихові костьол (поч. ХХ) і дерев'яна церква (ХVI). про них і про решту деталі нижче.
* сихів має площу 390га і розрахований на проживання 120 тис. мешканців.
витяги з всячєскіх джерел
*******************
ну і під руку попалося просто шикарне інтерв'ю.
Сихів зупинився на півдорозі до Львова
відповідає Ігор Мельник - відомий дослідник урбаністичного середовища Львова.
- Що таке Сихів? Чи можна охарактеризувати його одним реченням?
- Сихів - це приміське село, на полях та пасовиськах якого набудували багатоповерхових будинків.
- Але ж там живе понад 100 тисяч людей…
- Сихів неначе зупинився на півдорозі від села до міста. Велика частина його нинішніх мешканців походить з галицьких та волинських сіл і зберігає частково їхні традиції та ментальність. Я не кажу про кіз, що там пасуться, чи городи під багатоповерхівками. Це швидше така собі екзотика. Натомість багато колишніх селян розглядає Сихів як проміжний етап між своїм селом та Львовом. Їхні батьки ще їздили щодня до Львова на роботу електричками чи заводськими автобусами. Тепер вони їздять до “міста” на роботу маршрутками, а у вихідні багато сихівчан повертається у рідні села та містечка.
Хоча за 20-30 років розбудови Сихівського житлового масиву відбувається повільна його інтеграція в урбаністичне середовище Львова, для мешканців «міста» Сихів залишається все ж екзотикою. Вони приїжджають сюди рідко, хіба що мають на Сихові родичів чи знайомих. А ще їздять на гуртовий ринок «Шувар» по продукти. Сихів усе ще залишається ізольованою і доволі самодостатньою територією, відділеною від решти міста залізничною колією та заболоченою долиною річки Зубра, на якій півсторіччя тому зазнав невдачі проект створення рекреаційної зони під назвою «Піонерське озеро».
Як вважає Влад Наумеску, Новий Сихів так і залишився незавершеним урбанізаційним проектом, невдалою спробою створити ідеальний радянський урбаністичний простір. А на початку 1990-х років його захопили і присвоїли собі мешканці.
- А що було на Сихові раніше?
- Вперше Сихів згадано в документах 1409 року. Тоді село купив Петро Влодек із Харбиновиць від Івана Русина та його дружини Оксани. Тож село мало вже існувати щонайменше з XIV сторіччя. Протягом наступного сторіччя село міняло кілька разів своїх господарів, нарешті у 1507-1509 роках Сихів та сусідню Зубру придбали райці міста Львова “для сeбe і своїх наступників”. Натомість львівські міщани вважали, що Зубра та Сихів не є власністю лише членів міської ради, а всієї громади Львова. Король Зиґмунт І Старий змушений був 1519 року з цього приводу призначити комісію, яка помирила райців та міщан і запровадила, як писав львівський історик Денис Зубрицький, “установу для управління громадським майном під назвою Лонґeрії”. Сихів залишався власністю громади міста Львова аж до ХХ сторіччя й доходи від села йшли на утримання фундації міських калік. Усього місту належало 406 гектарів землі (з них 88 % займав ліс), а мешканцям Сихова - 540 гектарів.
- Скільки ж було цих мешканців?
- Згідно з австрійським переписом населення 1880 року, у Сихові мешкало 460 осіб, із них 305 вважали себе римо-католиками, 151 - греко-католиками і 12 - гебреями. Тож на одного мешканця припадало тоді більше гектара землі. Зараз на Сихові (маю на увазі територію житлового масиву, яка займає 390 гектарів) на одного мешканця припадає 40 квадратних метрів цієї території. Це дуже велика щільність населення. Для порівняння, в середньому у Львові вона становить 140 квадратних метрів.
- А звідки починався Сихів?
- Найстаріша територія села Сихів розташована на території на північний захід від залізничної станції «Сихів». Тут іще збереглися старі будиночки на вулицях Садибній та Майданній. Посеред цієї майже сільської забудови Старого Сихова розташована дерев’яна козацька церква Пресвятої Трійці.
- Чому козацька?
- За переказами, її збудували козаки, коли військо Богдана Хмельницького та московські полки облягали Львів 1655 року. Хоча історики вважають, що церква зведена 1654 року, а дехто вважає, що на початоку XVII століття. Кілька років тому біля церкви поставили хрест на згадку про її 400-річчя. Та й за архітектурою вона більше подібна на галицькі церкви, ніж на запорозькі. Інтер’єр церкви 1683 року оздобили стінописом. Відомий дослідник львівської архітектури Володимир Вуйцик припускав, що автором розписів у Троїцькій церкві був маляр Олександр Ляницький. Ця церква є зразком львівських передміських церков XVII-XVIIІ ст., більшість з яких не збереглася. Хоча й церква Трійці за свою історію теж зазнала кілька перебудов, зокрема її реставрували у 1932, 1954 та 1969 роках. Реставрація 1932 року, коли розібрали дзвіницю над бабинцем та підняли церкву на високий фундамент, викликала неоднозначну оцінку в мистецьких колах Львова. Зокрема знаний мистецтвознавець Микола Голубець писав, що «знівечено всі цікаві і вартісні прикмети цінної пам’ятки нашого старовинного мистецтва». У 1980-х церкву планували перенести до Львівського музею народної архітектури і побуту, бо вона не пасувала до «соціалістичного образу» Сихівського масиву.
В довоєнні роки церква Пресвятої Трійці була важливим осередком життя української громади Сихова. Біля церкви була читальня товариства «Просвіта», діяло теж товариство «Рідна школа». Парохом церкви у 1918-1933 роках був о. Теофіл Горникевич, а з 1933 року - отець-доктор Андрій Іщак. Він був теж доктором теології і викладав догматику та канонічне право у Львівській богословській академії. Блаженний священномученик Андрій Іщак загинув від рук більшовиків 26 червня 1941 року, він похований на цвинтарі біля церкви.
- Його беатифікував Папа Римський?
- Так, Святіший Отець Іван Павло ІІ оголосив Андрія Іщака одним із 28-ми Блаженних мучеників УГКЦ під час свого візиту у Львові 27 червня 2001 року. А на Сихові майдан біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці названо площею Івана Павла ІІ - на згадку про зустріч на цьому місці Папи Римського з молоддю дощового вечора 26 червня 2001 року. Тут у 2002 році встановлено пам’ятник Іванові Павлу ІІ авторства Лео Мола (Леоніда Молодожанина). На мою думку, варто було б і щоб ім’я отця Андрія Іщака було увічнено в назві однієї з вулиць Сихова. Адже серед кількох десятків вулиць Сихова лише кілька мають назви, прив’язані до місцевої історії. Крім Сихівської та Зубрівської, такими можна назвати ще вулиці Пирогівку та Вулецьку, які нагадують про колишні присілки Сихова: Пирогівку та Вульку Сихівську. А коли 1962 року Сихів приєднали до Львова, то багато вулиць отримали не надто доречні назви.
- Коли почали будувати Новий Сихів?
- Перший проект планування великого житлового масиву на Сихові розробили ще в 1965-1966 роках. Серед проектувальників були зокрема архітектори Ярослав Новаківський та Лариса Скорик. 24 січня 1981 року відбувся мітинг з нагоди заселення перших багатоповерхових будинків на Сихові, хоча перші новосели з’явилися тут ще у 1979-му. Цю територію у 1980-1990-х забудовували здебільшого 9-поверховими панельними будинками за типовими проектами з готових елементів Львівського домобудівного комбінату. Серед них височіє кілька вищих будівель, на 14-15 поверхів, з білої силікатної цегли, які мали б оживляти цю доволі одноманітну забудову.
З іншого боку вул. Зеленої у 1970-1990 роках була потужна промислова зона, до складу якої, крім електролампового та ізоляторного заводів, мали увійти ще скляне виробництво ВО “Кінескоп», мехсклозавод та склодзеркальний завод.
Біля перетину вулиць Криворізької (тепер проспект Червоної Калини) та Ворошилова (тепер Сихівська) планували створити центр цього житлового району. У 1986 році тут збудували кінотеатр ім. Олександра Довженка, що мав стати домінантою цього центру. Навпроти мала постати адміністративна будівля Сихівського райкому КПРС та райвиконкому. На щастя, не встигли, і тут спорудили чи не найкращу львівську сакральну будівлю - церкву Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ. Її збудували у 1997-2001 роках за проектом архітектора з Канади Радослава Жука в стилі модернізованого візантизму. Задум архітектора продовжує розпис інтер’єрів храму, який з 2008 року здійснює молодий художник-іконописець Ростислав Владика.
- Які ще цікаві будівлі є на Сихові?
- На вул. Зеленій, 385, стоїть колишній костел Найсвятішої Діви Марії Королеви Польщі, збудований у 1930-х у стилі функціоналізму за проектом професора Львівської політехніки Андрія Фридецького. У 1946 році більшість сихівських поляків була репатрійована до Польщі, а костел перетворено на церкву. Зараз це церква Св. Архистратига Михаїла УГКЦ.
На вулиці Хуторівка своїми золотими банями привертає увагу оригінальний комплекс Львівської духовної семінарії Св. Духа УГКЦ, збудований у 2002-2007 роках під керівництвом архітекторів Євгена Дацишина та Юрія Горалевича.
Серед інших сакральних споруд Сихова виділяється молитовний дім Християн Віри Євангельської „Голгофа”, збудований у 1992-2006 рр. під лісопарком на вул. Скрипника, 16, за проектом Івана Коваленка. Однак ця велика будівля нагадує здаля радше офісний центр, аніж храм.
Серед торгівельних об’єктів найбільшої слави здобула споруда на просп. Червоної Калини, 109, яку сихівчани назвали “Санта Барбара” (офіційна його назва - “Зубра”), завдяки півкруглим аркадам, що часто з’являлися в кадрах популярного у 1990-х американського телесеріалу. У 1994 р. цю будівлю було відзначено як найкраще спроектовану і побудовану в Україні (архітектори А. Ващак, В. Каменщик, Є. Мінкова).
У генплані передбачено розвиток Сихова, який у 2001 р. став окремим адміністративним районом, на південь у бік села Зубра та кільцевої автодороги. Ще до Сихова мають пролягти трамвайна лінія через вулиці Стуса та Кіровоградську та тролейбусна - з боку Стрийської. Можливо, вони наблизять Сихів до Львова.
інтерв'ю тут
фоткі: перша - моя, друга - Тараса Карабіна.
*********
карочє, так в нас всьо не так і печально. атвічяю, пацани :))