смайлик
У шановного v-n-zb прочитала отут, що сьогодні день усмішки, себто смайлика. Взагалі, як логотип для страхової компанії, яким смайлик із самого початку був створений художником Харві Беллом - дуже навіть зараховується. Один із кращих логотипів в історії, НМД. І свято суперове, чом би й ні?
Та для мене сам цей символ - як есенція всього пластикового і американського, автоматизму в посмішці, яким тепер так зручно можна користуватись, спілкуючись у різних мережах. Це непоганий замінник гумору і хороше прикриття, коли пишеш щось двозмістовне. Смайлик все ставить на свої місця - малося на увазі, що це жартик, ггг, а в кишені може бути й дуля. Цей символ - як клоун Пеннівайс - наче позитивний, наче такий яким має бути клоун, але моторошний, брррр. І від нього один крок до Кінговського It. І півкрока до прекрасного Капітана Сполдінга.
Мене раніше дуже парило, що у нас люди практично не посміхаються на вулицях. Особливо звертаєш на це увагу, коли повертаєшся звідкись із європів. Але інша крайність - Асашай, де я не була, але знаю як і всі, що посміхаються там занадто часто, занадто механічно. Між нами і Асашай стоїть Європа - завжди без крайнощів, все врівноважено. А чому? Тому що там люди частіше посміхаються очима, ніж розтягують губи. Відчуття, що життя прекрасне, там постійно, адже люди наче світяться зсередини. Не знаю, хто там перший почав почуватися щасливо, але це явно заразно, і явно глибоко засідає, на щастя. І можуть навіть не так вже масово посміхатися, і майже не посміхаються автоматично.
Не треба нам змінюватися, я думаю. Це навіть непогано, що ми усміхаємося, коли хочеться, а не тому, що так треба.
Ось такий смайлик мені подобається, щирий такий.
Київ, парк Шевченка
Та для мене сам цей символ - як есенція всього пластикового і американського, автоматизму в посмішці, яким тепер так зручно можна користуватись, спілкуючись у різних мережах. Це непоганий замінник гумору і хороше прикриття, коли пишеш щось двозмістовне. Смайлик все ставить на свої місця - малося на увазі, що це жартик, ггг, а в кишені може бути й дуля. Цей символ - як клоун Пеннівайс - наче позитивний, наче такий яким має бути клоун, але моторошний, брррр. І від нього один крок до Кінговського It. І півкрока до прекрасного Капітана Сполдінга.
Мене раніше дуже парило, що у нас люди практично не посміхаються на вулицях. Особливо звертаєш на це увагу, коли повертаєшся звідкись із європів. Але інша крайність - Асашай, де я не була, але знаю як і всі, що посміхаються там занадто часто, занадто механічно. Між нами і Асашай стоїть Європа - завжди без крайнощів, все врівноважено. А чому? Тому що там люди частіше посміхаються очима, ніж розтягують губи. Відчуття, що життя прекрасне, там постійно, адже люди наче світяться зсередини. Не знаю, хто там перший почав почуватися щасливо, але це явно заразно, і явно глибоко засідає, на щастя. І можуть навіть не так вже масово посміхатися, і майже не посміхаються автоматично.
Не треба нам змінюватися, я думаю. Це навіть непогано, що ми усміхаємося, коли хочеться, а не тому, що так треба.
Ось такий смайлик мені подобається, щирий такий.
Київ, парк Шевченка