Про Пеггі Гуггенхайм
Виявляється, бувають музеї без пафосу. Навпаки, складається враження, що ти в гостях, а господар десь вийшов за хлібом. Спочатку гуляєш садом, роздивляєшся скульптури і розумієш, що Бранкузі або Генрі Мур краще виглядають біля кіпарисів та магнолій, ніж на тлі білих стін. Власне, ніде про музей і не написано. Це "Колекція Пеггі Гуггенхайм" - найбільш відома збірка сучасного мистецтва у Венеції. З моста через Гранд Канал видно чи не єдиний одноповерховий палаццо. На традиційні 3-4 поверхи не стало грошей власнику у 18 столітті. Але племінниці американського магната та мецената він сподобався. Напевно, через величезний по міркам Венеції сад-атріум. Батьки Пеггі загинули на Титаніку, а дядько після цього розпочав колекціонувати сучмист. В Америці це було тодішнім трендом, бо бабла нема де дівати, а в європах саме вибух художніх експериментів стався у голодних художників. Така ситуація класно змальована в кіні "Модерністи".
Пеггі теж тусувалася в Парижі після того, як отримала скромний за мірками родини спадок -20 млн на теперішні гроші.
Вона просто була продавцем у книгарні (!), коли познайомилиася Марселем Дюшампом, Бранкузі та Мен Реєм. А далі - понеслося: знайомство з усіма іншими абстракціоністами та сюрреалістами, перша галерея в Лондоні, початок колекції, галерея " в мінусах", мрія про музей, Друга війна, повернення в Штати, рішення купувати не менше однієї картини на день, доки не скупить все по списку від критика Герберта Реда.......
Отже,
це він - скромний 1-поверховий білий фасад палацу Venier dei Leoni.
У першій частині садового лабіринту стоїть славнозвісний трон Пеггі. Екзальтована пані у своїх радикальних вбраннях полюбляла зустрічати на ньому гостей .
скульптури скрізь, вже й не напружувалася всі прізвища запам'ятовувати - просто симпатично в екстер'єрі
Усередині фоткати не можна, тому страшно кортіло. Взагалі, в Італії вони капітально дістали цим "ноу фото!". От у Німеччині чи Австрії все можна знимкувати - хоч у соборі, хоч у найкрутішому музеї.
Скромна вітальня зі скромними шедеврами.
На терасі чекав на всіх приємний сюрприз - місцевий аперитив для настрою, дуже в тему))).
На Гранд Канал з тераси дивиться скульптура Маріно Маріні "Янгол міста". За легендою, хтось спиляв його пуцьку, коли місцева комісія з питань моралі переймалася фалосами, які видно статечним панам з гондол на статуях Гранд Каналу. Тому потім приварили Янголу якусь іншу. Але то легенда.
нові покоління. Надихаються
А от, власне, і сама Пеггі Гуггенхайм. Характер у неї був ще той - пишуть, звела в могилу власну дочку після роману з її чоловіком. Взагалі, жила в своє задоволення, тусувалася, збирала колекцію, чоловіків мала купу, другий офіційний - крутий сюрреаліст Макс Ернст. Як би там не було, справу дядька непогано продовжила, колекцію заповіла Фонду Соломона Гуггенхайма.
Слід в історії лишила хороший. Взяти хоча б Джексона Поллока. Якби вона його тоді не розкрутила, хтозна, коли б мистці почали масово лити відра фарби на полотна?)))
джерел багато, ось сайт http://www.guggenheim-venice.it/inglese/default.html
Пеггі теж тусувалася в Парижі після того, як отримала скромний за мірками родини спадок -20 млн на теперішні гроші.
Вона просто була продавцем у книгарні (!), коли познайомилиася Марселем Дюшампом, Бранкузі та Мен Реєм. А далі - понеслося: знайомство з усіма іншими абстракціоністами та сюрреалістами, перша галерея в Лондоні, початок колекції, галерея " в мінусах", мрія про музей, Друга війна, повернення в Штати, рішення купувати не менше однієї картини на день, доки не скупить все по списку від критика Герберта Реда.......
Отже,
це він - скромний 1-поверховий білий фасад палацу Venier dei Leoni.
У першій частині садового лабіринту стоїть славнозвісний трон Пеггі. Екзальтована пані у своїх радикальних вбраннях полюбляла зустрічати на ньому гостей .
скульптури скрізь, вже й не напружувалася всі прізвища запам'ятовувати - просто симпатично в екстер'єрі
Усередині фоткати не можна, тому страшно кортіло. Взагалі, в Італії вони капітально дістали цим "ноу фото!". От у Німеччині чи Австрії все можна знимкувати - хоч у соборі, хоч у найкрутішому музеї.
Скромна вітальня зі скромними шедеврами.
На терасі чекав на всіх приємний сюрприз - місцевий аперитив для настрою, дуже в тему))).
На Гранд Канал з тераси дивиться скульптура Маріно Маріні "Янгол міста". За легендою, хтось спиляв його пуцьку, коли місцева комісія з питань моралі переймалася фалосами, які видно статечним панам з гондол на статуях Гранд Каналу. Тому потім приварили Янголу якусь іншу. Але то легенда.
нові покоління. Надихаються
А от, власне, і сама Пеггі Гуггенхайм. Характер у неї був ще той - пишуть, звела в могилу власну дочку після роману з її чоловіком. Взагалі, жила в своє задоволення, тусувалася, збирала колекцію, чоловіків мала купу, другий офіційний - крутий сюрреаліст Макс Ернст. Як би там не було, справу дядька непогано продовжила, колекцію заповіла Фонду Соломона Гуггенхайма.
Слід в історії лишила хороший. Взяти хоча б Джексона Поллока. Якби вона його тоді не розкрутила, хтозна, коли б мистці почали масово лити відра фарби на полотна?)))
джерел багато, ось сайт http://www.guggenheim-venice.it/inglese/default.html