Jean-Jacques Lequeu (1757-1825) і характерність малюнків
Помічали, що художники часто малюють себе в портретах інших? Особливо студіози. На перших курсах художки, коли нам тільки почали ставити живу модель, ми каталися від сміху, коли дивилися, що понамальовували. Ряд мольбертів з автопортретами, в яких трохи вгадуються риси моделі. Отакі були мутанти. Звісно, коли сам малюєш, то цього не помічаєш, а от збоку дуже видно. Така історія не тільки у студентів. І нема різниці, чи це зображення образів, що відвідали уяву певного автора, чи це реальний портрет з натури.
У професіоналів трохи інші справи. Давно помітила, що з часом можна майже безпомилково вгадати, який факультет закінчив той чи інший художник. Звісно, це стосується тих, хто саме малює, а не займається розсипанням піску по залах галерей, розпинанням дешевих манекенів тощо. Це така собі художня дедукція в купі з інтуїцією.
Художника-монументаліста видно швидко - роботи можуть витримати шкалу форматів від стіни кількаповерхового будинку до поштової марки, тому що композиція в них бездоганна. Графіки полюбе заморочуються деталями. Склярі часто вживають лісирування, їх живописні чи графічні роботи мають легкість, прозорість і колір. Або ж навпаки - жорсткий вітражний контур. Керамісти люблять фактури, різні поверхні, декоративність. Дерев'янщиків і металістів можна сплутати)). Композиції і рисунок скульпторів часто важкуваті, мають солідну основу, їх ніби так просто не зсунеш.
Те, що робив у 19 столітті Jean-Jacques Lequeu, чудово підпадає під мої спостереження.
Він - архітектор. Не лише портрети, а навіть квіти та порнографічні рисунки виглядають так, ніби їх завтра збудують. Шкода, що з його химерних футуристичних на той час проектів нічого у наполеонівські часи не збудували.
Інформації про нього мало. Ось єдина нормальна стаття, що мені натрапилась http://pruned.blogspot.com/2005/10/enigmatic-jean-jacques-lequeu.html.
Автопортрет
У професіоналів трохи інші справи. Давно помітила, що з часом можна майже безпомилково вгадати, який факультет закінчив той чи інший художник. Звісно, це стосується тих, хто саме малює, а не займається розсипанням піску по залах галерей, розпинанням дешевих манекенів тощо. Це така собі художня дедукція в купі з інтуїцією.
Художника-монументаліста видно швидко - роботи можуть витримати шкалу форматів від стіни кількаповерхового будинку до поштової марки, тому що композиція в них бездоганна. Графіки полюбе заморочуються деталями. Склярі часто вживають лісирування, їх живописні чи графічні роботи мають легкість, прозорість і колір. Або ж навпаки - жорсткий вітражний контур. Керамісти люблять фактури, різні поверхні, декоративність. Дерев'янщиків і металістів можна сплутати)). Композиції і рисунок скульпторів часто важкуваті, мають солідну основу, їх ніби так просто не зсунеш.
Те, що робив у 19 столітті Jean-Jacques Lequeu, чудово підпадає під мої спостереження.
Він - архітектор. Не лише портрети, а навіть квіти та порнографічні рисунки виглядають так, ніби їх завтра збудують. Шкода, що з його химерних футуристичних на той час проектів нічого у наполеонівські часи не збудували.
Інформації про нього мало. Ось єдина нормальна стаття, що мені натрапилась http://pruned.blogspot.com/2005/10/enigmatic-jean-jacques-lequeu.html.
Автопортрет