Пєтя Мороз.
[ трохи шкільних спогадів ]
Пєтя був моїм однокласником. Другом не був, скоріше ворогом.
Ще в 5 класі завдяки Пєті, я відчув свій внутрішній дикий чоловічий характер.
Пєтя був жирним і в два рази більшим за мене. І от він ходив і щімив усіх таких доходяг, як я тоді.
Нахабного жирдяя, я тоді остудив чітким ударом в пах. Більше до мене він не ліз.
Після цього випадку я більше нікому нічого не попускав. Але завжди був справедливим.
В 11 класі знову був файт з Пєтьой, як сьогодні пам'ятаю, була зима.
І це була ще та знатна пізділка. Спарінги в бункері і тягання заліза принесло свої очікувані бонуси.
По закінченню школи, я його раз чи два ще бачив офіціантом в одному з ґенделів.
Бухав він після школи жостко. Я й не знав чи він ще живий.
Вчора батько мій подзвонив і сказав, що його привезли з АТО мертвим. Та й по усіх волинських сайтах новин про це написали. Колишні однокласники звуть в соціалках на похорон.
Так, кажуть, що поїхав доброволцем. Молодець. Хоч щось, можливо, вірне в своєму житті зробив.
Помер скоріше всього не як воїн. Інсульт, пишуть, чи дали по голові, зараз такі історії не рідкість. Знаючи його любов до оковитої.
Сказати, щоб я відчув якесь співчуття чи жаль - цього не сталося. Мені чомусь байдуже.
Але якби там не було, хай земля тобі буде пером. Ти зробив мене сильнішим.
Пєтя був моїм однокласником. Другом не був, скоріше ворогом.
Ще в 5 класі завдяки Пєті, я відчув свій внутрішній дикий чоловічий характер.
Пєтя був жирним і в два рази більшим за мене. І от він ходив і щімив усіх таких доходяг, як я тоді.
Нахабного жирдяя, я тоді остудив чітким ударом в пах. Більше до мене він не ліз.
Після цього випадку я більше нікому нічого не попускав. Але завжди був справедливим.
В 11 класі знову був файт з Пєтьой, як сьогодні пам'ятаю, була зима.
І це була ще та знатна пізділка. Спарінги в бункері і тягання заліза принесло свої очікувані бонуси.
По закінченню школи, я його раз чи два ще бачив офіціантом в одному з ґенделів.
Бухав він після школи жостко. Я й не знав чи він ще живий.
Вчора батько мій подзвонив і сказав, що його привезли з АТО мертвим. Та й по усіх волинських сайтах новин про це написали. Колишні однокласники звуть в соціалках на похорон.
Так, кажуть, що поїхав доброволцем. Молодець. Хоч щось, можливо, вірне в своєму житті зробив.
Помер скоріше всього не як воїн. Інсульт, пишуть, чи дали по голові, зараз такі історії не рідкість. Знаючи його любов до оковитої.
Сказати, щоб я відчув якесь співчуття чи жаль - цього не сталося. Мені чомусь байдуже.
Але якби там не було, хай земля тобі буде пером. Ти зробив мене сильнішим.