Емоції
бувають різними. Люди звикли ділити на позитивні (радість, щастя, задоволення, любов, тощо) і негативні (гнів, образа, страх, жадібність, тощо). Колись на психології ми вчили, що знак емоції (плюс чи мінус) не має значення. Важлива для людини лише інтенсивність. Мені це ще тоді здалося дивним. Хоча по собі помічала, що якщо я сподівалася на щось приємне (як правило, хотілося уваги коханого), а цього не сталося, то я досягала цієї уваги вже в негативний спосіб (через сварку і негативні емоції)... Так мені було легше... Не тримати образу в собі, по перше, і все-таки отримати увагу коханого (хоч якусь, точніше - негативну, аби не байдужість), по-друге...
Зараз я намагаюся зростати духовно, і розумію, що образа, страх, гнів, заздрість, жадібність і найголовніше - гординя - є моїми гріхами, вони заважають розвиватись чи просто Любити. Вони вилазять мені хворобами чи іншими ситуаціями, щоб я їх помітила в собі і працювала над собою. Я їх вже добре знаю і не відмовляюся від них. Проте, я не можу від них позбавитись сама... Я молюся, щоб Бог допоміг мені в цьому, бо я все одно відчуваю ці емоції, хоч і знаю, що вони не є добрими. А ці емоції штовхають мене до "недоброї" поведінки...Одним словом - зачароване коло...
А в неділю прийшло ще одне відкриття - ці емоції мусять бути... вони мусять бути частиною мене... адже не може бути позитиву без негативу, тоді світ стає одностороннім і дуже категоричним. І якщо я хочу відчувати сильні позитивні емоції, тоді я маю дати собі право відчувати і негативні емоції. Бо я ще не хочу "нірвани", де емоцій зовсім немає, а є лише спокій (плюс і мінус врівноважуються в нуль...). Я справді хочу радіти, бути щасливою і любити. А отже я маю і відчувати негативні емоції. Моїм завданням тоді залишається - не дати негативним емоціям керувати мною, визначати мою поведінку... Тобто я можу їх відчувати наче відсторонено, наче зі сторони споглядаючи на себе і розіміти при цьому, що ця негативна емоція це не я, це не суть моєї душі. Просто в якийсь момент мені (моїй душі чи моєму тілу) потрібно її пережити, пропустити через себе, щоб вона пішла...
Зараз я намагаюся зростати духовно, і розумію, що образа, страх, гнів, заздрість, жадібність і найголовніше - гординя - є моїми гріхами, вони заважають розвиватись чи просто Любити. Вони вилазять мені хворобами чи іншими ситуаціями, щоб я їх помітила в собі і працювала над собою. Я їх вже добре знаю і не відмовляюся від них. Проте, я не можу від них позбавитись сама... Я молюся, щоб Бог допоміг мені в цьому, бо я все одно відчуваю ці емоції, хоч і знаю, що вони не є добрими. А ці емоції штовхають мене до "недоброї" поведінки...Одним словом - зачароване коло...
А в неділю прийшло ще одне відкриття - ці емоції мусять бути... вони мусять бути частиною мене... адже не може бути позитиву без негативу, тоді світ стає одностороннім і дуже категоричним. І якщо я хочу відчувати сильні позитивні емоції, тоді я маю дати собі право відчувати і негативні емоції. Бо я ще не хочу "нірвани", де емоцій зовсім немає, а є лише спокій (плюс і мінус врівноважуються в нуль...). Я справді хочу радіти, бути щасливою і любити. А отже я маю і відчувати негативні емоції. Моїм завданням тоді залишається - не дати негативним емоціям керувати мною, визначати мою поведінку... Тобто я можу їх відчувати наче відсторонено, наче зі сторони споглядаючи на себе і розіміти при цьому, що ця негативна емоція це не я, це не суть моєї душі. Просто в якийсь момент мені (моїй душі чи моєму тілу) потрібно її пережити, пропустити через себе, щоб вона пішла...