Саша

[liliabrik]

Я завжди пам"ятатиму цю картину - навпроти в кімнаті біля вікна сидить Саша в інвалідній колясці повернутий спиною до мене. Здавалося, що з вікна на нього падає по особливому світло, але фігурка дитини була темною, і в цьому - вся безнадійність... і в похиленій набік голівці, і в обвислих безпорадньо ручках. Нещасний... Він закляк в цій позі, не ворушився, не мугикав під носа своїх зрозумілих лише йому слів, і мені на мить здалося, що він бачить Юлю, що вона сидить за вікном, притуливши до скла руки, і повільно проводить по тому місці, де мав би притулитися ручкою Саша, але він цього ніколи не зробить... Та і Юлі ніколи більше не буде. Вона мені недавно снилася. І як, як останній придурок тільки й бовкнула їй "Юля, ти ж мертва..." На що вона мені з докором відповіла: "Ні, ти помиляєшся, я жива!"
Юля, пробач мені.. Ти жива, я знаю, ти жива. Ти будеш жити стільки, скільки буду жити я.

І тут я мала би виродити черговий опус чи вірш, чи що воно там у мене... та хіба він здатний передати біль?