...
Крізь премружені повіки вгризається осіннє сонце, промені боляче свердлять мозок і відкривають зашкалені шафки пам"яті, витягають шухляди, галасливо витрушують, і тоді ти поченаєш пригадувати , що було досі, з якими думками заснув і чому голова твоя гуде як бубон...Яким важким є оте прокидання. Ти натягуєш пухову ковдру і пірнаєш назад в літепло сну. Але ні, все - твой мозок чітко зафіксував перехід зі сну в реальність буденного... В твоїй уяві все поченає марніти, ти наче "Аліса" падаєш в яму і здригаєшся на постелі примятій твоїм тілом. Очі потрошку розплющуються ( і байдуже, що ти ще хоть на мить намагаєшся зачіпитись, залісти в оте приємне марево твого сну), ковзають по кімнаті. Ти на мить зупиняєш погляд на своїй маленькій книгозбірні ( миттєва думка - треба щось придбати новеньке). Очі безжально продовжують мандрувати закутками твоєї кімнати, квартири, роздивляютьчись усе навколо поглядом зачовганого скептика. На долю секунди ти розглядаєш масляну картину Львова - теплі думки. Ане ні, ти насторожуєш вуха, намагаєшся вловити бодай щось, що схоже на звук. Але в преміщені панує повна тиша, лише десь у потаємному закутку балкону свище вітер через трухляві віконні рами і кішка тихенько позіхає втуливши свого зада поміж твоїх улюблених фікусів!!! Ти повзеш до креденсу, відкриваєш шухляду і дістаєш свій пашпорт в моднявій обгортці, натягуєш модні штані, пальто, зачіска - і от, ти то вже не ти, то я... кобіта з іншого життя. І лише твої очі інколи мажуть видати мене.