ідеальний теплий вечір...

[lightfate]

стоїш біля метро... холодно... біля тебе повільно тягнеться славнозвісна київська пробка... ну так, це ж п*ятниця - день звільнення Києва... десь серед купи машин до тебе тягнеться сріблястий Туксон... дуже холодно... дзвонить телефон... це вона... твоя подруга... людина, яка приїде до тебе серед ночі, бо тобі погано... вона тебе любить... це так гріє.. "ти де? я вже біжу... " ось ти бачиш Туксон... а за кермом посмішка... ця посмішка теж тебе любить... він сьогодні особливо гарний... ти сідаєш на переднє сидіння... там тепло і грає улюблена твоя музика... і посмішка... ти цю посмішку вперше побачила ще коли тобі було років 12... тепер він дорослий... посивів трохи... але посмішка та сама... я обертаюся, бачу її... вона біжить в нашу сторону... дзвонить кудись... певно мені... але нас не бачить... я відкриваю двері... вона посміхається... сідає до нас...

троє людей забрілися на концерт улюбленої групи... в п*ятницю ввечері...

в такий особливий для тебе день з тобою дві людини, які справді тебе люблять...

пробка страшна... але час є... музика голосніше... вона весела... він жартує... вони знають, що саме зараз це тобі потрібне... по радію грає Наутілус... ви з ним підспівуєте... це одна з твоїх улюблених пісень... ви обговорюєте людей у сусідніх машинах... он дівчина позаду в вишневій машині нігті гризе... він кричить "ану перестань гризти"... дивно, але та дівчина перестає... ми сміємось... ти повертаєш голову і бачиш збоку старий опель... за кермом молодий хлопець... опель на стільки ж старий, на скільки крутим той хлопець себе в ньому почуває...

нарешті десь за годину пробка десь дівається... але часу достатньо... вона ззаду хвилюється, щоб ми не спізнилися... я кажу "та чо??? Хливнюк ніколи не починає вчасно"... її то не заспокоює... не любить запізнюватися...

приїхали... людей купа... паркуємось... черга... ми без черги... думала, нас поб*ють... але з нами він... і я спокійна...

народу багато, різного, цікавого...
ми в першій фан-зоні...
бачим віп-зону... ацтой... добре що ми в фан...
концерт запізнився всього на пів години... дивно, минулого разу на півтори... Хливнюк прекрасний, хоч і зарозумілий... але таки прекрасний... дівки верещать... я по суті нічого не бачу... переді мною дуже високі дівчата... дуже... вищі за мого друга, який стоїть позаду... ти рада що він із тобою... він сьогодні якийсь особливий... гарний, посміхається... але очі сумні... в неї теж... вона танцює... на скільки це можливо в такому натовпі... час від часу тобі щось видно... а загалом ні... іноді він піднімає тебе на руки... я вже казала, що Хливнюк прекрасний???... ви танцюєте... справа вона, позаду він... люди які тебе люблять... це дуже важливо...

осі кінець... музиканти прощаються... "Київ, я вас люблю"... все як зажди... всі гупають ногами по підлозі, кричать "біс"... я відчуваю, як рухаються піді мною дошки... так декілька хвилин... знову виходять музиканти... співають "ким ми були"... тепер точно все... знов натовп... ми йдемо за одягом в гардероб... він іде прогрівати машину...

"підвезеш нас до метро?"... "ні, Лідусь, я відвезу вас додому"... ти знаєш, не кожен і до метро довезе... йому в інший кінець міста... самий кінець міста... тобі - страшенно далеко... але ви сідаєте... ноги стомилися у всіх... всі задоволені концертом... але чогось всі мовчать... якийсь сум наче... в кожного свій... і ти знаєш, чого сумна вона... ти знаєш, що турбує його...

на святошино він зупиняє машину, ти виходиш, береш пиво... в кіоску дуже приємна жінка... радить, яке свіжіше... певно, ти жінці сподобалася... ти дякуєш, вітаєш з наступаючим святом... сідаєш... віддаєш одну пляшку їй... він не п*є... за кермом... знов музика голосно, він підспівує... грає "сука-любовь"... ти теж починаєш співати...

першою підвозимо її... вона прощається... але не на довго... до завтра...
ось ви вдвох... ти любиш ці моменти, бо тоді він відкривається... він розказує яка ти хороша, як добре, що ти тоді знайшла його в контакті... через стільки років... як він любить тебе... ти його теж страшенно любиш... розказує про себе...

ось твій дім... ти пропонуєш зайти і лишитися, щоб він так пізно не їхав сам... йому рано вставати... він не може... наступного разу...

ти його обіймаєш...

через годину дзвонить телефон... то він, щоб ти не хвилювалася... він вдома, все гаразд...

таким був мій вчорашній вечір, 5 березня, 2010 року...

люблю вас, мої хороші...