Про Казлів-разбойніків
Вчора ввечері зрозуміла, шо мені стає стрьомно,якшо я сама на вулиці коли темно.
Раніше, любила пройтись додому від метро(хвилин 10-15),помріяти з сігарєткою.Поки в один чудовий вечір(а день дійсно був кльовий, бо в Київ приїжджали друзі зі Львова, чудєсно посиділи попили півка,потім з одним чуваком заговорились,я ледве встигла на останнє метро), якийсь "чіста пацик" підбіг ззаду, і приставив мені до горла ніж. Саме обідне то, шо красти в мене нічого не було, в кишені 3 гривні було, а телефон був старий 2100 нокія,причому така розмальована, шо навіть якби він її продав, то за 50 рубасів максимум.І то, шо сталось це все навпроти мого під"їзду, пацик всю дорогу від метро за мною йшов. А саме смішне, шо з під"їзду вийшов сусід з собакою, подивився і пішов в другу сторону...капєц, правда?
Одним словом, повезло мені, шо то була зима і в мене шия була замотана в товстий слой шоколада шалик, і стояла я на якомусь льодіку.Якось легко дьорнулась і впала на землю(пацан, нєбось лох який-то попався, або хтось там згори мене любить і охороняє, бо ніж мене навіть не задів)крикнула і той соловей-разбойнік уїбав.
Я собі на морозі встала, і пішла додому, і тільки коли ліфт під"їхав на 8 поверх, то до мене дойшло шо сталось(тут до мене підкрадається враження, шо я жираф).
Карочє, після цього, я завше тримала лишній пятьорік, і від метро брала таксі під під"їзд.І хоча вже пройшло півтора роки, а всеодно стрьомно...від таких козлів грабітілєй кишені не пустіють, а нєрвішкі пошатуються...
Раніше, любила пройтись додому від метро(хвилин 10-15),помріяти з сігарєткою.Поки в один чудовий вечір(а день дійсно був кльовий, бо в Київ приїжджали друзі зі Львова, чудєсно посиділи попили півка,потім з одним чуваком заговорились,я ледве встигла на останнє метро), якийсь "чіста пацик" підбіг ззаду, і приставив мені до горла ніж. Саме обідне то, шо красти в мене нічого не було, в кишені 3 гривні було, а телефон був старий 2100 нокія,причому така розмальована, шо навіть якби він її продав, то за 50 рубасів максимум.І то, шо сталось це все навпроти мого під"їзду, пацик всю дорогу від метро за мною йшов. А саме смішне, шо з під"їзду вийшов сусід з собакою, подивився і пішов в другу сторону...капєц, правда?
Одним словом, повезло мені, шо то була зима і в мене шия була замотана в товстий слой шоколада шалик, і стояла я на якомусь льодіку.Якось легко дьорнулась і впала на землю(пацан, нєбось лох який-то попався, або хтось там згори мене любить і охороняє, бо ніж мене навіть не задів)крикнула і той соловей-разбойнік уїбав.
Я собі на морозі встала, і пішла додому, і тільки коли ліфт під"їхав на 8 поверх, то до мене дойшло шо сталось(тут до мене підкрадається враження, шо я жираф).
Карочє, після цього, я завше тримала лишній пятьорік, і від метро брала таксі під під"їзд.І хоча вже пройшло півтора роки, а всеодно стрьомно...від таких козлів грабітілєй кишені не пустіють, а нєрвішкі пошатуються...