Щось вже сьогодні, а щось через рік...
Інколи час - не важливий
Всередині десь німий чую крик
Невже ж так від часу вразливий?
День кудись йде, він народжує ніч
Зникає з життя назавжди.
Перетворю секунди в ще одну річ
Яка просто зникне. Зажди...
Гра, в яку граємо - дивна й стара -
Справжніх речей вже не так і багато
І непотрібна тобі й мені гра.
Просто завтра - знов рано вставати.
Знову слова, на папір - щоб живі
Знову “ça va” щоб не знов “c'est la vie”...
Може банальність - це те, що самі
Для себе створили з життя свого ми?
Якщо вчора вмерло, і з нього усе
Просто кудись раптом зникло
Може і завтра також неживе?
Й до цього ми подумки звикли?