Обожнюю їх. У дні закупів у центрі міста вони
привносять трохи антижиття та безколірності,
ніби всі щойно вилізли з того колодязя з "Дзвінка",
стільки Садако в монохромному жаху, виблискуючи
сріблом на тлі вічноживої моди блошиного ринку.
Вони - чорний колір, що завжди - новий;
їх аромат не щезає - солодкавість свіжорозритої могили.
Чорні вівці, двічі на рік здійснюють паломництво до Уїтбі
нашим ландшафтом із міражами монастирів та підземних в’язниць,
за що піднімуть тост із сидром з чорною смородиною - веґанською кров’ю.
Танцюють танець смерті на таких шоу, як Dracula Spectacula.
Наступного дня з вампіровими засосами та звиваючись на світлі
фотографуються, сподіваючись, що фото не проявляться.
Переклад: Лев Грицюк та Ольга Іванечко-Грицюк
*
(Оригінал - тут:
http://uk.poetryinternationalweb.org/piw_cms/cms/cms_module/index.php?obj_id=14944&x=1 Такі місця, як dripping silver jewellery down flea-market undead fashions та landscape of dissolved monastery and pit перекласти нам, зізнаємося, було нелегко, тож критика та пропозиції - тільки вітаються.)