Батьки і діти: як навчитися довіряти
На днях я відчула, як це важко - довіряти своїй дитині. Ми катались з Сонькою на електромашинках в DreamTown на Оболоні. І я пустила її за кермо. Яка ж була спокуса «допомогти» вчасно вирулити і не врізатись в стінку! Як важко було себе заставити довіритись і не намагатись все зробити за неї. Я можу лише уявити, як важко довіритись рішенню дітей про щось важливіше (куди поступати/з ким дружити/кого кохати).
Втім, як багато проблем від того, що батьки мало довіряють своїм дітям. Їхній острах можна пояснити тим, що вони переживають не лише за дитяче майбутнє, але і за свою старість. Втім, я виросла ще тоді, коли всі зауваження вихователів, вчителів, дорослих сприймались за чисту монету, а всі пояснення і виправдання дітей - як пустощі. Зараз у вихованні домінує протилежний підхід (батьки завжди захищають своїх дітей), втім він теж не ідеальний (чесності тут теж мало, довіри ще менше).
Зараз розрив поколінь ще більший, ніж будь-коли. Якщо я довірятиму своїй дитині, чи довіриться вона мені, коли потребуватиме поради?