Місія (не) можлива ІІІ: Дисциплінувати депутатів
Чергова активізація ритуальних танців щодо дисциплінування народних обранців і примушування їх ходити на роботу вже не викликає жодних емоцій. На цьому свого часу піарився спікер Яценюк (намагається це робити і зараз), цим скористався і діючий голова Верховної Ради (зникаючий рейтинг як політичної сили, так і структури яку очолює, тобто парламенту, вимагає хоч якихось кроків). І як завжди це закінчиться нічим. Чому?
Працюючі депутати нікому у владній конструкції непотрібні.
Ні спікеру - це ж тоді справді потрібно узгожувати інтереси різних груп, сприяти спілкуванню, тобто напружуватися.
Ні керівникам (власникам) фракцій та груп - їх цікавить число карточок, а не кількість думаючих голів. Як у дитячій грі - кожна карточка - це певна одиниця сили, чим їх більше, тим ти впливовіший. Тому юніт Чечетов куди сильніший за юніт Симоненко, а юніт Жванія і поруч не лежав.
Ні будь-якій іншій гілці влади - парламент це контролер, а контролювати він може, лише коли є до нього довіра. А її у порожній залі ВРУ взяти ніде.
Тому, насправді, є два шляхи активізації юнатів-фантомів.
1. Більш реальний, але суто формальний. Президент вирішить, що йому для картинки назовні потрібен діючий парламент. Хоча б (бажаніше для нього) формально. Тоді ВРУ прийме всі дисциплінарні ініціативи Яценюка-Литвина-і іже з ними, введе у дію систему Рада-N, яка буде ідентифікувати депутата по сітківці ока чи звуку голосу (чим технологічніший буде механізм, тим дорожче обійдеться, і видовища більше). Результат - краса - депутати працюють в поті чола, над чим - значення немає. Важливіша картинка та розуміння, хто в хаті господар.
2. Менш реальний, але на роки. Суспільний запит та контроль. Звучить фантастично, але для втілення, насправді досить легкий.
По-перше - зміни до виборчого законодавства. Оптимально - відкриті виборчі списки, які дають право обирати і відкликати відкрито, без посередників у вигляді партійних босів - майбутніх володарів юнітів. Ймовірно - 50/50 мажоритарка та списочники. Ну принаймні половину можна буде при докладанні зусиль розворушити. Важко, але можна.
По-друге - дієві ЗМІ, як традиційні так і соціальні. Які не купляються на мульки типу «серіал - гречка по 14 грн. від Азарова з залученням китайських зірок» чи «відбитки пальців на копчиків депутата N вмонтовані у систему Рада при її розробці», а займаються розслідуваннями на зразок Хезер Брук. Звісно у нас не Великобританія, але хто не хоче жити як жителі Туманного Альбіону?
По-третє - щоб народ змучився. Змучився дивитися політичні ток-шоу, у яких їх роблять дурниками і сують фуфел замість пояснення гострих питань. Змучився тягти на своєму горбі понад 400 нероб лише у парламенті, які навіть не роботу не з’являються. Потрібно зневіру, яка породжує бажання діяти.
Завдання розставленні по складності їх виконання. Але без виконання кожного з них ніякої депутатської дисципліни не буде. Навіть з індивідуальною системою Рада для кожного.
Прогноз. Восени, якщо раптом буде неврожай, паливна криза чи загострення з Росією (не дивуйтеся, у сусідів наближаються вибори, тому вакансія ворога вже відкрита), ми знову почуємо пісню про примушування депутатів до виконання їх функцій. І знову лицар у спікерській шкурі шукатиме чудодійне зілля для цього і закликатиме духів володарів фракцій до допомоги. Але, як традиційно для дитячих ігор, вибір буде не великий…