У прийми до влади, або Споконвічний вибір опозиції
З огляду на останні події в Росії відчула бажання не лише перечитати повість Бориса Акуніна «Статський радник», але й передивитися однойменний фільм в інтерпретації Нікіти Міхалкова. Наразі обидва діяча розкидані долею по різі боки барикад - Акунін підтримує опозиційні виступи і закликає росіян з Болотної до протистояння режиму Путіна, а Міхалков його всіляко виправдовує і вибілює з екранів телевізорів.
Гнучкий/безпринципний - непотрібне викреслити
Перечитавши і переглянувши - виявила цікаву відмінність між обома сюжетними лініями фільму і повісті, яку раніше і не помічала.
Для тих, хто не дивися/не читав, стисло нагадаю основний перебіг подій. Головний герой Фандорін (Меньшиков) - такий собі Шерлок Холмс в Російській імперії початку ХХ століття, розслідує справу бойовиків-підпільників, що діють у Москві. Виходить кепсько, бойовики постійно уникають пасток - схоже, хтось їх інформує про плани Фандоріна.
Як виявилося в підсумку, інформацію підпіллю «зливав» той, хто й створив його - один із високих чинів тодішньої Московської управи князь Пожарський (Міхалков). Перед бойовиками стояла суто політична мета - повалити градоначальника Москви, приятеля й опікуна Фандоріна - і замінити його на родича імператора, тобто покровителя Пожарського. У такому разі князь претендує на роль другої людини в Москві - але трохи заграється. На одній із зустрічей із підпільниками Пожарського підривають.
При цьому задум покійного все ж таки втілюється в життя - опікуна Фандоріна відсторонюють від керівництва Москвою, а на його місце призначають того, кого від початку лобіював Пожарський. Йому відомо про звіт Фандоріна, в якому той викриває жертву терористів як організатора їхньої групи. Тому приймає рішення - тримати такий талант поблизу себе, спокусивши посадою обер-поліцмейстера і титулом дійсного статського радника.
Від цього моменту сюжетна лінія в повісті і фільмі роздвоюється - у книзі Фандорін заявляє, що служити такій владі не буде, тим часом як герой у фільмі приймає інше рішення.
Як бачите, два образи одного й того самого героя, два творця за кожним із цих образів, два світоглядних вибори. Фандорін Акуніна більш зрозумілий і більш симпатичний. Натомість Фандорін Міхалкова - більш прагматичний і впливовий. Щоправда важко сказати - наскільки.
Бачили очі, що купували, а тепер їжте - хоч повилазьте (с)
Серед українських опозиційних політиків так само простежуються обидві лінії поведінки.
Кому більше дано, з того більше і запитають. В умовах перманентної боротьби влади із власним народом подібний вибір повстає ледь не щодня - співпрацювати з владою в надії «а раптом вдасться зробити хоч щось хорошого» чи відмежуватися від неї і залишитися собою. Перших одразу ж оголошують колабораціоністами і, схоже, не безпідставно. Саме завдяки їх іменам владі вдається демонструвати, нібито не така вона вже й антинародна - он депутат N., ректор NN. Чи громадський діяч NNN. співпрацюють з нами, отже довіряють. Інших звинувачують у дискредитації «чесних і порядних професіоналів», а потім знищують усіма допустимими і недопустимими методами.
За цим вибором - персональна відповідальність кожного. І відповідні наслідки.
Цікаво, що не лише повість, але й фільм залишає за кадром/рядком те, до чого призвів у підсумку вибір Фандоріна? Чи не став акунінський герой диваком-схимником, який замкнувся у собі, власній інтелігентності та ерудованості, відключившись від світу стіною відсторонення? Чи не став міхалковський герой апологетом тих, із ким хотів боротися - в ім’я збереження державності, безпеки і стабільності?
Чи вдалося першому Фандоріну віднайти алгоритм боротьби зі злом, якщо воно - під державним прапором і захистом? Чи не викинули іншого як непотріб, підставивши при першій же нагоді, бо ж «один у полі - не воїн»?
За принципом - додумуйте/обирайте власний сценарій. І перспективу.
Спеціально для Лівого берега