Грузія. Враження від успіху
Другий тиждень поспіль знаходжуся під впливом вражень за підсумками візиту до Грузії. Вони напряму пов’язані з тим, що відбувається і з нашою освітою, і з нашими планами на майбутнє.
Враження перше - вони вже встигли зробити все те, що ми лише плануємо зробити в нас. І воно працює!
Враження друге. Вчитися чужому досвіду можна і треба. І не лише в тих, хто вже досяг успіху - а й у тих, хто його лише досягає.
У всякого своя доля і свій шлях широкий. Хто мурує, хто руйнує… (с)
Насправді, в нас із Грузією дуже багато спільного. І не лише захоплення Тарасом Шевченком, іменем котрого названа одна з центральних вулиць у Тбілісі.
Ми так само разом отримали в спадок цілий комплекс пострадянських проблем. З однією різницею - вони дійсно відмовилися від нього задля руху вперед, а ми робимо вигляд - тобто імітуємо.
Одним із прикладів такої очевидної імітації є ситуація в нашій вищій освіті.
До слова сказати, не лише в нас вища школа хворіє на недолуге фінансування й адміністрування. Але винятково в нас вона працює на профільне міністерство й особисто потреби міністра - хоча має працювати на студента і науку.
Тільки в нас служба зайнятості обліковує бухгалтерів у 18 разів більше, ніж реєструє вакансій, а економістів - у 38 разів більше, ніж потребує ринок праці. В нас усе ще вчаться добре лише для того, щоб влаштуватися закордоном. За цілковитого сприяння того ж міністерства, яке щороку замовляє Одеській національній морській академії та Одеському національному морському університету підготовку 1450 фахівців для морського флоту, якого в Україні нема.
При цьому влада всіляко централізує управління вищою школою - замість упровадження дієвої університетської автономії, яка б мотивувала навчальні заклади не наживатися на контрактниках, а заробляти на розвитку науки та інноваціях.
Схоже, галузь концептуально готують до перетворення на передвиборчий ресурс, яким керуватиме міністр особисто.
Кошти «ходять за дитиною» - здатною вчитися
У Грузії більшість наших бід лишилися хіба що в спогадах.
Систему фінансування галузі з боку держави вони реорганізували в спосіб, який пропонується не в урядовому проекті реформування галузі, а вальтернативному - від опозиції.
Вони впровадили, так зване, ваучерне (або грантове) фінансування вищої освіти. Суть його полягає в тому, що держава закріплює кошти не за навчальними закладами - як у нас. Адже, не секрет, що в підсумку вони дістаються не кращим університетам, а більш лояльним до міністра ректорам.
У Грузії вони прив’язані до кращих випускників школи, що виборюють це право за підсумками незалежного оцінювання у вигляді Єдиного державного іспиту (ЄДІ). Витримав успішно випробовування - отримай право на безоплатне навчання.
Грошове наповнення ваучеру напряму залежить від результатів ЄДІ. Лише найвища кількість балів дає підставу розраховувати на 100% компенсацію вартості навчання з боку держави. Таких у Грузії традиційно близько 12% абітурієнтів.
Решта може користуватися частковою компенсацією - 70%, 50% і 30%. Уявляєте мотивацію до навчання в середній школі і підготовки до незалежного оцінювання? До речі, економістів і правників готують винятково за 100% ваучерами. У такий спосіб держава нейтралізує надлишковий попит на їхню підготовку з боку батьків абітурієнтів. У нас же попит на природничі і технічні спеціальності заохочується винятково балами за придбані батьками курси довузівської підготовки.
Окремо варто згадати про механізми заохочення до розвитку освітньої альтернативи.
У Грузії право на освоєння державних коштів виборюють і приватні вищі навчальні заклади. Якщо якість їхніх освітніх послуг визнається абітурієнтами та їхніми батьками кращою - вони можуть адресувати отримані ними державні ваучерні кошти приватним закладам. За власним рішенням, а не розпорядженням чиновника, якому ректор має демонструвати лояльність у всілякі способи.
За такого підходу керівник навчального закладу незалежно від форми власності переймається не лише рівнем якості освіти, але й помірністю цін. Адже в тому разі, якщо вартість навчання у приватному закладі вища за 100% ваучер, абітурієнту доведеться доплачувати різницю. А якщо там немає кращої якості, який сенс платити більше?
Так само і державні заклади змушені конкурувати - якщо вони не матимуть ваучерів - жодна протекція з боку міністерства не допоможе.
Не шубою з панського плеча…
Роль мотиватора нової якості вищої освіти Грузії відіграє не лише децентралізована система держзамовлення, але й ефективний механізм університетської автономії.
Університетам у цій країні передано чимало прав на законодавчому рівні. Серед найбільш принципових - право формувати власний контент, вести незалежну кадрову політику, а також право власності на майновий комплекс вищого навчального закладу. У тому числі - право на винаходи та інші продукти власної інтелектуальної праці. Адже саме воно їх мотивує до нормального європейського прагнення заробляти тим, чим заробляє більшість провідних університетів світу - наукою та інноваціями. Який сенс у такому разі викручувати руки контрактникам?
До речі, в Грузії не лише вищі, але загальноосвітні навчальні заклади наділені статусом суб’єкта публічного права. І користуються відповідною фінансовою автономією.
У цій країні ледь не вперше на пострадянському просторі легалізовано в освіті систему ендавменту - винятково перспективної моделі недержавного фінансування освітніх потреб найкращих університетів. З одного боку, завдяки стабільності надходження коштів, з іншого - з огляду на унеможливлення корупційних способів їхнього використання.
Зазвичай ендавмент має вигляд майнових активів, що вкладаються в цінні папери, інвестиційні проекти або інше нерухоме майно. Цей капітал - на відміну від іншої благодійної допомоги чи шуби з панського плеча - є недоторканим. Його не можна витрачати. Користуються не ним, а лише прибутком(%) з його інвестування, і винятково задля цільових потреб організації, якій він наданий. У нашому випадку, університету чи будь-якому іншому навчальному закладу.
За тим, на що і в який спосіб витрачаються кошти вищого навчального закладу, стежить Рада регентів університету, перед якою ректор звітує, в тому числі з фінансових питань.
Комп’ютер у подарунок кожному першокласнику
Свого часу державні мужі Грузії дійшли несподіваного для нашого Міносвіти висновку: марно й безперспективно модернізувати університети без упровадження шкільної реформи. Так би мовити, паралельно.
Почали з елементарного - з витіснення шкільного криміналу, від якого на той час потерпав будь-який навчальний заклад країни. Запросили спеціально навчену охорону, впровадили відео-спостереження в шкільних кімнатах і коридорах.
А потім упровадили 12-річне навчання і перейнялися рівнем учительської фаховості. Насамперед, підготували тренерів з їхньої перекваліфікації - обов’язкової для отримання права викладати в школі.
До слова сказати, на 2 тисячі шкіл у країні сьогодні - 60 тисяч учителів. І лише 20% з них отримує найвищу зарплату - до тисячі ларі (близько $600). Пересічний шкільний учитель отримує втричі менше.
Розмір оплати його праці сьогодні найменше залежить від стажу, відсидженого за вчительським столом. Від чого ж найбільше?
Виявляється, від успішної сертифікації з фаху, інформаційних технологій та англійської мови - обов’язкової для всіх учителів без винятку. Не випадково серед «найбагатших» учителів Грузії легко опиняється молодь, що дорожить власним робочим місцем. І соціальним статусом…
Оволодів сучасними освітніми технологіями, мовою міжнародного спілкування і комп’ютерною грамотою - отримуй більшу заробітну плату. Не тікай зі школи. Почувайся гідним власного фахового вибору і вчительської місії
Не випадково кожному першокласнику держава презентує комп’ютер, якому вчитель завжди знайде місце в навчальній роботі. І не в статусі нікчемного фетишу, як у більшості наших сільських шкіл.
Не менш важливу роль у модернізації грузинської школи відіграла деполітизація змісту освіти і забезпечення широкої альтернативи вибору шкільних підручників. Які нарешті почали конкурувати за якістю.
Підручники в Грузії так само, як і в нас, отримують гриф профільного міністерства. Але на відміну від нас у Грузії їх вартість оплачується батьками. Відтак, попит на їх поширення, а отже й прибуток видавців залежить напряму не від милості чиновника, а від їхньої якості - відповідності вимогам шкільних програм, потужності дидактичного апарату, доступності тощо.
Нарешті, варто відзначити ще одну деталь.
На сьогоднішній день грузинський випускник незалежно оцінюється не лише задля вступу до вищого навчального закладу (ЄДІ), але й за підсумками шкільного навчання. Напередодні випуску він складає централізовано, так звані, атестаційні іспити з восьми предметів.
По суті, школу відсторонено від оцінки їхнього кінцевого продукту. Але, водночас, і мотивовано державним контролем над якістю - на всіх рівнях.
І насамкінець
Може, батькам абітурієнтів і решті платників податків зекономити якось - на хабарах чи репетиторах - і делегувати нашого профільного міністра вчитися до Грузії? Так би мовити, задля оволодіння перспективним досвідом адміністрування галуззю.
спеціально для УНІАН