Людське життя,як Nokia - з кожним роком все менше і тонше
"Куда влечет меня слепое счастье
Среди друзей, знакомых и подруг?
Я как то облако, что ветер рвет на части,
Не дав дождем ему пролиться вдруг."
Світ настільки багатогранний, що вбога свідомість не встигає за калейдоскопічною зміною усіх його граней. Починається роздвоєння, розтроєння, розчетверення...,ефірне тіло відділяється від ментального, і душа вилітає в астрал, а все інше випадає в осад.
Ми починаємо помирати вже тоді, як починаємо по-справжньому жити. Ми розпадаємося, губимося по часточках, роздаємо.І хтось забирає ті частинки, але ніколи не приймає. Так само ми беремо частинки інших навзамін, але ніколи не приймаємо їх. Вони є з нами завжди, але ніколи не стають нами.
Мабуть, в тому і є зміст життя - в поділі і в розпаді.