Топонімічний сонет

[lescorner]

ВІР МЕНІ Я…

• Вір мені, Я… бачив гнів Бога та збагнув Божу ласку, - сказав Ной якійсь із врятованих ним істот, коли спускався з гори Арарат після потопу.

З тих післяпотопних часів, землю, що притулилася до велетенської гори, так і називають - Вірменія. Багато є в світі міст і країн, що носять красиві та промовисті імена.
Дивіться:

• Рудий здоровань, який вийшов з пабу о п’ятій ранку, задумливо дивиться на схід сонця, чухає потилицю і промовляє: «Да-Блін» (Dublin).
• Зелена красуня, що сидить посеред нескінченного болота із золотою стрілою, причаровує остовпілого царевича, який шукав свою наречену три дні і три ночі, красномовним «Мас-Ква» (Москва).
• Розімліла на сонці латиноамериканка, що звісила ноги на самий ніс американського імперіалізму, чим звузила його світогляд, піднімає капелюха аби поздоровкатися: «Панама» (Panama).
• Засмагла креолка в платтячку, що ледве прикриває її звабливі форми, вітається, пустотливо пританцьовуючи реггі: «Я - майка» (Jamaica).

Але чи нам, мешканцям вічно замріяної країни У заздрити всім їм?
Звичайно ні. Наше ім’я найдивовижніше.
Нам треба лише прояснити свій розум щоб збагнути Божий гнів, промити джерельною водою свої очі  аби побачити ласку Бога, та не забути своєї мови, щоб знайти гідні слова подяки Богові за все. Вір мені, Я…

Єреван                                                      жовтень 2011 року
О. К.