За Дніпровими порогами
Рік тому здійснилась наша мрія, - ми побачили Хортицю та Кам'яну Могилу.
Хто багато подорожує Україною, той мене зрозуміє, бо то є величезний пласт нашої історії та культури, що магнітом притягує до себе: Хортиця - як місце, а точніше, символ найславетнішої сторінки нашої історії, а Кам'яна Могила - як найзагадковіша історична пам’ятка, що дійшла до нас аж з кам'яного (!) віку.
Дорога з Києва до Кам'яної могили проходить через Запоріжжя та Хортицю, тож логічно все об'єднується в один маршрут. Та коли ми шукали з ким поїхати, то були здивовані, що мало хто з українських туроператорів, які спеціалізуються на турах по Україні, його пропонує. Чому вони його оминають увагою, мені не зрозуміло. Так, маршрут неблизький та інформаційно дуже навантажений. Але ж, люди, - тож найцікавіша наша історія! як туди можна не їздити?
Як завжди, в такій ситуації, нам допомогла Анжела Савченко та турфірма "Київські фрески".
Весь маршрут зайняв три дні та включав 5 областей: Київську, Черкаську, Полтавську, Дніпропетровську та Запорізьку. Спробую все, що побачили за три дні, коротенько викласти тут, але це буде досить складно, бо всі дні були надзвичайно насичені.
Отже, на заголовній фотці найкрасивіша споруда, яку довелось побачити за три дні:
Свято-Богородицький собор в с.Козельщина на Полтавщині
Далі все по порядку.
Перша коротенька зупинка в Золотоноші для огляду Успенської церкви
Далі ми їдемо на Полтавщину. Там спочатку екскурсія містом Кременчук...
та музеєм Макаренка. До речі, ми були першими відвідувачами...
Далі Козельщина, Свято-Різдва Богородиці жіночий монастир.
Монашки провели нам екскурсію, а потім ми послухали дивовижні дівочі співі церковної музики -
акустика в соборі наздвичайна, і хористи з різних кінців краю приїжджають просто поспівати!
Ще раз цей собор, що всіх нас приголомшив:
В'їжджаємо в Дніпропетровську область:
Китайгород відомий трьома гарнюсенькими козацькими церквами
18 століття: Успенська церква, Михайлівська церква,
та церква-дзвіниця Св.Варвари. Тут у нас був обід :-)
Так-так, прямо в церкві (вперше в житті! :-), було дуже щиро та смачно, мммм!
На попередньому фото добре видно, як оформлене церковне подвір'я -
з великим смаком та цікавинками такими, як на фото нижче :-)
Жіночки при церкві нам розповіли, що до них прийшов молодий енергійний батюшка,
і з усього видно - дуже креативний :-) В Китайгороді нам сподобалось!
Після обіду була Петриківка,
цікава екскурсія в Центр народних промислів та купівля сувенірів -
самі майстри презентували нам свої вироби, до речі, недешеві!
Зразок знаменитого Петриківського розпису:
По дорозі на Дніпропетровськ, де чекав нас готель, ми ще заїхали в Новомосковськ пофоткати відомий дерев'яний дев'ятибанний Троїцький собор та відвідали Самарський Пустинно-Миколаївський монастир 18 ст. Монахи, крім екскурсії, напоїли нас чаєм з варенням та цукерками в трапезній монастиря. І було це дуже зворушливо...
З ранку ми виїхали до Запорізької області. Спочатку невелика автоекскурсія містом Запоріжжя, а потім був він -
Острів Хортиця
На Хортиці мене вразили дві речі:
1) його розміри: це величезна територія, найбільший острів на Дніпрі, на якому є села (!), поля, ліси, ставки, заповідники, туристичні комплекси та бази відпочинку;
2) і що саме на цій Хортиці ніколи (!) не було козацької Січі, хоч зараз, саме на ній вона і збудована, як історико-культурний комплекс "Запорозька Січ" національного заповідника "Хортиця". Це сучасна спроба відтворити образ козацьких поселень 16-18 ст, дуже узагальнено, й, можливо, досить приблизно. Але те, що вона існує, на мою думку, є великий крок в розвитку туризму в Україні. Будівництво ще не завершено, але багато чого вже є, і ще буде, наприклад, відтворення інтер'єрів в козацьких хатах та куренях.
Дуже цікавий комплекс - всім-всім раджу обов'язково відвідати:
Біля комплексу знаходиться музей історії запорізького козацтва.
Створений в радянські часи, що відразу ж відчувається в самій будівлі музею, і перепрофільований з музею історії міста Запоріжжя вже в наш час, він для мене є найНЕцікавіший з усіх музеїв про козацтво, де я була.
Експозиція - бідна та похмура, але з претензією на оригінальне оформлення, - така, наче хтось навмисно хотів зменшити привабливість козацької історії...
Але яка вже є:
Навколо музею та комплексу Січі - парк з різноманітними пам'ятниками різних часів.
Ось, наприклад, кромлехи бронзової доби, розкопані на місті збудування Січі:
Найприємніша згадка про Хортицю - це несподівана зустріч з унікальною заповідною природою на півдні острова.
Біля озера Осокорового, де в 10-14 ст. було давноруське поселення Протовче, відтворили паланку та унікальне джерело, вода з якого нині використовується для виготовлення славнозвісної продукції "Хортиця".
Місце це якесь наздвичайно затишне і межує воно з зоною абсолютної заповідності, куди неорганізованним туристам складно потрапити. Нас провели екологічними стежками по території заповідника, щоб ми помилувались на збережену первісну природу.
Ось вони - дзеркальні заповідні ставки та плавні Хортиці:
Взагалі-то, на Хортиці багато чого є, - екскурсій вистачить на цілий день. Ми залишили собі на наступні відвідини: кінний театр "Запорізькі козаки" та музей історії судоплавства з унікальною козацькою чайкою, піднятою з дна Дніпра, - на це варто подитивись!
А в цей день у нас були ще грандіозні плани, то ж ми залишили Хортицю з величезним бажанням повернутись сюди через кілька років.
Далі наша дорога йшла на південь Запорізької області, через Василівку на Мелітопіль до Кам'яної Могили.
Невеличка зупинка в Василівці на обід та швидкі оглядини міста. Несподівано приємно вразило тихе, неймовірно затишне, красиве та чисте місто, де, до речі, і годують дуже смачно :-) Тож Василівку добавляємо до власного списку найзатишніших українських містечок, де вже є Коломия, Млинів, Короп...
До Василівки ми ще повернемось у цей день, дорогою назад. А зараз -
Кам'яна Могила
Про Кам'яну Могилу написано багато, - я розповім тільки про свої власні відчуття.
Перше, что вражає, - це її досить правильна форма, як для випадкового нагромадження величезних кам'яних глиб... ну це питання таке...дискусійне, одне слово :-)
По-друге, безперечно, це наздвичайно енергетичне місце, так зване, місце сили. І це не дивно, якщо зауважати скільки десятків (!) тисяч (!) років, воно слугувало для людей різних культур, як святилище, як місце для здійснення обрядів та таїнств.
Про історію, загадки та дискусії навколи Кам'яної Могили краще почути в музеї, що знаходиться поряд на території заповідника. Тут можна і побачити всі копії петрогліфів, які були знайдені в печерах та гротах Могили. Тільки там їх і можна побачити через те, що всі вони законсервовані, а просто кажучи, засипані піском для збереження. І це було чи не єдине розчарування - хотілось, все-таки, на власні очі все ПОБАЧИТИ :-(
Відвідати музей дуже раджу всім, екскурсія дуууууже цікава, хоть і багато в чому суперечлива, викликає багато запитань, але факти - безспірні, і вони вражають, - знайдені петрогліфи говорять про використання цього місця, як сакрального. І не дуже важливо, починаючи з якої епохи воно так використовувалось - з палеоліту чи з неоліту - нам, простим людям, головне відчути, що тут дійсно відбувалось щось надзвичайне на протязі багатьох тисяч років.
Що таке намолені сотнями років храми, всі ми знаємо, а ось як воно, побувати на місці, яке намолене протягом ТАКОГО (!) часу? Усвідомлення цього факту підносить тебе дійсно досить високо...І коли ти стоїш на самій верхній глибі, а під тобою все це нагромадження з лазами та гротами, а навколо тебе скільки бачать очі в різні сторони тільки безкрайній степ...то щось таке, схоже на близький зв'язок з Космосом емоційне піднесення, ти й відчуваєш :-) Ну це звісно ж властиво тільки людям наздвичайно сприйнятливим, таким ось, наприклад, як я :-)
Що не кажіть, але я знаю людей, які навмисно їдуть на Кам'яну Могилу, щоб випросити собі щось у Космоса зарядитися енергією та поправити здоров'я. До речі, коли через кілька місяців чергове обстеження не виявило у мене великих проблем там, де вони були досі, то першою думкою у мене була така: "Я ж була на Кам'яній Могилі!..?..."
Ну, власне, ось так все воно виглядає зблизька:
А це мої пошуки наскельного живопису палеоліту (16-13 тис. до н.е.), не втималась таки :-)
І що? замість петрогліфів побачила написи, типу: "Коля и Вася были здесь"
А й справді, чим ми хужі за неандертальців... чи кроманьонців? :-)
Повертаємось до Василівки, де колись був грандіозний палацово-парковий ансамбль в стилі неоромантизма, побудований в 19 ст.
Володіння належали нащадкам Василя Попова, генерала часів імператриці Катерини II, що правив Василівкою з тих часів. Власне, від його імені й пішла назва міста. Зараз тут музей-заповідник "Усадьба Попова".
Від палацу майже нічого не залишилось, а від самої садиби залишилось декілька цікавих будівль, що знаходяться в неважному стані, а простіше кажучи, поступово руйнуються...Але поки щось є...і воно вражає.
Ось, наприклад, колишній флігель, а виглядає як замок...
Це колишні стайні, а виглядають як московський Кремль...
А це макет самого палацу. Таким гарним він був. Зберіглась тільки одна вежа, крайня зліва :-(
Дорогою назад, на Дніпропетровськ, ми ще заїхали в мальовниче село Приморське на березі Каховського водосховища. Там стоїть Свято-Успенський монастир, відомий своєю чудотворною іконою. Там нас дуже гостинно прийняли, незважаючи на пізній час, щось дарували напам'ять, але всі були вже настільки втомлені враженнями, що довго ми там не затримались...
А наступного дня був Дніпропетровськ, Старі Кодаки, 2 чудових музея, козацькі забави+обід+пісні в Галушківській "cічі"...
Але я відчуваю, що треба зробити невеличку перерву на пару днів, і вже потім продовжити розповідь... :-)
Продовження...
UPD. тут значно більше коментів :-)
Хто багато подорожує Україною, той мене зрозуміє, бо то є величезний пласт нашої історії та культури, що магнітом притягує до себе: Хортиця - як місце, а точніше, символ найславетнішої сторінки нашої історії, а Кам'яна Могила - як найзагадковіша історична пам’ятка, що дійшла до нас аж з кам'яного (!) віку.
Дорога з Києва до Кам'яної могили проходить через Запоріжжя та Хортицю, тож логічно все об'єднується в один маршрут. Та коли ми шукали з ким поїхати, то були здивовані, що мало хто з українських туроператорів, які спеціалізуються на турах по Україні, його пропонує. Чому вони його оминають увагою, мені не зрозуміло. Так, маршрут неблизький та інформаційно дуже навантажений. Але ж, люди, - тож найцікавіша наша історія! як туди можна не їздити?
Як завжди, в такій ситуації, нам допомогла Анжела Савченко та турфірма "Київські фрески".
Весь маршрут зайняв три дні та включав 5 областей: Київську, Черкаську, Полтавську, Дніпропетровську та Запорізьку. Спробую все, що побачили за три дні, коротенько викласти тут, але це буде досить складно, бо всі дні були надзвичайно насичені.
Отже, на заголовній фотці найкрасивіша споруда, яку довелось побачити за три дні:
Свято-Богородицький собор в с.Козельщина на Полтавщині
Далі все по порядку.
Перша коротенька зупинка в Золотоноші для огляду Успенської церкви
Далі ми їдемо на Полтавщину. Там спочатку екскурсія містом Кременчук...
та музеєм Макаренка. До речі, ми були першими відвідувачами...
Далі Козельщина, Свято-Різдва Богородиці жіночий монастир.
Монашки провели нам екскурсію, а потім ми послухали дивовижні дівочі співі церковної музики -
акустика в соборі наздвичайна, і хористи з різних кінців краю приїжджають просто поспівати!
Ще раз цей собор, що всіх нас приголомшив:
В'їжджаємо в Дніпропетровську область:
Китайгород відомий трьома гарнюсенькими козацькими церквами
18 століття: Успенська церква, Михайлівська церква,
та церква-дзвіниця Св.Варвари. Тут у нас був обід :-)
Так-так, прямо в церкві (вперше в житті! :-), було дуже щиро та смачно, мммм!
На попередньому фото добре видно, як оформлене церковне подвір'я -
з великим смаком та цікавинками такими, як на фото нижче :-)
Жіночки при церкві нам розповіли, що до них прийшов молодий енергійний батюшка,
і з усього видно - дуже креативний :-) В Китайгороді нам сподобалось!
Після обіду була Петриківка,
цікава екскурсія в Центр народних промислів та купівля сувенірів -
самі майстри презентували нам свої вироби, до речі, недешеві!
Зразок знаменитого Петриківського розпису:
По дорозі на Дніпропетровськ, де чекав нас готель, ми ще заїхали в Новомосковськ пофоткати відомий дерев'яний дев'ятибанний Троїцький собор та відвідали Самарський Пустинно-Миколаївський монастир 18 ст. Монахи, крім екскурсії, напоїли нас чаєм з варенням та цукерками в трапезній монастиря. І було це дуже зворушливо...
З ранку ми виїхали до Запорізької області. Спочатку невелика автоекскурсія містом Запоріжжя, а потім був він -
Острів Хортиця
На Хортиці мене вразили дві речі:
1) його розміри: це величезна територія, найбільший острів на Дніпрі, на якому є села (!), поля, ліси, ставки, заповідники, туристичні комплекси та бази відпочинку;
2) і що саме на цій Хортиці ніколи (!) не було козацької Січі, хоч зараз, саме на ній вона і збудована, як історико-культурний комплекс "Запорозька Січ" національного заповідника "Хортиця". Це сучасна спроба відтворити образ козацьких поселень 16-18 ст, дуже узагальнено, й, можливо, досить приблизно. Але те, що вона існує, на мою думку, є великий крок в розвитку туризму в Україні. Будівництво ще не завершено, але багато чого вже є, і ще буде, наприклад, відтворення інтер'єрів в козацьких хатах та куренях.
Дуже цікавий комплекс - всім-всім раджу обов'язково відвідати:
Біля комплексу знаходиться музей історії запорізького козацтва.
Створений в радянські часи, що відразу ж відчувається в самій будівлі музею, і перепрофільований з музею історії міста Запоріжжя вже в наш час, він для мене є найНЕцікавіший з усіх музеїв про козацтво, де я була.
Експозиція - бідна та похмура, але з претензією на оригінальне оформлення, - така, наче хтось навмисно хотів зменшити привабливість козацької історії...
Але яка вже є:
Навколо музею та комплексу Січі - парк з різноманітними пам'ятниками різних часів.
Ось, наприклад, кромлехи бронзової доби, розкопані на місті збудування Січі:
Найприємніша згадка про Хортицю - це несподівана зустріч з унікальною заповідною природою на півдні острова.
Біля озера Осокорового, де в 10-14 ст. було давноруське поселення Протовче, відтворили паланку та унікальне джерело, вода з якого нині використовується для виготовлення славнозвісної продукції "Хортиця".
Місце це якесь наздвичайно затишне і межує воно з зоною абсолютної заповідності, куди неорганізованним туристам складно потрапити. Нас провели екологічними стежками по території заповідника, щоб ми помилувались на збережену первісну природу.
Ось вони - дзеркальні заповідні ставки та плавні Хортиці:
Взагалі-то, на Хортиці багато чого є, - екскурсій вистачить на цілий день. Ми залишили собі на наступні відвідини: кінний театр "Запорізькі козаки" та музей історії судоплавства з унікальною козацькою чайкою, піднятою з дна Дніпра, - на це варто подитивись!
А в цей день у нас були ще грандіозні плани, то ж ми залишили Хортицю з величезним бажанням повернутись сюди через кілька років.
Далі наша дорога йшла на південь Запорізької області, через Василівку на Мелітопіль до Кам'яної Могили.
Невеличка зупинка в Василівці на обід та швидкі оглядини міста. Несподівано приємно вразило тихе, неймовірно затишне, красиве та чисте місто, де, до речі, і годують дуже смачно :-) Тож Василівку добавляємо до власного списку найзатишніших українських містечок, де вже є Коломия, Млинів, Короп...
До Василівки ми ще повернемось у цей день, дорогою назад. А зараз -
Кам'яна Могила
Про Кам'яну Могилу написано багато, - я розповім тільки про свої власні відчуття.
Перше, что вражає, - це її досить правильна форма, як для випадкового нагромадження величезних кам'яних глиб... ну це питання таке...дискусійне, одне слово :-)
По-друге, безперечно, це наздвичайно енергетичне місце, так зване, місце сили. І це не дивно, якщо зауважати скільки десятків (!) тисяч (!) років, воно слугувало для людей різних культур, як святилище, як місце для здійснення обрядів та таїнств.
Про історію, загадки та дискусії навколи Кам'яної Могили краще почути в музеї, що знаходиться поряд на території заповідника. Тут можна і побачити всі копії петрогліфів, які були знайдені в печерах та гротах Могили. Тільки там їх і можна побачити через те, що всі вони законсервовані, а просто кажучи, засипані піском для збереження. І це було чи не єдине розчарування - хотілось, все-таки, на власні очі все ПОБАЧИТИ :-(
Відвідати музей дуже раджу всім, екскурсія дуууууже цікава, хоть і багато в чому суперечлива, викликає багато запитань, але факти - безспірні, і вони вражають, - знайдені петрогліфи говорять про використання цього місця, як сакрального. І не дуже важливо, починаючи з якої епохи воно так використовувалось - з палеоліту чи з неоліту - нам, простим людям, головне відчути, що тут дійсно відбувалось щось надзвичайне на протязі багатьох тисяч років.
Що таке намолені сотнями років храми, всі ми знаємо, а ось як воно, побувати на місці, яке намолене протягом ТАКОГО (!) часу? Усвідомлення цього факту підносить тебе дійсно досить високо...І коли ти стоїш на самій верхній глибі, а під тобою все це нагромадження з лазами та гротами, а навколо тебе скільки бачать очі в різні сторони тільки безкрайній степ...то щось таке, схоже на близький зв'язок з Космосом емоційне піднесення, ти й відчуваєш :-) Ну це звісно ж властиво тільки людям наздвичайно сприйнятливим, таким ось, наприклад, як я :-)
Що не кажіть, але я знаю людей, які навмисно їдуть на Кам'яну Могилу, щоб випросити собі щось у Космоса зарядитися енергією та поправити здоров'я. До речі, коли через кілька місяців чергове обстеження не виявило у мене великих проблем там, де вони були досі, то першою думкою у мене була така: "Я ж була на Кам'яній Могилі!..?..."
Ну, власне, ось так все воно виглядає зблизька:
А це мої пошуки наскельного живопису палеоліту (16-13 тис. до н.е.), не втималась таки :-)
І що? замість петрогліфів побачила написи, типу: "Коля и Вася были здесь"
А й справді, чим ми хужі за неандертальців... чи кроманьонців? :-)
Повертаємось до Василівки, де колись був грандіозний палацово-парковий ансамбль в стилі неоромантизма, побудований в 19 ст.
Володіння належали нащадкам Василя Попова, генерала часів імператриці Катерини II, що правив Василівкою з тих часів. Власне, від його імені й пішла назва міста. Зараз тут музей-заповідник "Усадьба Попова".
Від палацу майже нічого не залишилось, а від самої садиби залишилось декілька цікавих будівль, що знаходяться в неважному стані, а простіше кажучи, поступово руйнуються...Але поки щось є...і воно вражає.
Ось, наприклад, колишній флігель, а виглядає як замок...
Це колишні стайні, а виглядають як московський Кремль...
А це макет самого палацу. Таким гарним він був. Зберіглась тільки одна вежа, крайня зліва :-(
Дорогою назад, на Дніпропетровськ, ми ще заїхали в мальовниче село Приморське на березі Каховського водосховища. Там стоїть Свято-Успенський монастир, відомий своєю чудотворною іконою. Там нас дуже гостинно прийняли, незважаючи на пізній час, щось дарували напам'ять, але всі були вже настільки втомлені враженнями, що довго ми там не затримались...
А наступного дня був Дніпропетровськ, Старі Кодаки, 2 чудових музея, козацькі забави+обід+пісні в Галушківській "cічі"...
Але я відчуваю, що треба зробити невеличку перерву на пару днів, і вже потім продовжити розповідь... :-)
Продовження...
UPD. тут значно більше коментів :-)