Італійські мініатюри
Санта Марія дель Пополо
Рим. Яскравий весінній полудень на пьяцца дель Пополо. Серед гарно спланованої архітектури ховається в кутку площі невеличка церква. Вона приваблює нас видатними скульптурами Берніні (відомими в тому числі за романом "Ангели та демони" Дена Брауна), мозаїками Рафаеля та картинами Караваджо. Ці скарби всі разом містяться в одній з капел, яку необхідно відшукати.
Заходимо. В церкві йде служба, тому йдемо тихенько, заглядаючи в темні закутки, з надією несподіванно побачити диво. Друга від дверей капела у лівій наві завішана білою тканиною від самого верху до низу. Невже це та сама капела Кіджі (capella Chigi), яку ми шукаємо? :-(
Тьху, ну що за невдача! Ці реставрації нас просто переслідують...Рухаємось далі, вглиб церкви, з пересердя вже не дуже роздивляючись інтер'єр.
Увагу привертає хлопчик, помічник клірика. Він сонно позіхає, стоячи поряд зі священником за вівтарним столом. Ну, не виспалася дитина і явно нудиться. "Навіщо вони долучають до цього маленьких дітей?" - думаю я, сердита.
Настає час проповіді. Всі встають і слухають падре. Щось тримає мене на місці, і я стою, чекаю, поки все скінчиться, адже зазвичай довго воно не буває в католицьких храмах.
Ось лунають останні слова. Розумію це через кульмінаційну інтонацію. Ех, шкода, не знаю мови...
І раптом обличчя людей світліють, з'являються посмішки, вони повертаються один до одного і починають вітатись та обійматись. Кожний з кожним. З сусідами по лаві, з сусідами позаду і попереду. Вони вочевидь роблять те, що запронував їм священник. І схоже всі до цього звикли. Незнайомі люди, а може й знайомі, вони зі смаком вітаються, і отримують від цього величезне задоволення.
Дуже хвилюючий момент! І як наслідок - одні щасливі обличчя кругом! І так просто все - всього лише радість однієї людини від іншої. "Так ось у чому сенс молитви в храмі! Ось так вона повинна завершуватись..." - доходить до мене вперше в житті.
Досі це залишається одним з найяскравіших вражень від Італії! А могла б все пропустити, якби капела Кіджі була відчинена. Подарунок долі:)
Тому у них і "дольче віта", панове, солодке життя! Вони отримують насолоду один від одного. А ми? ...
* * *
Іллюстрація до розповіді. Служба в церкві Санта Марія дель Пополо:
Північні ворота Риму:
Колись саме через ці ворота прибували до Вічного Міста мандрівники з Європи по старовинній Флавієвій дорозі.
Цегляні мури з обох боків воріт - то давній Авреліанів мур, побудований 1740 (!) років назад з бетону обкладеного цеглою (товщина - 3.5 метрів, довжина- 19 км), охоплював колись всі 7 римських пагорбів, був відреставрований в епоху Відродження, частково зберігся до нині.
Церква, італійською - базіліка, Санта Марія дель Пополо ховається за мурами, показуючи нам тільки свою верхівку та бані.
Кругленька прибудована до церкви башта - то і є капела Кіджі.
Проходимо через ворота та опиняємось на площі (пьяцца) дель Пополо:
Північні ворота з боку площі та базіліса Санта Марія дель Пополо (праворуч) -
це перша барокова церква в Римі (саме так виглядає класичне бароко) була зведена у 15 ст.:
Інтер'єр церкви:
Падре та хлопчик-помічник, що, бідний, позіхає під час служби:
Вівтарна частина:
Фрески Пінтуріккьо в капелі Ровера (сappella Basso Della Rovere):
Мармурова капела Чібо (сappella Cybo).
Вважається одним з найбільш значних сакральних пам'яток,
зведених в Римі в останній чверті 17-го століття:
Повертаємось на пьяццу дель Пополо.
Посередині площі височіє 36-метровий єгипетський обеліск,
перенесений імператором Октавіаном Августом
з Геліополя до Риму в 10 р. до н. е.
Від площі променями розходяться на південь головні вулиці Рима:
Корсо (по центру) веде на пьяцца Венеція, Бабуїн (ліворуч) - на пьяцца ді Спанья і Ріпетта (праворуч) на мавзолей Августа.
Між вулицями схожі за своїм виглядом 2 церкви 17 століття:
Так виглядає площа з пагорба Пінціо (один з 7 римських пагорбів),
на який з площі ведуть багато декоровані сходи:
Через реставрацію сходів, манданчик на горі був закритий,
і ми такого вигляду площі не побачили, тож фото з інету:
Та сама реставрація:
Обеліск Фламінія є одиним з 15 (!) єгипетських обелісків в Римі.
Добре видно написи, що вихваляють діяння фараона Рамзеса II (2 тис. до н.е.):
Крім обеліска, площу прикрашають три фонтани зі львами:
Ну римські фонтани - це окрема тема...
Вода до всіх фонтанів досі надходить по стародавнім акведукам з гір, і цю воду можна пити(!!!)
Ви тільки-но подивіться, яка вона прозора!
Були ми останній раз в Римі 4 роки назад. Текст написала давно, залишалось тільки дописати підписи до фото, але щось весь час заважало, потім стало неактуальним.
Тепер допомагала доні готуватись до подорожі в Рим, багато чого пригадала, і так мені знову туди захотілося - аж скутило настільки, що закінчила нарешті одну з багатьох запланованих "Італійськіх мініатюр", яку починала писати ще в далекому 2012 році:-))
Люблю Рим. Дуже. Хочу туди. Знову.
А доні з чоловіком бажаю покохати це місто так, як його кохаю я)
Рим. Яскравий весінній полудень на пьяцца дель Пополо. Серед гарно спланованої архітектури ховається в кутку площі невеличка церква. Вона приваблює нас видатними скульптурами Берніні (відомими в тому числі за романом "Ангели та демони" Дена Брауна), мозаїками Рафаеля та картинами Караваджо. Ці скарби всі разом містяться в одній з капел, яку необхідно відшукати.
Заходимо. В церкві йде служба, тому йдемо тихенько, заглядаючи в темні закутки, з надією несподіванно побачити диво. Друга від дверей капела у лівій наві завішана білою тканиною від самого верху до низу. Невже це та сама капела Кіджі (capella Chigi), яку ми шукаємо? :-(
Тьху, ну що за невдача! Ці реставрації нас просто переслідують...Рухаємось далі, вглиб церкви, з пересердя вже не дуже роздивляючись інтер'єр.
Увагу привертає хлопчик, помічник клірика. Він сонно позіхає, стоячи поряд зі священником за вівтарним столом. Ну, не виспалася дитина і явно нудиться. "Навіщо вони долучають до цього маленьких дітей?" - думаю я, сердита.
Настає час проповіді. Всі встають і слухають падре. Щось тримає мене на місці, і я стою, чекаю, поки все скінчиться, адже зазвичай довго воно не буває в католицьких храмах.
Ось лунають останні слова. Розумію це через кульмінаційну інтонацію. Ех, шкода, не знаю мови...
І раптом обличчя людей світліють, з'являються посмішки, вони повертаються один до одного і починають вітатись та обійматись. Кожний з кожним. З сусідами по лаві, з сусідами позаду і попереду. Вони вочевидь роблять те, що запронував їм священник. І схоже всі до цього звикли. Незнайомі люди, а може й знайомі, вони зі смаком вітаються, і отримують від цього величезне задоволення.
Дуже хвилюючий момент! І як наслідок - одні щасливі обличчя кругом! І так просто все - всього лише радість однієї людини від іншої. "Так ось у чому сенс молитви в храмі! Ось так вона повинна завершуватись..." - доходить до мене вперше в житті.
Досі це залишається одним з найяскравіших вражень від Італії! А могла б все пропустити, якби капела Кіджі була відчинена. Подарунок долі:)
Тому у них і "дольче віта", панове, солодке життя! Вони отримують насолоду один від одного. А ми? ...
* * *
Іллюстрація до розповіді. Служба в церкві Санта Марія дель Пополо:
Північні ворота Риму:
Колись саме через ці ворота прибували до Вічного Міста мандрівники з Європи по старовинній Флавієвій дорозі.
Цегляні мури з обох боків воріт - то давній Авреліанів мур, побудований 1740 (!) років назад з бетону обкладеного цеглою (товщина - 3.5 метрів, довжина- 19 км), охоплював колись всі 7 римських пагорбів, був відреставрований в епоху Відродження, частково зберігся до нині.
Церква, італійською - базіліка, Санта Марія дель Пополо ховається за мурами, показуючи нам тільки свою верхівку та бані.
Кругленька прибудована до церкви башта - то і є капела Кіджі.
Проходимо через ворота та опиняємось на площі (пьяцца) дель Пополо:
Північні ворота з боку площі та базіліса Санта Марія дель Пополо (праворуч) -
це перша барокова церква в Римі (саме так виглядає класичне бароко) була зведена у 15 ст.:
Інтер'єр церкви:
Падре та хлопчик-помічник, що, бідний, позіхає під час служби:
Вівтарна частина:
Фрески Пінтуріккьо в капелі Ровера (сappella Basso Della Rovere):
Мармурова капела Чібо (сappella Cybo).
Вважається одним з найбільш значних сакральних пам'яток,
зведених в Римі в останній чверті 17-го століття:
Повертаємось на пьяццу дель Пополо.
Посередині площі височіє 36-метровий єгипетський обеліск,
перенесений імператором Октавіаном Августом
з Геліополя до Риму в 10 р. до н. е.
Від площі променями розходяться на південь головні вулиці Рима:
Корсо (по центру) веде на пьяцца Венеція, Бабуїн (ліворуч) - на пьяцца ді Спанья і Ріпетта (праворуч) на мавзолей Августа.
Між вулицями схожі за своїм виглядом 2 церкви 17 століття:
Так виглядає площа з пагорба Пінціо (один з 7 римських пагорбів),
на який з площі ведуть багато декоровані сходи:
Через реставрацію сходів, манданчик на горі був закритий,
і ми такого вигляду площі не побачили, тож фото з інету:
Та сама реставрація:
Обеліск Фламінія є одиним з 15 (!) єгипетських обелісків в Римі.
Добре видно написи, що вихваляють діяння фараона Рамзеса II (2 тис. до н.е.):
Крім обеліска, площу прикрашають три фонтани зі львами:
Ну римські фонтани - це окрема тема...
Вода до всіх фонтанів досі надходить по стародавнім акведукам з гір, і цю воду можна пити(!!!)
Ви тільки-но подивіться, яка вона прозора!
Були ми останній раз в Римі 4 роки назад. Текст написала давно, залишалось тільки дописати підписи до фото, але щось весь час заважало, потім стало неактуальним.
Тепер допомагала доні готуватись до подорожі в Рим, багато чого пригадала, і так мені знову туди захотілося - аж скутило настільки, що закінчила нарешті одну з багатьох запланованих "Італійськіх мініатюр", яку починала писати ще в далекому 2012 році:-))
Люблю Рим. Дуже. Хочу туди. Знову.
А доні з чоловіком бажаю покохати це місто так, як його кохаю я)