Сколівські Бескиди як ліки для патріота
А не відпочити нам трохи від осені та не повернутись ненадовго в літо, а? :-)
На день Конституції в червні поїхали ми з друзями в гори. За останні два роки це була в усіх відношеннях най-най-найчудовіша мандрівка нашою Ненькою. Моя давня мрія - Сколівські Бескиди - не підвели і виявились дійсно прекрасним місцем, де можна відпочити, поїздити, полазити, повеселитись та зарядитись патріотизмом, якщо він у вас починає кульгати на всю голову, особливо після повернення в теперішню Україну з нормальних європейських країн.
Краса тих місць настільки поетична, а люди настільки патріотично налаштовані, що ти через деякий час і не помічаєш, як починаєш вірити, що не все ще у нас так погано, а навпаки, все класно, і зовсім не помітно, що з країною відбувається щось жахливе, а якщо і відбувається, то це ненадовго, треба тільки працювати та любити свою землю.
І хоча мій критичний погляд і підмічав деякі негаразди, але піднесений настрій дуже скоро припинив всі ці спроби, і нам залишалось тільки насолоджуватись життям!
В той час коли майже всю Україну заливало дощами, в Бескидах було сонячно та тепло, а хмарки тільки додавати шарму до запаморочливих краєвидів.
Сколівські Бескиди
Сколівські Бескиди - невисокий гірський масив у Східних Карпатах. Займає південь Львівської області та частину Івано-Франківської. Назва пішла від міста Сколе, що розташоване у середині масиву.
Ми зупинились в с.Гребенів. Хто їздить автівкою на Славське, той пам'ятає, як проїжджає повз нього.
Садиба "Три брати" - суперове місце! На затишному березі річки Опір, в самому куточку мальовничої долини. Номери комфортні, годувають смачно, територія велика та добре упорядкована, дитячі майданчики, місце для шашликів та вогнища, навкруги жодного житла, тихо та пристойно.
Садиба "Три брати"
Кожного ранку ми ходили через всю долину до родоного джерела, що умитися:) Шкіра на руках та обличчі після трьох днів стала дуже ніжною!
Колись, за часів Австро-Угорської імперії, на базі родонових джерел в Гребеневі був розкішний і дуже відомий бальнеологічний курорт, і все тут виглядало інакше. Але ті часи пройшли, а нові ще не навчились користуватись такими багатствами, тому джерело зараз виглядає жахливо, навіть показувати не хочу, але водичка звідти тече дійсно цілюща.
День починався з милування оксамитовими горами та приємної прогулянки долиною
В перший день оглянули сам Гребенів. В cелі пам'яток небагато. Є вілла 1929 р, де проводив духовні навчання митрополит Андрій Шептицький, та дерев'яна церква.
Церква Святої Троїці:
Річка Опір
На правому березі річки Опір за залізничним мостом знаходиться могила князя Святослава Володимировича (982-1015 рр.) - сина хрестителя Русі великого князя київського Володимира.
Святослав зі своїм військом тікав на ці землі від брата Святополка Окаянного після того, як дізнався про вбивство Святополком братів Бориса та Гліба. Поблизу Гребенева Святослав загинув в жорстокій битві з військом Святополка. За легендою саме наказ Святополка «Сколоти їх всіх» дав назву місту Сколе. Інші місцеві топоніми такі, як Славське та Опір, теж походять з тих подій.
Могила руського князя Святослава Володимировича (982-1015 рр.)
Є в районі Гребенева (садиба "Золота форель" в сусідньому Коростові)
дуже модня атракція-розвага. "Чан" називається:
Це коли ще живих людей (до 6 чоловік можна натрамбувати) кидають в чималенький залізний казан з мінеральною водою, прямо там і піджарюють на вогні :-)) Ще недешево коштує!:-) А поряд є басейн з холодною гірською водою, або душ, де замість крана є мотузочок, смикаєш за нього, і цеберко з льодяною водою тобі на голову виливається. Короче, одні тортури!
Ми заїхали сюди, щоб замовити собі таке, але поки ми роздумували кого з 12 членів команди будемо приносити в жертву, гарячі львівські рибалки (на цій садибі ще є платні ставки з рибою) замовили собі це пекло на всі свята цілодобово! І ми й не втовпились. А так хотілось:)
Пан Юрко - наш командир - випробовує температурку:)
Ще одна цікавинка тих місць - палац баронів Грьодлів, неподалік Сколе в присілку Демні.
Наприкінці 19 ст. австрійські барони Грьодлі, купивши навколишні ліси, досить швидко на тому лісі розбагатіли, тому що збудували цілу мережу гірських вузькоколійних залізниць для вивозу деревини.
Розбагатівши, барони звели собі розкішний необароковий палац. Палац нині виглядає так жалісно, що показувати його близько не буду. Добре, що хоч зовсім не розвалюється завдяки дитячому інтернату, що міститься тут нині.
Палац баронів Грьодлів
Їдемо далі: місто Болехів та його пишна ратуша:
Село Гошів з величною релігійною святинею Західної України -
Гошівським монастирем. Мадонна монастиря:
Монастир заснований в 15 столітті. З 18 століття розташований тут на Ясній горі. Його добре видно з дороги, що прямує на скелі Довбуша.
Ми потрапили на велике религійне свято, народу було дуже багато:
В монастирі зберігалась чудотворна ікона Гошівської Божої Матері, що називалась "Цариця Карпат". Після 1950 р., коли монастир закрили, ікона зникла. Донині не можуть знайти її оригінал. Сьогодні тут висить копія, і вона теж визнана чудотворною.
Але не ікона мене вразила, а ось така інсталяція, що досить мальовничо демонструє, ким були апостоли Христа.
Перший раз таке бачу - дуже сподобалось!
Метою першого дня було покататись вузькоколійкою "Карпатський трамвайчик". Маршрут починається в селищі Вигода, і проходить вздовж річки Мізунки.
Карпатський трамвайчик:
Вся подорож займає десь приблизно три години. Трамвайчик часто зупиняється, випускає всіх погуляти - попити з джерела водички "Горянки", послухати шум Мізунських водоспадів, пройтись підвісним мостиком.
На одній із зупинок меткі місцеві організували бізнес - у тітки Ганни вас почастують самогоночкою та домашніми пиріжками.
Кожний вагон має свою назву: пасажирський (з закритими вікнами,
кабріолет (з відкритими) і платформа "льора":
На мізунських водоспадах:
Класичний краєвид:
На другий день ми пішли в гори. Метою було піднятись на найвищу точку Сколівських Бескидів - гору Парашку (1270 м).
Відразу скажу - трохи не дійшли, але отримали стільки задоволення! Така краса, така краса! Ну і особисте досягнення - підйом приблизно на 1200 м - теж було приємно:) Той день можливо, взагалі, претендує на окремий звіт, а тепер тільки декілька пейзажів.
Десь посередині дороги на Парашку. Внизу добре видно місто Сколе:
Краєвид в сторону, протилежну Карпатам:
На хребті:
Наша група дійшла до вершинки, що по центру фото,
за нею - г. Парашка, яку звідси не видно, і до неї ще десь з годину ходу:
На знімку добре видно, як паралельно йдуть хребти Карпатських гір:
Краєвид на Гребенів та долину р.Опір.
Ось ту саму дальню галявину ми перетинати кожного ранку до джерела:
Коли весь світ у тебе під ногами, найвища насолода - впасти на траву,
зануритись у небо, і відчути легкість свого буття:
Як запевняв нас провідник, з цієї точки в гарну погоду видно хребти Закарпаття.
Спустились ми в районі села Коростів. Я ніколи не забуду задоволення від смачної джерельної водички, якою нас напоїв дідусь в одній з тих хаток, що внизу. Я обов*язково якось розкажу про це мальовниче та привітне село окремо.
Мій найулюбленіший мультяшний пейзажик:
Ботанічну частину звіту відкриває пухнаста приваблива рослина
з невизначеною назвою, що була помічена у горах:
Прямо під ногами, на стежці, іноді росли грибочки:
Арніка - наша гордість, бо це дуже рідкісна гірська квітка:
Голубі дзвіночки, виявляєтся, теж з Червоної книги:
Тваринного світу трохи менше:
крім чорного цапа та білої вівці, на нашій садибі ще жили черепахи:
Весела парочка з Коростова гралася у квача, - особливо, кумедне телятко, яке ганялося за песиком,
при цьому обоє весело галасували на всю околицю, кожний своєю мовою:))
Ну і біла красуня:
Третього дня таки пішов дощ. І ми півдня програли в "Мафію".
Напередодні ввечері, після того, як ми спустились з гір, нас, тих хто ходив на Парашку, в садибі зустріли, як героїв, напоїли-накормили так, що ворушитись ми вже не могли.
Командир влаштував вогнище, і сите, задоволене собою єство, закутавшись у тепло друзів, стало вимагати пісень, і ми до глибокої ночі проспівали українських пісень під грузинське вино, тихий джуркіт річечки та сяйво зірок. І так було добре, так добре....
А наступного ранку ми якось трохи попухли (а тому що "пить надо меньше!" (с)), але настрій залишився гарним, навіть незважаючи на дощ.
Батярська (вона в тих місцях саме батярська:-)) "Мафія" у Гребеневі:
Десь о півдні, ми зібрались та поїхали в національний природний парк "Сколівські Бескиди".
Перша позначка - озеро "Журавлине" ("Мертве"). Друга назва йому більше підходить, бо мені здалося, що там навіть комахи не живуть.
На "Мертвому" озері:
Як у казці:
Абсолютна вселенська тиша:
Друга позначка - повна протилежність першій - річка Кам'янка
від дощу перетворилась на дикий водограй, що реве та лютує:
Річка Кам'янка та маленькі водоспади, якими вона наповнюється:
Остання позначка нашого маршруту - державний історико-культурний заповідник "Тустань" в с. Урич.
У таке славне місце, як Тустанська фортеця, звичайно треба приїжджати за гарної погоди, бо скелі та гроти тут дійсно дуже фотогієнічні!
До того ж, зараз провели часткову реконструкцію (дерев'яні сходи та настил), і там дуже зручно можна лазати, все роздивлятись та уявляти це місце в різні часи: як язичнецьку обсерваторію дві тисячі років назад, як укріплену дерев'яно-кам'яну фортецю білих хорватів часів князівської Русі, як прикордонний королівський пункт експорту дрогобицької солі часів Речі Посполитої, як криївку воїнів УПА в 40-50 роках минулого століття.
Перед фортецею бажано відвідати музей, як на мене, дуже цікавий.
Тустань
Славне минуле притягує людей на це місце і зараз: за день до наших відвідин тут проходив фест "Героїчна Тустань", під час якого члени товариства "Пам'ять" відтворили бій повстанців з енкаведистами. Неперевершений репортаж з місця подій можна подивитись у kamienczanka.
А ми після Тустані ще заїхали пообідати в "Батьківську хату" в с. Урич (рекомендую покоштувати місцеву наливочку!:)), а сівши в потяг, різались в Мафію до ночі:).
Задоволені та оновлені, набравшись позитиву, згадуємо досі ті місця з теплом та вдячністю за розкішну подорож!
На день Конституції в червні поїхали ми з друзями в гори. За останні два роки це була в усіх відношеннях най-най-найчудовіша мандрівка нашою Ненькою. Моя давня мрія - Сколівські Бескиди - не підвели і виявились дійсно прекрасним місцем, де можна відпочити, поїздити, полазити, повеселитись та зарядитись патріотизмом, якщо він у вас починає кульгати на всю голову, особливо після повернення в теперішню Україну з нормальних європейських країн.
Краса тих місць настільки поетична, а люди настільки патріотично налаштовані, що ти через деякий час і не помічаєш, як починаєш вірити, що не все ще у нас так погано, а навпаки, все класно, і зовсім не помітно, що з країною відбувається щось жахливе, а якщо і відбувається, то це ненадовго, треба тільки працювати та любити свою землю.
І хоча мій критичний погляд і підмічав деякі негаразди, але піднесений настрій дуже скоро припинив всі ці спроби, і нам залишалось тільки насолоджуватись життям!
В той час коли майже всю Україну заливало дощами, в Бескидах було сонячно та тепло, а хмарки тільки додавати шарму до запаморочливих краєвидів.
Сколівські Бескиди
Сколівські Бескиди - невисокий гірський масив у Східних Карпатах. Займає південь Львівської області та частину Івано-Франківської. Назва пішла від міста Сколе, що розташоване у середині масиву.
Ми зупинились в с.Гребенів. Хто їздить автівкою на Славське, той пам'ятає, як проїжджає повз нього.
Садиба "Три брати" - суперове місце! На затишному березі річки Опір, в самому куточку мальовничої долини. Номери комфортні, годувають смачно, територія велика та добре упорядкована, дитячі майданчики, місце для шашликів та вогнища, навкруги жодного житла, тихо та пристойно.
Садиба "Три брати"
Кожного ранку ми ходили через всю долину до родоного джерела, що умитися:) Шкіра на руках та обличчі після трьох днів стала дуже ніжною!
Колись, за часів Австро-Угорської імперії, на базі родонових джерел в Гребеневі був розкішний і дуже відомий бальнеологічний курорт, і все тут виглядало інакше. Але ті часи пройшли, а нові ще не навчились користуватись такими багатствами, тому джерело зараз виглядає жахливо, навіть показувати не хочу, але водичка звідти тече дійсно цілюща.
День починався з милування оксамитовими горами та приємної прогулянки долиною
В перший день оглянули сам Гребенів. В cелі пам'яток небагато. Є вілла 1929 р, де проводив духовні навчання митрополит Андрій Шептицький, та дерев'яна церква.
Церква Святої Троїці:
Річка Опір
На правому березі річки Опір за залізничним мостом знаходиться могила князя Святослава Володимировича (982-1015 рр.) - сина хрестителя Русі великого князя київського Володимира.
Святослав зі своїм військом тікав на ці землі від брата Святополка Окаянного після того, як дізнався про вбивство Святополком братів Бориса та Гліба. Поблизу Гребенева Святослав загинув в жорстокій битві з військом Святополка. За легендою саме наказ Святополка «Сколоти їх всіх» дав назву місту Сколе. Інші місцеві топоніми такі, як Славське та Опір, теж походять з тих подій.
Могила руського князя Святослава Володимировича (982-1015 рр.)
Є в районі Гребенева (садиба "Золота форель" в сусідньому Коростові)
дуже модня атракція-розвага. "Чан" називається:
Це коли ще живих людей (до 6 чоловік можна натрамбувати) кидають в чималенький залізний казан з мінеральною водою, прямо там і піджарюють на вогні :-)) Ще недешево коштує!:-) А поряд є басейн з холодною гірською водою, або душ, де замість крана є мотузочок, смикаєш за нього, і цеберко з льодяною водою тобі на голову виливається. Короче, одні тортури!
Ми заїхали сюди, щоб замовити собі таке, але поки ми роздумували кого з 12 членів команди будемо приносити в жертву, гарячі львівські рибалки (на цій садибі ще є платні ставки з рибою) замовили собі це пекло на всі свята цілодобово! І ми й не втовпились. А так хотілось:)
Пан Юрко - наш командир - випробовує температурку:)
Ще одна цікавинка тих місць - палац баронів Грьодлів, неподалік Сколе в присілку Демні.
Наприкінці 19 ст. австрійські барони Грьодлі, купивши навколишні ліси, досить швидко на тому лісі розбагатіли, тому що збудували цілу мережу гірських вузькоколійних залізниць для вивозу деревини.
Розбагатівши, барони звели собі розкішний необароковий палац. Палац нині виглядає так жалісно, що показувати його близько не буду. Добре, що хоч зовсім не розвалюється завдяки дитячому інтернату, що міститься тут нині.
Палац баронів Грьодлів
Їдемо далі: місто Болехів та його пишна ратуша:
Село Гошів з величною релігійною святинею Західної України -
Гошівським монастирем. Мадонна монастиря:
Монастир заснований в 15 столітті. З 18 століття розташований тут на Ясній горі. Його добре видно з дороги, що прямує на скелі Довбуша.
Ми потрапили на велике религійне свято, народу було дуже багато:
В монастирі зберігалась чудотворна ікона Гошівської Божої Матері, що називалась "Цариця Карпат". Після 1950 р., коли монастир закрили, ікона зникла. Донині не можуть знайти її оригінал. Сьогодні тут висить копія, і вона теж визнана чудотворною.
Але не ікона мене вразила, а ось така інсталяція, що досить мальовничо демонструє, ким були апостоли Христа.
Перший раз таке бачу - дуже сподобалось!
Метою першого дня було покататись вузькоколійкою "Карпатський трамвайчик". Маршрут починається в селищі Вигода, і проходить вздовж річки Мізунки.
Карпатський трамвайчик:
Вся подорож займає десь приблизно три години. Трамвайчик часто зупиняється, випускає всіх погуляти - попити з джерела водички "Горянки", послухати шум Мізунських водоспадів, пройтись підвісним мостиком.
На одній із зупинок меткі місцеві організували бізнес - у тітки Ганни вас почастують самогоночкою та домашніми пиріжками.
Кожний вагон має свою назву: пасажирський (з закритими вікнами,
кабріолет (з відкритими) і платформа "льора":
На мізунських водоспадах:
Класичний краєвид:
На другий день ми пішли в гори. Метою було піднятись на найвищу точку Сколівських Бескидів - гору Парашку (1270 м).
Відразу скажу - трохи не дійшли, але отримали стільки задоволення! Така краса, така краса! Ну і особисте досягнення - підйом приблизно на 1200 м - теж було приємно:) Той день можливо, взагалі, претендує на окремий звіт, а тепер тільки декілька пейзажів.
Десь посередині дороги на Парашку. Внизу добре видно місто Сколе:
Краєвид в сторону, протилежну Карпатам:
На хребті:
Наша група дійшла до вершинки, що по центру фото,
за нею - г. Парашка, яку звідси не видно, і до неї ще десь з годину ходу:
На знімку добре видно, як паралельно йдуть хребти Карпатських гір:
Краєвид на Гребенів та долину р.Опір.
Ось ту саму дальню галявину ми перетинати кожного ранку до джерела:
Коли весь світ у тебе під ногами, найвища насолода - впасти на траву,
зануритись у небо, і відчути легкість свого буття:
Як запевняв нас провідник, з цієї точки в гарну погоду видно хребти Закарпаття.
Спустились ми в районі села Коростів. Я ніколи не забуду задоволення від смачної джерельної водички, якою нас напоїв дідусь в одній з тих хаток, що внизу. Я обов*язково якось розкажу про це мальовниче та привітне село окремо.
Мій найулюбленіший мультяшний пейзажик:
Ботанічну частину звіту відкриває пухнаста приваблива рослина
з невизначеною назвою, що була помічена у горах:
Прямо під ногами, на стежці, іноді росли грибочки:
Арніка - наша гордість, бо це дуже рідкісна гірська квітка:
Голубі дзвіночки, виявляєтся, теж з Червоної книги:
Тваринного світу трохи менше:
крім чорного цапа та білої вівці, на нашій садибі ще жили черепахи:
Весела парочка з Коростова гралася у квача, - особливо, кумедне телятко, яке ганялося за песиком,
при цьому обоє весело галасували на всю околицю, кожний своєю мовою:))
Ну і біла красуня:
Третього дня таки пішов дощ. І ми півдня програли в "Мафію".
Напередодні ввечері, після того, як ми спустились з гір, нас, тих хто ходив на Парашку, в садибі зустріли, як героїв, напоїли-накормили так, що ворушитись ми вже не могли.
Командир влаштував вогнище, і сите, задоволене собою єство, закутавшись у тепло друзів, стало вимагати пісень, і ми до глибокої ночі проспівали українських пісень під грузинське вино, тихий джуркіт річечки та сяйво зірок. І так було добре, так добре....
А наступного ранку ми якось трохи попухли (а тому що "пить надо меньше!" (с)), але настрій залишився гарним, навіть незважаючи на дощ.
Батярська (вона в тих місцях саме батярська:-)) "Мафія" у Гребеневі:
Десь о півдні, ми зібрались та поїхали в національний природний парк "Сколівські Бескиди".
Перша позначка - озеро "Журавлине" ("Мертве"). Друга назва йому більше підходить, бо мені здалося, що там навіть комахи не живуть.
На "Мертвому" озері:
Як у казці:
Абсолютна вселенська тиша:
Друга позначка - повна протилежність першій - річка Кам'янка
від дощу перетворилась на дикий водограй, що реве та лютує:
Річка Кам'янка та маленькі водоспади, якими вона наповнюється:
Остання позначка нашого маршруту - державний історико-культурний заповідник "Тустань" в с. Урич.
У таке славне місце, як Тустанська фортеця, звичайно треба приїжджати за гарної погоди, бо скелі та гроти тут дійсно дуже фотогієнічні!
До того ж, зараз провели часткову реконструкцію (дерев'яні сходи та настил), і там дуже зручно можна лазати, все роздивлятись та уявляти це місце в різні часи: як язичнецьку обсерваторію дві тисячі років назад, як укріплену дерев'яно-кам'яну фортецю білих хорватів часів князівської Русі, як прикордонний королівський пункт експорту дрогобицької солі часів Речі Посполитої, як криївку воїнів УПА в 40-50 роках минулого століття.
Перед фортецею бажано відвідати музей, як на мене, дуже цікавий.
Тустань
Славне минуле притягує людей на це місце і зараз: за день до наших відвідин тут проходив фест "Героїчна Тустань", під час якого члени товариства "Пам'ять" відтворили бій повстанців з енкаведистами. Неперевершений репортаж з місця подій можна подивитись у kamienczanka.
А ми після Тустані ще заїхали пообідати в "Батьківську хату" в с. Урич (рекомендую покоштувати місцеву наливочку!:)), а сівши в потяг, різались в Мафію до ночі:).
Задоволені та оновлені, набравшись позитиву, згадуємо досі ті місця з теплом та вдячністю за розкішну подорож!