Важке повернення до української реальності...
Повернулися з відпустки. Завдяки святам відпустка в тиждень розтягнулась майже на два, і це дозволило нам трохи політати світом: були в Голандії (моя давня мрія) та в Північній Ірландії (ще давніша мрія :-)), а в кінці на день залетіли у Краків.
Після повернення пройшов тиждень, а у мене досі ломка - в прямому сенсі, або культурний шок, я не знаю, як це називається, але щось я зовсім не сприймаю нашої дійсності. Зі мною таке вперше за три роки... Їздити за кордон стає небезпечно - є шанс розчаруватись в своїй країні так, що жити тут зовсім не хочеться...
Якось воно звикаєш, примиряєшся, умощуєшся, закутуєшся в створений тобою казковий світ, відгороджуючись від шабашу, який чинять чужі люди в твоїй країні...
Але після повернення з нормальних країн всі недоліки своєї просто лізуть в очі, навіть якщо їх заплющувати: починаючи від дірок в асфальті наче після бомбардування в своєму дворі та продуктів з найблищого супермаркету, які небезпечно їсти, і закінчуючи червоними прапорами, що нав'язують московські хазяї, та провокаціями, що псують найулюбленіше та найсвітліше в житті свято...
Як жити? Що з цим робити далі? Як любити ТАКУ Україну? Як повернути віру в свій народ та надію на європейське майбутнє? Я не знаю...
Після повернення пройшов тиждень, а у мене досі ломка - в прямому сенсі, або культурний шок, я не знаю, як це називається, але щось я зовсім не сприймаю нашої дійсності. Зі мною таке вперше за три роки... Їздити за кордон стає небезпечно - є шанс розчаруватись в своїй країні так, що жити тут зовсім не хочеться...
Якось воно звикаєш, примиряєшся, умощуєшся, закутуєшся в створений тобою казковий світ, відгороджуючись від шабашу, який чинять чужі люди в твоїй країні...
Але після повернення з нормальних країн всі недоліки своєї просто лізуть в очі, навіть якщо їх заплющувати: починаючи від дірок в асфальті наче після бомбардування в своєму дворі та продуктів з найблищого супермаркету, які небезпечно їсти, і закінчуючи червоними прапорами, що нав'язують московські хазяї, та провокаціями, що псують найулюбленіше та найсвітліше в житті свято...
Як жити? Що з цим робити далі? Як любити ТАКУ Україну? Як повернути віру в свій народ та надію на європейське майбутнє? Я не знаю...