було колись у Ходорові, ревіли гармати!
Оскільки недавно була, як то кажуть, "на рідних селах", маю свіжі враження зі своєї малої батьківщини. Вирішила: а чому би не попіарити рідне місто Ходорів. Тож тепер щоразу, коли повертатимусь з міста над ставом, буду вам розповідати про його особливості.
Наразі особливість перша: Будинок, в якому я виросла, знаходиться біля міліції. Це такий орієнтир:
- А де живуть Баси і Вакулюки?
- А там біля міліції!
І правда, вікна будівлі міліції, ті, які не з фасаду, виходять на сусідську грядку. А з вікна моєї хати їх, власне, видно.
Ви скажете, так що ж це за в біса міліція, що там шибки побиті?! Навіть у ті кращі часи цілісність шибок і грати ще нічого не означали. От з того малюсінького вікна колись з міліції вилазив якийсь зловмисник, якого кинули до темної. Сусідки собі на лавочці сиділи-гомоніли, а тут з вікна чиясь дупа. Виліз та давай навтьоки через городи.
Сьогодні від міліції зосталась одна назва і зруйнована будівля.
А колись її і її Вікна сатири боялись усі ходорівські п"яниці, крадії, дебошири і т.д.
Так ось, вікно сатири - це такий стенд на міліцейському подвір"ї. Там розвішували фотографії усіх тих зловмисників, а під світлинами були сатиричні віршовані мініатюри, чому та чи інша особа на цій дошці непошани опинилась.
Сатиричні хоку на замовлення дільничого писав мій дід. А ті, кого увічнювали у вікні сатири, потім приходили до нас додому з проханням: "Пане Бас, та що ж Ви так гостро написали! Та ми більше не будемо! Та попросіть їх, аби вони зняли звідти мою фотографію і той віршик!" Нині в тім Вікні сатири за іронією долі лишилась тільки рама.
