Книга.ua
Не думала, що усе так сумно.
Сьогодні вперше подивилася програму "Книга.ua" (так, я в курсі, що існує вона вже більше року, мабуть)). Звісно, можна сказати щось на кшталт: "Добре, що хоч щось роблять". Але зривається інше: "А чому у нас прийнято робити ХОЧ ЩОСЬ?".
Хто ту програму бачив і що про неї думає? Мої думки от нижче).
Усе статично і занудно.
Переходи від "Подій в Україні" (чи якось так рубрика новин називається) до "Невідомого з історії", а потім до чогось ще відсутні як такі. Йдуть собі новини, потім - бах і тут тобі уже про Тичину розповідають. Розповідають у стилі шкільних підручників з літератури: солодко, пафосно, фальшиво. Купа інформації, що не сприймається, бо не зрозуміло про що і до чого, і навіщо. Історичні блоки завеликі і перетягують на себе усю увагу. А це зайве і невиправдано. Суцільний інформаційний дисбаланс.
...Ну і ще купа зауважень, яких вистачить на кілометровий пост.
Спецтема програми).
Сьогоднішньою спецтемою, що очевидно і передбачувано, став ДСВ. Ок. Значить, змусимо поетописьменників почитати хвилин 15 віршики. Посадимо Забужко на стілець і почнемо. Тьотя харизматична, вірш прочитала шикарно, тож пофіґ де і як. Випадок, коли декорації не важливі. А от далі...
Герасим'юка поставили навіть не на стілець. Просто на фоні якоїсь картини. Просто собі стояв. Я слухала уважно, але зараз от вже не пам'ятаю, що він там читав. Не страшно, що не пам'ятаю, а от те, що його виступ не лишив по собі жодного емоційного відбитку, уже, мабуть, гірше. От і повернулися до харизми).
Багряна, як завжди, ніжна, переполохана і уся якась от така. То добре. Але відчувалася у ній невпевненість. Невпевненість, що перекривала майже усе. Тут картинку вирішили урізноманітнити, тому Аню посадили на підвіконня і дали якусь гілочку у руки. Думаю. що ідея це була її. А ще думаю, що якби письменники самі не пропонували журналістам якось там оформити-подати свої читання, то тоді би усі читали вірші зі стільчиків.
Порадував Лазуткін. Власне, він найбільше і запам'ятався. Бо тут теж йдеться про харизму і уміння себе подати. Бо тут спробували (теж, думаю, за його ініціативи) оживити кадр. Відтак, як декорації, якась майстерня, забивання гвіздків чи щось до того подібне). Згодом знову був Лазуткін. Не зна, чому його, Ірванця та, здається, Цибулька показували по кілька разів).
Пожвавити сюжет, мабуть, вирішили історією Малковича. Про іграшкову пташечку, яка нашіптує йому вірші. Але враховуючи те, що усі попередні герої нічого взагалі не говорили (окрім віршів)), жодних тобі історійок та підводок, то оця.. ну геть невтемно виглядала. До того ж, розказана дуже повільно, без динаміки. Та й це не щось таке нереально цікаве, що просто не можна було у сюжет не включити.
Цілик. Читає вірш, сидячи на якійсь карусельці, що крутиться, і крутиться, і крутиться... і врешті у глядача уже самого голова йде обертом, дивитися на то так довго не можна. Відволікаєшся і від вірша, і від Цілик. Не дуже вдалий, як на мене, хід.
Горобчук пройшовся містком закоханих і прочитав улюблений мій його вірш. Але прочитав не виразно(. Бо не відчулося, не запалилося, не......
Ірванець - ґут. Бо теж дядя харизматичний. А ще Матіос у жахливому червоному хутряному чомусь...
Загальне враження і висновок такі: програма виглядає жалюгідно. І роблять її люди, які у своїй справі, здається, мало що знають і можуть. Або просто не хочуть робити то якісно.
Сьогодні вперше подивилася програму "Книга.ua" (так, я в курсі, що існує вона вже більше року, мабуть)). Звісно, можна сказати щось на кшталт: "Добре, що хоч щось роблять". Але зривається інше: "А чому у нас прийнято робити ХОЧ ЩОСЬ?".
Хто ту програму бачив і що про неї думає? Мої думки от нижче).
Усе статично і занудно.
Переходи від "Подій в Україні" (чи якось так рубрика новин називається) до "Невідомого з історії", а потім до чогось ще відсутні як такі. Йдуть собі новини, потім - бах і тут тобі уже про Тичину розповідають. Розповідають у стилі шкільних підручників з літератури: солодко, пафосно, фальшиво. Купа інформації, що не сприймається, бо не зрозуміло про що і до чого, і навіщо. Історичні блоки завеликі і перетягують на себе усю увагу. А це зайве і невиправдано. Суцільний інформаційний дисбаланс.
...Ну і ще купа зауважень, яких вистачить на кілометровий пост.
Спецтема програми).
Сьогоднішньою спецтемою, що очевидно і передбачувано, став ДСВ. Ок. Значить, змусимо поетописьменників почитати хвилин 15 віршики. Посадимо Забужко на стілець і почнемо. Тьотя харизматична, вірш прочитала шикарно, тож пофіґ де і як. Випадок, коли декорації не важливі. А от далі...
Герасим'юка поставили навіть не на стілець. Просто на фоні якоїсь картини. Просто собі стояв. Я слухала уважно, але зараз от вже не пам'ятаю, що він там читав. Не страшно, що не пам'ятаю, а от те, що його виступ не лишив по собі жодного емоційного відбитку, уже, мабуть, гірше. От і повернулися до харизми).
Багряна, як завжди, ніжна, переполохана і уся якась от така. То добре. Але відчувалася у ній невпевненість. Невпевненість, що перекривала майже усе. Тут картинку вирішили урізноманітнити, тому Аню посадили на підвіконня і дали якусь гілочку у руки. Думаю. що ідея це була її. А ще думаю, що якби письменники самі не пропонували журналістам якось там оформити-подати свої читання, то тоді би усі читали вірші зі стільчиків.
Порадував Лазуткін. Власне, він найбільше і запам'ятався. Бо тут теж йдеться про харизму і уміння себе подати. Бо тут спробували (теж, думаю, за його ініціативи) оживити кадр. Відтак, як декорації, якась майстерня, забивання гвіздків чи щось до того подібне). Згодом знову був Лазуткін. Не зна, чому його, Ірванця та, здається, Цибулька показували по кілька разів).
Пожвавити сюжет, мабуть, вирішили історією Малковича. Про іграшкову пташечку, яка нашіптує йому вірші. Але враховуючи те, що усі попередні герої нічого взагалі не говорили (окрім віршів)), жодних тобі історійок та підводок, то оця.. ну геть невтемно виглядала. До того ж, розказана дуже повільно, без динаміки. Та й це не щось таке нереально цікаве, що просто не можна було у сюжет не включити.
Цілик. Читає вірш, сидячи на якійсь карусельці, що крутиться, і крутиться, і крутиться... і врешті у глядача уже самого голова йде обертом, дивитися на то так довго не можна. Відволікаєшся і від вірша, і від Цілик. Не дуже вдалий, як на мене, хід.
Горобчук пройшовся містком закоханих і прочитав улюблений мій його вірш. Але прочитав не виразно(. Бо не відчулося, не запалилося, не......
Ірванець - ґут. Бо теж дядя харизматичний. А ще Матіос у жахливому червоному хутряному чомусь...
Загальне враження і висновок такі: програма виглядає жалюгідно. І роблять її люди, які у своїй справі, здається, мало що знають і можуть. Або просто не хочуть робити то якісно.