Цей день в історії Неньки: Другий Універсал Української Центральної Ради
Оригінал взято у hnem (Хроніки ненькиної малечі) в Цей день в історії Неньки: Другий Універсал Української Центральної Ради
3 липня 1917 року відбулася дуже суперечлива і неоднозначна історична подія - було проголошено Другий Універсал Української Центральної Ради. Як і має бути в нашій дружній міцній українській спільноті, цей документ розколов українців на кілька непримиренних груп. Одні вважають цей акт «цілковитою зрадою», інші - «майже перемогою», а дехто взагалі стверджує, що і без цього документу, історичний процес призвів би до тих самих результатів. Отже, Другий Універсал.
Почалося усе з прийняття Першого Універсалу, в якому було проголошено автономію України у складі Росії (сатирично звучить, правда ж?). Не дивлячись на таке оксюморональне формулювання, Перший Універсал неслабо піднапружив петроградський Тимчасовий Уряд, який терміново відрядив до Києва бригаду пацанчиків, що мали пояснити «хохлам дерзким», хто тут вирішує питання. Це зайвий раз доводить, що яка б не була в Росії влада - хоч царська, хоч комуняцька, хоч демократична - її все одно дратують будь-які потуги українців в напрямку своєї незалежності. Все одно контрольована Росією, а тому бідна, слабка і нерозвинена Україна, завжди потрібна російській владі як головна «скрепа», як територія слабких і бідних мешканців, яких можна демонструвати вічно відсталим кацапам і казати: «бачите, не так у вас все і погано». Але, в нашому випадку, треба віддати належне, не спрямували війська на Київ - і то вже добре.
Короче, до Києва прибули серйозні пацанчики з Тимчасового Уряду, наші виставили своїх, і понеслось лайно по трубах. Терли вони там щось, перетирали, распальцовку перед очима інтелігентного Вінниченка крутили, купола на плечах світили, на фєню переходили, баблос пропонували, обіцянки обіцяли, і 3 липня 1917 року з’явився Другий Універсал, який було проголошено головою Генерального секретаріату на урочистому засіданні в Педагогічному музеї. В документі було зафіксовано результати терок Тимчасового Уряду з Українською Центральною Радою.
Згідно з другим універсалом, Тимчасовий Уряд визнавав право українців на автономію, а Українську Центральну Раду визнавав органом влади в Україні. Але УЦР при цьому погоджувалася, що остаточно питання автономії України ще буде колись вирішено Всеросійськими установчими зборами, причому було зафіксовано, що Україна не може претендувати на повну державну незалежність. Уявили собі картинку? Це приблизно як ґвалтівник, який визнає право своєї жертви залишатися цнотливою. Або селянин, який визнає право своїх м’ясистих гусей на життя та свободу.
Крім того, українська сторона брала на себе зобов’язання поповнити склад Центральної Ради представниками інших народів і меншин, що проживають в Україні. Нічого не нагадує? Виявляється, спроба втулити в українську владу представників так званих «Д/ЛНР» для нагляду за «распоясавшимися хохлами», для впливу на дії української влади, а якщо треба, то і для розвалу України - це не хитра видумка Володимира Володимировича Хуйла-Вєліколєпного, це давно вже юзана-переюзана схема минулих епох, яку Росія застосовувала щодо наївних сердобольних українців.
Далі, акт зобов’язував Центральну Раду узгоджувати склад українського уряду (Генерального секретаріату) з Тимчасовим Урядом у Петрограді. Крута автономія, нічого не скажеш. Ви обирайте собі уряд, а ми будемо вирішувати, кому там бути урядовцями.
Також, Другим Універсалом встановлювалося, що тепер у складі російської армії будуть формуватися українські військові частини, але комплектуватися вони мають військовим керівництвом Росії, за участі представників Центральної Ради. Зрозуміло, так? Тобто, нашим військовим фахівцям, які ні на що не впливають і ніколи не будуть впливати, було дозволено вештатись біля високих російських воєначальників і мрійливо заглядати їм у рота, поки ті розподіляють «хохлів» по військових частинах…
Ось така хуйня, малята. Ксива ця була красива, висока, урочиста, а насправді вона не давала українцям нічого більшого, ніж те, що вони і так вже мали. Не кажучи вже про те, що багато чого було віддано Тимчасовому Уряду, який, після поразок російської армії на Південно-Західному фронті, боявся навіть чхнути в бік Києва. Мабуть пітерські чекісти тимчасові урядовці мали якийсь божественний дар переконання. Може розпальцовка подіяла…
Одним з наслідків проголошення надто вже поступливого Другого Універсалу був виступ полуботківців, в якому було задіяно 10 тис. солдат і офіцерів, а також велика частина киян, і який Центральна Рада, разом з військами Київського військового округу, успішно придушила. Не важко здогадатися, хто допоміг Центральній Раді вирішити це питання…
Як усе це закінчилося - добре відомо. Палець, покладений у рота російській владі, було відкушено по саму грудну клітину. Так, попереду ще були і проголошення УНР, і декларування повної державної незалежності України, але ситуація вже стрімко виходила з-під контролю, а з приходом до влади у Петрограді більшовиків - взагалі стала катастрофічною. І те вікно можливостей, яке утворилося всередині 1917-го року, коли можна і треба було будувати незалежну державу, заключати перспективні міжнародні союзи, закріплювати бренд «Україна» на роки вперед, так і не було використано в повній мірі. А наступний шанс на державність, як відомо, з’явився лише через кілька десятиліть. Десятиліть крові, голоду і знищення всього українського.
Цей урок нам завжди треба пам’ятати: і під час чергових мінських домовленостей, і коли будемо приймати зміни до конституції, і коли підемо на наступні вибори…
Знайте історію своєї держави, будьте мудрими і будуйте заможну красиву Україну!
3 липня 1917 року відбулася дуже суперечлива і неоднозначна історична подія - було проголошено Другий Універсал Української Центральної Ради. Як і має бути в нашій дружній міцній українській спільноті, цей документ розколов українців на кілька непримиренних груп. Одні вважають цей акт «цілковитою зрадою», інші - «майже перемогою», а дехто взагалі стверджує, що і без цього документу, історичний процес призвів би до тих самих результатів. Отже, Другий Універсал.
Почалося усе з прийняття Першого Універсалу, в якому було проголошено автономію України у складі Росії (сатирично звучить, правда ж?). Не дивлячись на таке оксюморональне формулювання, Перший Універсал неслабо піднапружив петроградський Тимчасовий Уряд, який терміново відрядив до Києва бригаду пацанчиків, що мали пояснити «хохлам дерзким», хто тут вирішує питання. Це зайвий раз доводить, що яка б не була в Росії влада - хоч царська, хоч комуняцька, хоч демократична - її все одно дратують будь-які потуги українців в напрямку своєї незалежності. Все одно контрольована Росією, а тому бідна, слабка і нерозвинена Україна, завжди потрібна російській владі як головна «скрепа», як територія слабких і бідних мешканців, яких можна демонструвати вічно відсталим кацапам і казати: «бачите, не так у вас все і погано». Але, в нашому випадку, треба віддати належне, не спрямували війська на Київ - і то вже добре.
Короче, до Києва прибули серйозні пацанчики з Тимчасового Уряду, наші виставили своїх, і понеслось лайно по трубах. Терли вони там щось, перетирали, распальцовку перед очима інтелігентного Вінниченка крутили, купола на плечах світили, на фєню переходили, баблос пропонували, обіцянки обіцяли, і 3 липня 1917 року з’явився Другий Універсал, який було проголошено головою Генерального секретаріату на урочистому засіданні в Педагогічному музеї. В документі було зафіксовано результати терок Тимчасового Уряду з Українською Центральною Радою.
Згідно з другим універсалом, Тимчасовий Уряд визнавав право українців на автономію, а Українську Центральну Раду визнавав органом влади в Україні. Але УЦР при цьому погоджувалася, що остаточно питання автономії України ще буде колись вирішено Всеросійськими установчими зборами, причому було зафіксовано, що Україна не може претендувати на повну державну незалежність. Уявили собі картинку? Це приблизно як ґвалтівник, який визнає право своєї жертви залишатися цнотливою. Або селянин, який визнає право своїх м’ясистих гусей на життя та свободу.
Крім того, українська сторона брала на себе зобов’язання поповнити склад Центральної Ради представниками інших народів і меншин, що проживають в Україні. Нічого не нагадує? Виявляється, спроба втулити в українську владу представників так званих «Д/ЛНР» для нагляду за «распоясавшимися хохлами», для впливу на дії української влади, а якщо треба, то і для розвалу України - це не хитра видумка Володимира Володимировича Хуйла-Вєліколєпного, це давно вже юзана-переюзана схема минулих епох, яку Росія застосовувала щодо наївних сердобольних українців.
Далі, акт зобов’язував Центральну Раду узгоджувати склад українського уряду (Генерального секретаріату) з Тимчасовим Урядом у Петрограді. Крута автономія, нічого не скажеш. Ви обирайте собі уряд, а ми будемо вирішувати, кому там бути урядовцями.
Також, Другим Універсалом встановлювалося, що тепер у складі російської армії будуть формуватися українські військові частини, але комплектуватися вони мають військовим керівництвом Росії, за участі представників Центральної Ради. Зрозуміло, так? Тобто, нашим військовим фахівцям, які ні на що не впливають і ніколи не будуть впливати, було дозволено вештатись біля високих російських воєначальників і мрійливо заглядати їм у рота, поки ті розподіляють «хохлів» по військових частинах…
Ось така хуйня, малята. Ксива ця була красива, висока, урочиста, а насправді вона не давала українцям нічого більшого, ніж те, що вони і так вже мали. Не кажучи вже про те, що багато чого було віддано Тимчасовому Уряду, який, після поразок російської армії на Південно-Західному фронті, боявся навіть чхнути в бік Києва. Мабуть пітерські чекісти тимчасові урядовці мали якийсь божественний дар переконання. Може розпальцовка подіяла…
Одним з наслідків проголошення надто вже поступливого Другого Універсалу був виступ полуботківців, в якому було задіяно 10 тис. солдат і офіцерів, а також велика частина киян, і який Центральна Рада, разом з військами Київського військового округу, успішно придушила. Не важко здогадатися, хто допоміг Центральній Раді вирішити це питання…
Як усе це закінчилося - добре відомо. Палець, покладений у рота російській владі, було відкушено по саму грудну клітину. Так, попереду ще були і проголошення УНР, і декларування повної державної незалежності України, але ситуація вже стрімко виходила з-під контролю, а з приходом до влади у Петрограді більшовиків - взагалі стала катастрофічною. І те вікно можливостей, яке утворилося всередині 1917-го року, коли можна і треба було будувати незалежну державу, заключати перспективні міжнародні союзи, закріплювати бренд «Україна» на роки вперед, так і не було використано в повній мірі. А наступний шанс на державність, як відомо, з’явився лише через кілька десятиліть. Десятиліть крові, голоду і знищення всього українського.
Цей урок нам завжди треба пам’ятати: і під час чергових мінських домовленостей, і коли будемо приймати зміни до конституції, і коли підемо на наступні вибори…
Знайте історію своєї держави, будьте мудрими і будуйте заможну красиву Україну!