Цей день в історії Неньки: Конотопська битва
Оригінал взято у hnem (Хроніки ненькиної малечі) в Цей день в історії Неньки: Конотопська битва
Давайте я зараз опишу політичну ситуацію в Україні, а ви скажете, про який період часу йде мова. Згодні? Отже, поїхали.
Російська держава нахабно втручається у внутрішні українські справи. Опозиція до чинної української влади, за підтримки Москви, всіляко шкодить Україні та її керівництву. Спираючись на місцеві еліти, росіяни вводять війська в Україну та захоплюють кілька українських міст. Спостерігаючи за поведінкою російських та проросійських бойовиків, багато мешканців України починають допомагати українській армії та підтримувати українську владу. Нашу країну підтримує Захід, особливо Польська та Литовська держави, але підтримка ця не настільки потужна як хотілося б. Кримські татари стають нашими союзниками. На Лівобережжі не вщухають військові сутички…
Ну як, нічого не нагадує? Впізнали картину? Так, ви абсолютно праві, мова йде про історичний період, який в історії Неньки зветься Російсько-Українська війна 1658-1659 років. Я впевнений, що ви саме так і подумали.
А ось центральною подією тієї війни була Конотопська (Соснівська) битва, яку прийнято датувати 29-м червня 1659 р. В ході цієї баталії, українці, в коаліції з поляками і татарами, ввалили кацапам такої епічної пизди, що їх недобиті залишки ще три дні драпали з ненькиних теренів немов зайці і орали дурними голосами, а їхній верховний московський пахан - Олексій Михайлович - ледь не з’їбався з Москви аж за Волгу.
Почалося усе із захоплення Конотопу 4-тисячним загоном козаків під керівництвом полковника Гуляницького. У відповідь, понтовитий кацапський обер-групенфюрер Трубєцкой звелів своїм бичарам швиденько взяти Конотоп, а потім піти далі, вглиб України, щоб займатися там улюбленою справою - щимити українське населення. Кацапськи бики, як завжди, багато понтувались, розпальцовку мастирили, тільники на груді рвали, але загін Гуляницького складався з серйозних дядьків, дебелих, міцних, яких дешевими понтами не проймеш. І під час штурму Конотопу, козаки відпиздили москалів по повній програмі. Трубєцкой пижився, і так, і сяк, навіть пробував купити Гуляйницького. А у відповідь лише чув малозрозуміле для кацапів: «Козацькому роду нема переводу!» Що воно таке - ніхто не розумів. Кацапи було припустили, що козаки натякають на банківський «перевод», ну там MoneyGram чи Western Union, ну, щоб не палитись, але ще кілька «прильотів у бубен» переконали москалів, що грошами питання не вирішити.
Більше кацапи в Конотоп не лізли і в його околицях не бикували, але вирішили взяти місто змором. Почали його обстрілювати, руйнувати захисні споруди, одним словом кошмарили козаків як могли. Проте, не на тих напали. Козаки здійснювали сміливі вилазки з фортеці і попизжували запозіхавшихся кацапів. А коли Трубєцкой наказав засипати захисний рів навколо Конотопу землею, щоб перейти його посуху, то козаки стали ночами комуніздити той ґрунтець для укріплення своїх захисних валів, доводячи правильність великої слов’янської істини: «Вчасно спиздити - це не спиздити, а передбачити».
4-тисячний козацький загін утримував Конотопську фортецю проти 150-тисячного кацапського війська більше двох місяців, що дало змогу гетьману Івану Виговському організувати українську армію та отримати допомогу від Речі Посполитої та Криму.
І, підійшовши до Конотопа, Виговський розіграв усе як по нотках. Він зімітував наступ на «відпускників та сепарів» Трубєцкого, після чого швидесенько чкурнув за річку Сосновку. Зеківська природа кацапів прогнозовано взяла своє і Трубєцкой самонадіяно скомандував: «Догнать хохлов, загнать под шконку и добить нахуй!» Для цієї шляхетної справи було спрямовано велику бригаду з елітною кіннотою під контролем «смотрящего» - боярина Пожарського. По слідах козаків, кацапське угруповання перейшло ріку Сосновку і розбило табір на іншому її березі. Але козаки тієї ж ночі зайшли в тил бригаді Пожарського, зруйнували міст і загатили Сосновку, затопивши сусідні площі.
29 червня 1659 року наші воїни заманили кацапів ще далі вглиб ненькиної території, де нарешті в'їбали по них на повну міць. Підтягнулись поляки. З флангу підключились татари…Коли до кацапів дійшло, що їм трішки пиздець, вони вирішили відступати назад, за річку, але ж вночі там попустували козаки, тому елітні кацапські коні з мегаелітними вершниками загрузли в підтопленому в’язкому ґрунті. І як би кацапи не любили казати «танки коні бруду не бояться», але ж в них навіть на асфальті, навіть на генеральних репетиціях перед парадами важка техніка ніхуя не їде, а що там казати про голі ґрунти, надмірно зволожені вправними українськими гідротехніками. Короче, їх славнозвісна елітна кіннота перетворилася на величезний дитячий майданчик з нерухомими дерев’яними кониками і ніхуя не розуміючими інфантильними кацапами на них.
Звісно, українці, поляки і татари порубали здивованих кацапів немов переспілі гарбузи на корм свиням. В підсумку: мінус 30 тисяч відбірного кацапського війська, втрата артилерії, бойових знамен та скарбниці Трубєцкого, втеча виживших кацапів у Московію та ганьба на всю Європу.
Отака хуйня, малята! Виявляється, і нам є, що згадати!
Не зайвим було б додати, що протягом кількох наступних місяців після цієї славної перемоги, завдяки внутрішньому українському розбрату і підступній політиці Московії, гетьман Іван Виговський втратив владу на користь Юрія Хмельницького, який, в свою чергу, розірвав угоди з Річчю Посполитою і пішов під протекторат Москви, що призвело до розколу і занепаду української держави.
Тож завжди треба пам’ятати уроки історії, до чого я усіх нас і закликаю…
Давайте я зараз опишу політичну ситуацію в Україні, а ви скажете, про який період часу йде мова. Згодні? Отже, поїхали.
Російська держава нахабно втручається у внутрішні українські справи. Опозиція до чинної української влади, за підтримки Москви, всіляко шкодить Україні та її керівництву. Спираючись на місцеві еліти, росіяни вводять війська в Україну та захоплюють кілька українських міст. Спостерігаючи за поведінкою російських та проросійських бойовиків, багато мешканців України починають допомагати українській армії та підтримувати українську владу. Нашу країну підтримує Захід, особливо Польська та Литовська держави, але підтримка ця не настільки потужна як хотілося б. Кримські татари стають нашими союзниками. На Лівобережжі не вщухають військові сутички…
Ну як, нічого не нагадує? Впізнали картину? Так, ви абсолютно праві, мова йде про історичний період, який в історії Неньки зветься Російсько-Українська війна 1658-1659 років. Я впевнений, що ви саме так і подумали.
А ось центральною подією тієї війни була Конотопська (Соснівська) битва, яку прийнято датувати 29-м червня 1659 р. В ході цієї баталії, українці, в коаліції з поляками і татарами, ввалили кацапам такої епічної пизди, що їх недобиті залишки ще три дні драпали з ненькиних теренів немов зайці і орали дурними голосами, а їхній верховний московський пахан - Олексій Михайлович - ледь не з’їбався з Москви аж за Волгу.
Почалося усе із захоплення Конотопу 4-тисячним загоном козаків під керівництвом полковника Гуляницького. У відповідь, понтовитий кацапський обер-групенфюрер Трубєцкой звелів своїм бичарам швиденько взяти Конотоп, а потім піти далі, вглиб України, щоб займатися там улюбленою справою - щимити українське населення. Кацапськи бики, як завжди, багато понтувались, розпальцовку мастирили, тільники на груді рвали, але загін Гуляницького складався з серйозних дядьків, дебелих, міцних, яких дешевими понтами не проймеш. І під час штурму Конотопу, козаки відпиздили москалів по повній програмі. Трубєцкой пижився, і так, і сяк, навіть пробував купити Гуляйницького. А у відповідь лише чув малозрозуміле для кацапів: «Козацькому роду нема переводу!» Що воно таке - ніхто не розумів. Кацапи було припустили, що козаки натякають на банківський «перевод», ну там MoneyGram чи Western Union, ну, щоб не палитись, але ще кілька «прильотів у бубен» переконали москалів, що грошами питання не вирішити.
Більше кацапи в Конотоп не лізли і в його околицях не бикували, але вирішили взяти місто змором. Почали його обстрілювати, руйнувати захисні споруди, одним словом кошмарили козаків як могли. Проте, не на тих напали. Козаки здійснювали сміливі вилазки з фортеці і попизжували запозіхавшихся кацапів. А коли Трубєцкой наказав засипати захисний рів навколо Конотопу землею, щоб перейти його посуху, то козаки стали ночами комуніздити той ґрунтець для укріплення своїх захисних валів, доводячи правильність великої слов’янської істини: «Вчасно спиздити - це не спиздити, а передбачити».
4-тисячний козацький загін утримував Конотопську фортецю проти 150-тисячного кацапського війська більше двох місяців, що дало змогу гетьману Івану Виговському організувати українську армію та отримати допомогу від Речі Посполитої та Криму.
І, підійшовши до Конотопа, Виговський розіграв усе як по нотках. Він зімітував наступ на «відпускників та сепарів» Трубєцкого, після чого швидесенько чкурнув за річку Сосновку. Зеківська природа кацапів прогнозовано взяла своє і Трубєцкой самонадіяно скомандував: «Догнать хохлов, загнать под шконку и добить нахуй!» Для цієї шляхетної справи було спрямовано велику бригаду з елітною кіннотою під контролем «смотрящего» - боярина Пожарського. По слідах козаків, кацапське угруповання перейшло ріку Сосновку і розбило табір на іншому її березі. Але козаки тієї ж ночі зайшли в тил бригаді Пожарського, зруйнували міст і загатили Сосновку, затопивши сусідні площі.
29 червня 1659 року наші воїни заманили кацапів ще далі вглиб ненькиної території, де нарешті в'їбали по них на повну міць. Підтягнулись поляки. З флангу підключились татари…Коли до кацапів дійшло, що їм трішки пиздець, вони вирішили відступати назад, за річку, але ж вночі там попустували козаки, тому елітні кацапські коні з мегаелітними вершниками загрузли в підтопленому в’язкому ґрунті. І як би кацапи не любили казати «танки коні бруду не бояться», але ж в них навіть на асфальті, навіть на генеральних репетиціях перед парадами важка техніка ніхуя не їде, а що там казати про голі ґрунти, надмірно зволожені вправними українськими гідротехніками. Короче, їх славнозвісна елітна кіннота перетворилася на величезний дитячий майданчик з нерухомими дерев’яними кониками і ніхуя не розуміючими інфантильними кацапами на них.
Звісно, українці, поляки і татари порубали здивованих кацапів немов переспілі гарбузи на корм свиням. В підсумку: мінус 30 тисяч відбірного кацапського війська, втрата артилерії, бойових знамен та скарбниці Трубєцкого, втеча виживших кацапів у Московію та ганьба на всю Європу.
Отака хуйня, малята! Виявляється, і нам є, що згадати!
Не зайвим було б додати, що протягом кількох наступних місяців після цієї славної перемоги, завдяки внутрішньому українському розбрату і підступній політиці Московії, гетьман Іван Виговський втратив владу на користь Юрія Хмельницького, який, в свою чергу, розірвав угоди з Річчю Посполитою і пішов під протекторат Москви, що призвело до розколу і занепаду української держави.
Тож завжди треба пам’ятати уроки історії, до чого я усіх нас і закликаю…