Ця перша ластівка
Originally posted by sabrina_lite at Ця перша ластівка
А що, якби серпи, мотики й рала
Повиливати нам з блискучих лат,
Аби воли покірно оборали
Цунь поля запустілого улад?
Гіркі ридання вже б не поливали
Ту землю, де гула страшна війна.
Чоловіки б із піснею орали,
Жінки б наткали з шовку полотна.
Ду Фу, китайський поет (епоха правління династії Тан)
У романі Павла Загребельного "Євпраксія" є епізод, коли германські барони вдираються у слов'янське селище, руйнуючи доми, вбиваючи місцеве населення і сіючи навколо жах. Потім винуватців сього безчинства ловить у дорозі слов'янський загін - частину кнехтів знищують, а тих, хто вцілів (у тому числі і лідера негідників, маркграфа) заганяють в холодне озеро і тримають там якийсь час. Згодом їх відпускають - най забираються туди, звідки з'явилися. Але спершу трохи охолонуть.
Я стримую себе, щоб не радіти, коли чую про поразку новоросів і їхні втрати у тій чи инший сутичці. І не тому що поділяю їхні погляди, а тому що розумію: з того боку теж люди і їм так само боляче. Я була втішена, коли дізналася про Мар'їнку, але моя втіха не є зловтіхою: швидше б уже закінчилася ота війна, через яку зазнало страждань стільки народу. Тому цю війну треба виграти. І це буде скоро. Мар'їнка - то була перша ластівка. Перша ластівка перемоги українців над агресором. Далі може бути важче. Далі буде нова звитяга. Доземно схиляюся перед тими вояками, що зуміли вистояти і дати ворогу достойну відсіч. А рашисти нехай тікають туди, звідки з'явилися. І більше не вертаються. Ніколи.
Я хотіла додати до посту відео, на якому найманці-чужинці утікають від обстрілів, але його вже видалено. Отак.
А що, якби серпи, мотики й рала
Повиливати нам з блискучих лат,
Аби воли покірно оборали
Цунь поля запустілого улад?
Гіркі ридання вже б не поливали
Ту землю, де гула страшна війна.
Чоловіки б із піснею орали,
Жінки б наткали з шовку полотна.
Ду Фу, китайський поет (епоха правління династії Тан)
У романі Павла Загребельного "Євпраксія" є епізод, коли германські барони вдираються у слов'янське селище, руйнуючи доми, вбиваючи місцеве населення і сіючи навколо жах. Потім винуватців сього безчинства ловить у дорозі слов'янський загін - частину кнехтів знищують, а тих, хто вцілів (у тому числі і лідера негідників, маркграфа) заганяють в холодне озеро і тримають там якийсь час. Згодом їх відпускають - най забираються туди, звідки з'явилися. Але спершу трохи охолонуть.
Я стримую себе, щоб не радіти, коли чую про поразку новоросів і їхні втрати у тій чи инший сутичці. І не тому що поділяю їхні погляди, а тому що розумію: з того боку теж люди і їм так само боляче. Я була втішена, коли дізналася про Мар'їнку, але моя втіха не є зловтіхою: швидше б уже закінчилася ота війна, через яку зазнало страждань стільки народу. Тому цю війну треба виграти. І це буде скоро. Мар'їнка - то була перша ластівка. Перша ластівка перемоги українців над агресором. Далі може бути важче. Далі буде нова звитяга. Доземно схиляюся перед тими вояками, що зуміли вистояти і дати ворогу достойну відсіч. А рашисти нехай тікають туди, звідки з'явилися. І більше не вертаються. Ніколи.
Я хотіла додати до посту відео, на якому найманці-чужинці утікають від обстрілів, але його вже видалено. Отак.