Не розколюй і не розколотим будеш (за мотивами інцидента з ДУК "Правий сектор" і ЗСУ)
Оригинал взят у hnem в Не розколюй і не розколотим будеш (за мотивами інцидента з ДУК "Правий сектор" і ЗСУ)
Останніми днями тільки ледачих і пофігістів не збурила новина про оточення бази ДУК «Правий сектор» військами Збройних Сил України. Одна частина населення енергійно критикує владу за її прагнення приборкати добровольчий рух. Інші несамовито засуджують ультраправих націоналістів, які начебто остаточно втратили почуття міри і граються у свої власні політичні ігри. Російське Гебельс-ТВ звісно ж не приймає чийсь конкретний бік, воно просто радіє і екзальтовано повідомляє своїй невибагливій пастві про «черговий український розбрат». І для нашого телебачення є привід стурбовано повідомити нам про гучні та потенційно резонансні події…
Але варто лише подумати про можливі рушійні сили цього конфлікту, як тут же вся ця проблема зменшується до мізерної незначущої події та змушує заспокоїтися і дихати рівно. Серед цих сил, такими, що заслуговують бути озвученими, є всього дві. Перша - це намагання нашого північно-східного «брата» (який досі «біля воріт») посіяти зайву паніку і створити розкол у суспільстві напередодні травневих свят. Здається, у них є для цього свої можливості у керівних ланках ЗСУ. Друга - це демонстрація сили з боку нашої влади, а також тестування реакції суспільства на спроби поставити під контроль важливі суспільні явища (реакція самого Правого сектору досить прогнозована і в її тестуванні немає сенсу). На жаль, не можна виключити і комбіновану, співузгоджену дію вищенаведених сил.
Погодьтесь, обидва варіанти явно не варті того, щоб заради них надмірно збурюватися і розшматовувати державу. Демонстрація (навіть сили) - вона і є демонстрація. Нехай вона нею і залишиться. Без усяких наслідків. Нам - суспільству - достатньо не зреагувати на неї, щоб вона не досягла своєї мети. Ми легко це забезпечимо. А Правий сектор - тим більше не з тих організацій, які можна розвести і приборкати якимись там демонстраціями сили. І взагалі, демонстрація сили в бік нашого суспільства в об’єднанні з Правим сектором колись вже коштувала одному двічі несудимому діячу президентського крісла.
Якщо ж це - тестування реакції суспільства, то нехай воно просто покаже, що суспільство реагує по-дорослому - виважено і послідовно.
Ну а активно реагувати на російські провокації - взагалі остання справа.
Отже наша реакція на цю подію, яка напевно планувалася стати резонансною або/та руйнівною, має бути максимально спокійною і раціональною. Ну вже точно не панічною. Не треба кидати все і йти пікетувати регіональні відділення Правого сектору з вимогою підкоритися державі. А адептам націоналістичної ідеології і фанатам чарівної посмішки Яроша не треба викопувати дідів кулемет і їхати захищати побратимів-патріотів. Треба пам’ятати де і в який час ми живемо і чітко усвідомлювати, що даний інцидент може бути всього лише результатом нечесної гри нечесних людей, а може навіть глупої гри глупих людей. І не варто із-за якихось провокативних чи відверто нерозумних дій розколюватися і збільшувати напругу в суспільстві.
У будь-якому випадку, на низовому рівні, на рівні виконавців, буде чоловіча розмова, і хлопці скоріш за все самі мирно розберуться, хто би їх не зіштовхував лобами. Надто багато вони пройшли разом. Надто поважають один одного. І наша участь в цьому процесі - точно буде зайвою.
А ось що ми маємо зробити, так це хіба що засудити сам факт таких невчасних розбірок і продемонструвати готовність у разі необхідності стати між ЗСУ і ДУК ПС живою перегородкою, щоб розмирити їх. Ну і треба намагатися усіма доступними, легальними способами тиснути на владу і вести діалог з добровольцями, для того, щоб більше таких ситуацій не виникало. Щоб наступні інтегрування добровольчих сил у військові державні структури не були схожими на великомасштабну диверсію. Бо колись це може дорого нам коштувати.
Отже, спокій і послідовна суспільна робота. Це те, що сьогодні від нас треба. Згадайте як влада тестувала реакцію суспільства, а також ділових і закордонних кіл, на кампанію проти Коломойського. Згадайте як ми бачили там і російський слід. Тоді, хвала Господу, дніпропетровській команді вистачило мудрості не накаляти, а суспільству вистачило розуму не підтримувати сторони активно. І не треба казати про втрачені можливості чи суспільний програш. Свої висновки суспільство зробило і ці висновки ще зіграють певну роль у політичному житті держави. Може вже на найближчих місцевих виборах. А може і пізніше. І це добре. Так і має бути в цивілізованій країні.
І завжди треба пам’ятати про те, що проти нас ведеться гібридна війна і наш мозок є головним об’єктом військових ударів. Обороняйте його. Бережіть себе. До наступних зустрічей!
Останніми днями тільки ледачих і пофігістів не збурила новина про оточення бази ДУК «Правий сектор» військами Збройних Сил України. Одна частина населення енергійно критикує владу за її прагнення приборкати добровольчий рух. Інші несамовито засуджують ультраправих націоналістів, які начебто остаточно втратили почуття міри і граються у свої власні політичні ігри. Російське Гебельс-ТВ звісно ж не приймає чийсь конкретний бік, воно просто радіє і екзальтовано повідомляє своїй невибагливій пастві про «черговий український розбрат». І для нашого телебачення є привід стурбовано повідомити нам про гучні та потенційно резонансні події…
Але варто лише подумати про можливі рушійні сили цього конфлікту, як тут же вся ця проблема зменшується до мізерної незначущої події та змушує заспокоїтися і дихати рівно. Серед цих сил, такими, що заслуговують бути озвученими, є всього дві. Перша - це намагання нашого північно-східного «брата» (який досі «біля воріт») посіяти зайву паніку і створити розкол у суспільстві напередодні травневих свят. Здається, у них є для цього свої можливості у керівних ланках ЗСУ. Друга - це демонстрація сили з боку нашої влади, а також тестування реакції суспільства на спроби поставити під контроль важливі суспільні явища (реакція самого Правого сектору досить прогнозована і в її тестуванні немає сенсу). На жаль, не можна виключити і комбіновану, співузгоджену дію вищенаведених сил.
Погодьтесь, обидва варіанти явно не варті того, щоб заради них надмірно збурюватися і розшматовувати державу. Демонстрація (навіть сили) - вона і є демонстрація. Нехай вона нею і залишиться. Без усяких наслідків. Нам - суспільству - достатньо не зреагувати на неї, щоб вона не досягла своєї мети. Ми легко це забезпечимо. А Правий сектор - тим більше не з тих організацій, які можна розвести і приборкати якимись там демонстраціями сили. І взагалі, демонстрація сили в бік нашого суспільства в об’єднанні з Правим сектором колись вже коштувала одному двічі несудимому діячу президентського крісла.
Якщо ж це - тестування реакції суспільства, то нехай воно просто покаже, що суспільство реагує по-дорослому - виважено і послідовно.
Ну а активно реагувати на російські провокації - взагалі остання справа.
Отже наша реакція на цю подію, яка напевно планувалася стати резонансною або/та руйнівною, має бути максимально спокійною і раціональною. Ну вже точно не панічною. Не треба кидати все і йти пікетувати регіональні відділення Правого сектору з вимогою підкоритися державі. А адептам націоналістичної ідеології і фанатам чарівної посмішки Яроша не треба викопувати дідів кулемет і їхати захищати побратимів-патріотів. Треба пам’ятати де і в який час ми живемо і чітко усвідомлювати, що даний інцидент може бути всього лише результатом нечесної гри нечесних людей, а може навіть глупої гри глупих людей. І не варто із-за якихось провокативних чи відверто нерозумних дій розколюватися і збільшувати напругу в суспільстві.
У будь-якому випадку, на низовому рівні, на рівні виконавців, буде чоловіча розмова, і хлопці скоріш за все самі мирно розберуться, хто би їх не зіштовхував лобами. Надто багато вони пройшли разом. Надто поважають один одного. І наша участь в цьому процесі - точно буде зайвою.
А ось що ми маємо зробити, так це хіба що засудити сам факт таких невчасних розбірок і продемонструвати готовність у разі необхідності стати між ЗСУ і ДУК ПС живою перегородкою, щоб розмирити їх. Ну і треба намагатися усіма доступними, легальними способами тиснути на владу і вести діалог з добровольцями, для того, щоб більше таких ситуацій не виникало. Щоб наступні інтегрування добровольчих сил у військові державні структури не були схожими на великомасштабну диверсію. Бо колись це може дорого нам коштувати.
Отже, спокій і послідовна суспільна робота. Це те, що сьогодні від нас треба. Згадайте як влада тестувала реакцію суспільства, а також ділових і закордонних кіл, на кампанію проти Коломойського. Згадайте як ми бачили там і російський слід. Тоді, хвала Господу, дніпропетровській команді вистачило мудрості не накаляти, а суспільству вистачило розуму не підтримувати сторони активно. І не треба казати про втрачені можливості чи суспільний програш. Свої висновки суспільство зробило і ці висновки ще зіграють певну роль у політичному житті держави. Може вже на найближчих місцевих виборах. А може і пізніше. І це добре. Так і має бути в цивілізованій країні.
І завжди треба пам’ятати про те, що проти нас ведеться гібридна війна і наш мозок є головним об’єктом військових ударів. Обороняйте його. Бережіть себе. До наступних зустрічей!