Революційно-коаліційне
Originally posted by dniprovska at Революційно-коаліційне
Мені оце недавно спали на думку цікаві історичні аналогії з національно-визвольними змаганнями початку 20 сторіччя. Хто в нас аналог Петлюри й Винниченка? Бухгалтер Яценюк і письменник Турчинов. Хто аналог отаманів? Комбати, які сіють махновщину у збройних силах, і частина яких ситуативно приєдналися до НФ. Правда, розклади нині не ті, що були раніше - розклади більш сприятливі для України і в нас є шанс переступити через вікові граблі та наново переграти історичну трагедію, уникнувши жахливого фіналу. От тільки чи скористається наш народ цим шансом? Маю надію на краще.
Різного роду ватяні "оналітеги" вже потирають ручки і "прєдвкушают, как хунта пєрєгризьоцца". Я б не радила нашим воріженькам розкатувати губи. Хоча політичні розклади після виборів є далеко не ідеальними як для воєнного часу, але того балагану, який ми мали у 2005-2010р.р. очікувати теж не слід. Потужними двигунами політичних скандалів того часу були Ю. Тимошенко і В. Янукович. Янукович вже десь зник за обрієм, а Тимошенко балансує на маргінесі. Яценюку ж бракує пасіонарності. Хоча Арсенія Петровича останнім часом почало заносити, його бойове попискування зазвичай є прелюдією до глибоких поступок і широких компромісів. Свого часу цей звитяжний муж навіть кулю в лоб готовий був прийняти, але куля якось мимо пролетіла...
Та й перемога НФ є дуже відносною - декілька сотих відсотка відриву від президентської партії - не дуже значна перевага (нагадаю, у 2006-му Тимошенко обійшла Ющенка на 8 відсотків). Найбільша фракція буде все-таки у БПП, більш того, у Президента швидше за все буде блок-пакет, що унеможливить конституційний переворот у ВР. Крім того, в Раді вже не буде потужної проросійської опозиції. Комуністів викинули з пісочниці, а опозиційний Блок і ПР - дуже різні політсили. Партія Регіонів, кістяк якої становив агресивний, криміналізований і супер-дисциплінований донецький клан, мала найбільшу фракцію в Раді, потужну підтримку консолідованого та дисциплінованого електорату промислових регіонів та контролювала весь Південний Схід.
«ОБло» являє собою купку біло-голубих недобитків, яких зібрала до купи група Льовочкіна-Фірташа - найбільш проєвропейське і цивілізоване крило ПР. Сама назва "Опозиційний Блок" говорить про те, як мало ця політсила розраховує на владу. В Україні немає партії та лідера, які могли б зібрати під своїм крилом всю еліту та левову частку електорату Південного Сходу. "Тьорки" між "камандай Днєпра" та донецькими (вкупі з вагомою фракцією та рівномірною підтримкою по регіонах) дають Порошенку ширші можливість для маневру, ніж ті, що були колись у його кума.
Ще один специфічний момент. У 2006 році команда Президента мала електоральну базу переважно у Західних областях і органічно не сприймалася на Півдні та Сході (де демократично та патріотично налаштований електорат віддавав перевагу БЮТ), а партія прем'єра (Тимошенко) - була фаворитом Центру і збирала під своє крило весь демократичний електорат Півдня і Сходу. Зараз - усе навпаки. НФ отримав більшість голосів у Західних областях, тоді як БПП має рівномірну підтримку на Заході, в Центрі та на Півдні, випередив НФ у Києві і є значно популярнішим від НФ на Сході. Це обмежує можливості Яценюка у частині створення різних "широк" та реверансів у бік РФ - адже електорат Західної України є найбільш вимогливим та вибагливим.
Крім того, Яценюк вважається більш проамериканським політиком, тоді як Порошенко - проєвропейським. У тандемі Ющенко-Тимошенко все було навпаки. Правда, слід враховувати, що переважна більшість наших керманичів по своїй суті безідейна - їхні геополітичні вподобання є ситуативними, але ситуація буде заганяти прем'єра саме в атлантичну нішу.
Звичайно, сподіватися на ідилію у новій ВР (якій уже пророчать недовге життя) не варто. І як будуть далі розгортатися події - важко сказати. Слід лише відмітити деякі показові тенденції, що виявили останні вибори.
1. Безпрецедентно низька й нерівномірна явка. Цю обставину кожен трактує, як хоче. Вороги нашої Держави трактують це як «параженіє Парашенкі», патріоти - роблять хорошу міну. Але я б радше зосередилася не на аналізі «середньої температурі по лікарні», а на факті нерівномірної участі електорату різних регіонів у виборчому процесі. Якщо Західні області видавали явку до 70%, то на Півдні й Сході вона ледь дотягувала до 30-ти, 40-ка відсотка. Це означає, що процес консолідації української нації ще не завершено. Мешканці південно-східних регіонів все-таки ще мають ментальні відмінності від мешканців Заходу та Центру. Вони вже не хочуть голосувати за зрадників та колабораціоністів, але й нести голоси БПП, Яценюку, Тимошенці, Садовому не поспішають. Якщо врахувати, що демократія не є найвищою цінністю у промислових регіонах, то низькою явкою на виборах до ВР цей електорат показав, що сприйме будь-якого лідера, що наведе в країні порядок і забезпечить більш-менш пристойний рівень життя.
2. Прихід до ВР «свіжих» політсил на «нових облич», за якими стоять старі, добрі олігархи (і, можливо, кремлядь). Зараз патріотична публіка умліває від нової партії «Самопоміч», яка показала несподівано високий результат. Боюся, природа успіху «Самопомочі» є подібною до успіху «Свободи» у 2012 р., від якої наші патріоти теж умлівали, а потім дружно винесли її на смітник (хоча зараз невеличка фракція ВОСі й не завадила б). Є досить вагомі підстави вважати, що первинно «Самопоміч» створювалася як партія-спойлер, що мала відтягувати голоси БПП і «ВОС». Садовий з його новою командою технократів мав би відтягнути голоси інтелігентного електорату, який пам’ятав, що Кролик з Пастором таки здали Крим і Донбас і би голосував би за БПП без особливого пієтету. Ну а істеричний Сімьонченко, який не вилазив з ФБ та зомбоящика (коли тільки такі люди воювати встигають?) тягнув на себе голоси Свободи (разом з комбатами, які увійшли у НФ), ще раз підтвердивши своїм успіхом, що наш патріотичний електорат у своїй масі ще не навчився відрізняти справжню боротьбу від метушні і вважає борцями тих, хто голосніше всіх репетує в ефірі та І-неті про свої подвиги.
Ні для кого не секрет, що патроном добровольчих батальйонів та спонсором низки політпроектів є олігарх І. Коломойський. Захоплення Коломойським і Ко в середовищі патріотичної публіки є безмежним і в чомусь подібним захопленню Тимошенко в нульові, коли вона скакнула з олігархів у патріотки, покорішилася з ультра-радикалами і притисла з ними Кучму до Кремлівської стіни. І Тимошенко свого часу вдавалася до агресивної антиросійської риторики, що не завадило їй потім підхіхікувати Путіну, коли той цинічно знущався над трагедією Голодомору та зливати Росії все, що тільки дозволяли обставини. Я не вірю у переродження олігархів. І я б не стала перебільшувати розумові здібності «жидобандери» Бені та применшувати розумові здібності Путіна і Ко. Ну, ми ж знаємо приказку, яку приписують Петру І, що один росіянин обдурить трьох євреїв. Один Путін обдурив Березовського, Гусінського та Ходорковського. І я не думаю, що Коломойський набагато розумніший за своїх російських братів.
Добровольчі батальйони, які створювалися з чисто прагматичною метою: захисту активів дніпропетровської команди від російських інтервентів та донецької братви і тиску на Київ, можуть принести йому таку ж прикру несподіванку, яку принесла донецьким Лугандонія, яку вони створили для захисту своїх активів від дніпропетровської братви та тиску на Київ. Путін перехопив контроль над структурами, які створили донецькі імбецили, і окупував Донбас (правда, окупація йому щастя не принесла, але партія ще не закінчена). Кадровий і командний склад воєнізованих утворень, які патронують Коломойський і Ко, є дуже контроверсійним і може вийти з-під контролю не тільки Київського Уряду, але й хитрожопої публіки, яка спонсорувала цю креатуру. Тому Порошенко буде останнім ідіотом, якщо дозволить зберегти контроль над МВС (і комплектацією тербатів) у руках Авакова.
Загалом, можна очікувати декілька варіантів розвитку подій:
1. Оперативне створення коаліції БПП, НФ та Самопомочі й концентрація на вирішенні нагальних питань.
2. Затяжна коаліціада з компромісами, які нікого не влаштовують.
3. Кролик/БПП іде ва-банк: зриває коаліцію і йде в опозицію/створює широку коаліцію з оппоблоком, ляшком та одіозними мажоритарниками.
Ну а публіці, яка вже запасається поп-корном, слід чітко усвідомити: поки третій стан (національна буржуазія/креативний клас) не створить власну потужну політсилу і не проведе її у Парламент, ніяких справжніх реформ очікувати не варто. Від перебирання різних сортів політичних екскрементів влада чистішою не стане. Політична еволюція ще не завершена, тож рано складати руки і полишати надовго владу в брудних руках політичних шахраїв.
Мені оце недавно спали на думку цікаві історичні аналогії з національно-визвольними змаганнями початку 20 сторіччя. Хто в нас аналог Петлюри й Винниченка? Бухгалтер Яценюк і письменник Турчинов. Хто аналог отаманів? Комбати, які сіють махновщину у збройних силах, і частина яких ситуативно приєдналися до НФ. Правда, розклади нині не ті, що були раніше - розклади більш сприятливі для України і в нас є шанс переступити через вікові граблі та наново переграти історичну трагедію, уникнувши жахливого фіналу. От тільки чи скористається наш народ цим шансом? Маю надію на краще.
Різного роду ватяні "оналітеги" вже потирають ручки і "прєдвкушают, как хунта пєрєгризьоцца". Я б не радила нашим воріженькам розкатувати губи. Хоча політичні розклади після виборів є далеко не ідеальними як для воєнного часу, але того балагану, який ми мали у 2005-2010р.р. очікувати теж не слід. Потужними двигунами політичних скандалів того часу були Ю. Тимошенко і В. Янукович. Янукович вже десь зник за обрієм, а Тимошенко балансує на маргінесі. Яценюку ж бракує пасіонарності. Хоча Арсенія Петровича останнім часом почало заносити, його бойове попискування зазвичай є прелюдією до глибоких поступок і широких компромісів. Свого часу цей звитяжний муж навіть кулю в лоб готовий був прийняти, але куля якось мимо пролетіла...
Та й перемога НФ є дуже відносною - декілька сотих відсотка відриву від президентської партії - не дуже значна перевага (нагадаю, у 2006-му Тимошенко обійшла Ющенка на 8 відсотків). Найбільша фракція буде все-таки у БПП, більш того, у Президента швидше за все буде блок-пакет, що унеможливить конституційний переворот у ВР. Крім того, в Раді вже не буде потужної проросійської опозиції. Комуністів викинули з пісочниці, а опозиційний Блок і ПР - дуже різні політсили. Партія Регіонів, кістяк якої становив агресивний, криміналізований і супер-дисциплінований донецький клан, мала найбільшу фракцію в Раді, потужну підтримку консолідованого та дисциплінованого електорату промислових регіонів та контролювала весь Південний Схід.
«ОБло» являє собою купку біло-голубих недобитків, яких зібрала до купи група Льовочкіна-Фірташа - найбільш проєвропейське і цивілізоване крило ПР. Сама назва "Опозиційний Блок" говорить про те, як мало ця політсила розраховує на владу. В Україні немає партії та лідера, які могли б зібрати під своїм крилом всю еліту та левову частку електорату Південного Сходу. "Тьорки" між "камандай Днєпра" та донецькими (вкупі з вагомою фракцією та рівномірною підтримкою по регіонах) дають Порошенку ширші можливість для маневру, ніж ті, що були колись у його кума.
Ще один специфічний момент. У 2006 році команда Президента мала електоральну базу переважно у Західних областях і органічно не сприймалася на Півдні та Сході (де демократично та патріотично налаштований електорат віддавав перевагу БЮТ), а партія прем'єра (Тимошенко) - була фаворитом Центру і збирала під своє крило весь демократичний електорат Півдня і Сходу. Зараз - усе навпаки. НФ отримав більшість голосів у Західних областях, тоді як БПП має рівномірну підтримку на Заході, в Центрі та на Півдні, випередив НФ у Києві і є значно популярнішим від НФ на Сході. Це обмежує можливості Яценюка у частині створення різних "широк" та реверансів у бік РФ - адже електорат Західної України є найбільш вимогливим та вибагливим.
Крім того, Яценюк вважається більш проамериканським політиком, тоді як Порошенко - проєвропейським. У тандемі Ющенко-Тимошенко все було навпаки. Правда, слід враховувати, що переважна більшість наших керманичів по своїй суті безідейна - їхні геополітичні вподобання є ситуативними, але ситуація буде заганяти прем'єра саме в атлантичну нішу.
Звичайно, сподіватися на ідилію у новій ВР (якій уже пророчать недовге життя) не варто. І як будуть далі розгортатися події - важко сказати. Слід лише відмітити деякі показові тенденції, що виявили останні вибори.
1. Безпрецедентно низька й нерівномірна явка. Цю обставину кожен трактує, як хоче. Вороги нашої Держави трактують це як «параженіє Парашенкі», патріоти - роблять хорошу міну. Але я б радше зосередилася не на аналізі «середньої температурі по лікарні», а на факті нерівномірної участі електорату різних регіонів у виборчому процесі. Якщо Західні області видавали явку до 70%, то на Півдні й Сході вона ледь дотягувала до 30-ти, 40-ка відсотка. Це означає, що процес консолідації української нації ще не завершено. Мешканці південно-східних регіонів все-таки ще мають ментальні відмінності від мешканців Заходу та Центру. Вони вже не хочуть голосувати за зрадників та колабораціоністів, але й нести голоси БПП, Яценюку, Тимошенці, Садовому не поспішають. Якщо врахувати, що демократія не є найвищою цінністю у промислових регіонах, то низькою явкою на виборах до ВР цей електорат показав, що сприйме будь-якого лідера, що наведе в країні порядок і забезпечить більш-менш пристойний рівень життя.
2. Прихід до ВР «свіжих» політсил на «нових облич», за якими стоять старі, добрі олігархи (і, можливо, кремлядь). Зараз патріотична публіка умліває від нової партії «Самопоміч», яка показала несподівано високий результат. Боюся, природа успіху «Самопомочі» є подібною до успіху «Свободи» у 2012 р., від якої наші патріоти теж умлівали, а потім дружно винесли її на смітник (хоча зараз невеличка фракція ВОСі й не завадила б). Є досить вагомі підстави вважати, що первинно «Самопоміч» створювалася як партія-спойлер, що мала відтягувати голоси БПП і «ВОС». Садовий з його новою командою технократів мав би відтягнути голоси інтелігентного електорату, який пам’ятав, що Кролик з Пастором таки здали Крим і Донбас і би голосував би за БПП без особливого пієтету. Ну а істеричний Сімьонченко, який не вилазив з ФБ та зомбоящика (коли тільки такі люди воювати встигають?) тягнув на себе голоси Свободи (разом з комбатами, які увійшли у НФ), ще раз підтвердивши своїм успіхом, що наш патріотичний електорат у своїй масі ще не навчився відрізняти справжню боротьбу від метушні і вважає борцями тих, хто голосніше всіх репетує в ефірі та І-неті про свої подвиги.
Ні для кого не секрет, що патроном добровольчих батальйонів та спонсором низки політпроектів є олігарх І. Коломойський. Захоплення Коломойським і Ко в середовищі патріотичної публіки є безмежним і в чомусь подібним захопленню Тимошенко в нульові, коли вона скакнула з олігархів у патріотки, покорішилася з ультра-радикалами і притисла з ними Кучму до Кремлівської стіни. І Тимошенко свого часу вдавалася до агресивної антиросійської риторики, що не завадило їй потім підхіхікувати Путіну, коли той цинічно знущався над трагедією Голодомору та зливати Росії все, що тільки дозволяли обставини. Я не вірю у переродження олігархів. І я б не стала перебільшувати розумові здібності «жидобандери» Бені та применшувати розумові здібності Путіна і Ко. Ну, ми ж знаємо приказку, яку приписують Петру І, що один росіянин обдурить трьох євреїв. Один Путін обдурив Березовського, Гусінського та Ходорковського. І я не думаю, що Коломойський набагато розумніший за своїх російських братів.
Добровольчі батальйони, які створювалися з чисто прагматичною метою: захисту активів дніпропетровської команди від російських інтервентів та донецької братви і тиску на Київ, можуть принести йому таку ж прикру несподіванку, яку принесла донецьким Лугандонія, яку вони створили для захисту своїх активів від дніпропетровської братви та тиску на Київ. Путін перехопив контроль над структурами, які створили донецькі імбецили, і окупував Донбас (правда, окупація йому щастя не принесла, але партія ще не закінчена). Кадровий і командний склад воєнізованих утворень, які патронують Коломойський і Ко, є дуже контроверсійним і може вийти з-під контролю не тільки Київського Уряду, але й хитрожопої публіки, яка спонсорувала цю креатуру. Тому Порошенко буде останнім ідіотом, якщо дозволить зберегти контроль над МВС (і комплектацією тербатів) у руках Авакова.
Загалом, можна очікувати декілька варіантів розвитку подій:
1. Оперативне створення коаліції БПП, НФ та Самопомочі й концентрація на вирішенні нагальних питань.
2. Затяжна коаліціада з компромісами, які нікого не влаштовують.
3. Кролик/БПП іде ва-банк: зриває коаліцію і йде в опозицію/створює широку коаліцію з оппоблоком, ляшком та одіозними мажоритарниками.
Ну а публіці, яка вже запасається поп-корном, слід чітко усвідомити: поки третій стан (національна буржуазія/креативний клас) не створить власну потужну політсилу і не проведе її у Парламент, ніяких справжніх реформ очікувати не варто. Від перебирання різних сортів політичних екскрементів влада чистішою не стане. Політична еволюція ще не завершена, тож рано складати руки і полишати надовго владу в брудних руках політичних шахраїв.