Не той Майдан
Оригинал взят у Лариса Вакульницька в ****
Десь о по-п'ятій, з цікавості подивитись, що там сьогодні було, я була на Майдані.
палатки залишились тільки на площах - по обидві боки від сцени. барикада зі сторони Поштамта. Навколо сміття і сліди від згорілих нещодавно шин. Там, сям групки незрозумілих мужиків - деякі по гражданке, деякі в камуфляжі. У одного бачила кобуру, морди у деяких закриті балаклавами. Багато з бітами і залізними палками.
Підійшла до групи людей, чоловік в 30, що стояли на дорозі біля згорілого Будинку Профспілок..
Там голі до пуза "жителі Майдану" шарпали за велосипед якогось інтелігентного виду мужчину років 35 в білій футболці, кричали, що він провокатор.
Хлопець намагався щось спитати, пояснити - схоже було, що зимою він тут був. Одна мужик десь під метр 90 наскакував на нього з явним наміром вдарити.
Жінка цього велосипедиста намагалась заспокоїти натовп і пузатий (ну, дуже пузатий) мужик років 40 теж намагався трохи заспокоїти цього здоровила, відводячи йому руку. Стояв густий мат.
Не знаю, як так вийшло, але навіть несподівано для себе я раптом почала кричати: на Донбас! на Донбас! на війну!" і хлопати в долоні, чим привабила увагу натовпу. .
Всі повернули до мене злі обличчя з печаттю освіти 8 класів і коридор.
-Чого ви на нього напали? Як не соромно? Вас багато. Чого ви тут стоїте? На війну йдіть.
-Він провокатор!
- і чим це, цікаво, він вас і на шо провокуєте? Відповіді не було.
Поки ми перекидались словами, пара благополучно змилась, а я залишилась сама наодинці з агресивними дядьками і тітками перехідного віку - від похилого до гроба.
-На війну йдіть, - повторила.
Один низенький хлопець сказав, що він вже там був і вернувся.
- Де "там"?
- Под Лутугіно.
- Де під Лутугіно?! В якій частині?! В якій частині, питаю?, - нависла.
- Под Лутугіно. Это секрет.
- Бххх, легенду краще вивчіть: "сєкрєт":)). (Лутугіно брав Айдар про що я знала, а він ні).
- Сама іді на вайну! - запропонував ще один - Будєш кашу варіть.
- Та нє вопрос. Вмєстє пашлі, - запропонувала я, а він, схоже, чекав, що я почну віднєкуватись.
- Что тьі тут снімаєш? - підскочила до мене якась тітка.
В руках в мене не було навіть телефону.
Я не стала виправдовуватись, що знімати мені нічим, натомість спитала:
-А що, тут заборонено знімати?! Це за це стояв Майдан, щоб тут не можна було знімати і ходити?!
- А ну, - переходячи на російську чомусь, - покажітє пропіску! - не знаю, що я хотіла вияснити цією пропискою. Але якось, мимоволі, десь з підкорки вилітали старі заготовки. Я вимогою прописки тролила тітушок в Маріїнському - вони тоді розказували, що істинні кияни протестують проти Майдану.
І далі діалог весь був російською, видно російською їм було спілкуватись легше і зручніше, ніж українською.
- Зачем тебе прописка?! - о, боже! реакція така сама, як тоді, у тітушок. Вони всі стушувались і трохи відійшли від мене.
Але за секунду підбігла якась жінка і стала показувати мені паспорт, що вона народилась в Києві.
Все було так одночасно... вони матюкались - підскочив до мене той пузань і зірвав в мене з носа окуляри і підкинув їх у повітря, я тільки поглядом провела - уф, добре полетіли, метрів на 2 вверх, потім гепнулись на асфальт. Чомусь не розбились.
- Уууу, харашо же вьі тут поступаєтє, - з іронією.
В наступну мить перед моїм носом опинився залізний прут:
-Ты поняла?!
Я цей прут рефлекторно дьорнула на себе разом з власником - прут був цільним, важким, якщо добре замахнутись, запросто можна проломити голову чи ключицю:
-Що, хочеш вдарити?, - оце класний Майдан! здорово! здорово... (це "здорово" я повторювала як папуга).
Лице моє було веселе і спокійне, але зрадницьки задрижала нога, чомусь не в коліні, а якось паралельно тілу. Поскільки я була на каблуках і в спідничці вище коліна, я боялась, що це буде помітно, але вони мене оточили, даремно я переживала за ногу.
Вони щось загуділи, хтось відсторонив Пузо.
Я підняла окуляри, зробила крок в сторону. Може мене хтось захищав - я, чесно кажучи, не пам'ятаю. Може хтось.
- Іді отсюда!
- Свой паспорт пакажі! - закричалась якась тітка.
- Іди сюди, покажу. Вона чомусь злякалась. Іди, - кажу, - не бійся.
Все було досить абсурдистськи.
- Іди-іди, не бійся.
Дістала паспорт, боялась, що хтось його у мене вирве і порве. Тому знайшла сторінку з своєю київською пропискою і тицьнула їй прямо в очі.
- Я так нє віжу.
Відвела руку подалі.
І тут бабуська, божий одуван, з кривими зубами раптом закричала:
- Я ее узнала! Это известная провокаторша! Она была на всех акциях!
Цікаво, які акції вона мала на увазі, - десь пролетіло в голові. Але на слові "провокаторша" натовп ще більш розпалився і я була впевнена, що тут мені точно прийшов капець і що я таки отримаю тим прутом по своїй необережній голові.
Врятувала мене якась тамошня дівчина з бітою в руках (страшна як смерть і теж чомусь з поганими зубами). Раніше її не було.
- Што происходит?
- Провокаторша! Провокаторша! - загудів натовп.
Пляць, що вони мали на увазі під цим "провокаторством" - і до мене і до того велосипедиста однакова загроза.
- Ідітє отсюда. Ідітє, я сказала.
Ну, я і пішла. Дуже хотілось підняти руку і не обертаючись показати фак, але не ризикнула.
Зато удалилась повільно, перебираючи ногами на каблуках (коли йдеш - ноги не дрижать) походкою подіумною юності, тримаючи рівно спину.
Да, не той тепер ярмарок, Хорол-річка не та (с).
Не той Майдан. Ці люди не можуть зв'язати декілька фраз докупи, ці люди не можуть аргументувати свою позицію, можливо від цього вони дуже агресивні?, а може це звична модель їх поведінки.
Ці люди не схожі ні на сільських дядьків, яких було в свій час на тому, справжньому, Майдані, багато.
Ці люди не схожі на інтелігентів, яких була переважна більшість на тому, нашому, Майдані...
(справедливості заради, поки я туди йшла - від КМДА, я побачила декілька знайомих облич з того Майдану, це були дядьки з козацького редуту).
Десь о по-п'ятій, з цікавості подивитись, що там сьогодні було, я була на Майдані.
палатки залишились тільки на площах - по обидві боки від сцени. барикада зі сторони Поштамта. Навколо сміття і сліди від згорілих нещодавно шин. Там, сям групки незрозумілих мужиків - деякі по гражданке, деякі в камуфляжі. У одного бачила кобуру, морди у деяких закриті балаклавами. Багато з бітами і залізними палками.
Підійшла до групи людей, чоловік в 30, що стояли на дорозі біля згорілого Будинку Профспілок..
Там голі до пуза "жителі Майдану" шарпали за велосипед якогось інтелігентного виду мужчину років 35 в білій футболці, кричали, що він провокатор.
Хлопець намагався щось спитати, пояснити - схоже було, що зимою він тут був. Одна мужик десь під метр 90 наскакував на нього з явним наміром вдарити.
Жінка цього велосипедиста намагалась заспокоїти натовп і пузатий (ну, дуже пузатий) мужик років 40 теж намагався трохи заспокоїти цього здоровила, відводячи йому руку. Стояв густий мат.
Не знаю, як так вийшло, але навіть несподівано для себе я раптом почала кричати: на Донбас! на Донбас! на війну!" і хлопати в долоні, чим привабила увагу натовпу. .
Всі повернули до мене злі обличчя з печаттю освіти 8 класів і коридор.
-Чого ви на нього напали? Як не соромно? Вас багато. Чого ви тут стоїте? На війну йдіть.
-Він провокатор!
- і чим це, цікаво, він вас і на шо провокуєте? Відповіді не було.
Поки ми перекидались словами, пара благополучно змилась, а я залишилась сама наодинці з агресивними дядьками і тітками перехідного віку - від похилого до гроба.
-На війну йдіть, - повторила.
Один низенький хлопець сказав, що він вже там був і вернувся.
- Де "там"?
- Под Лутугіно.
- Де під Лутугіно?! В якій частині?! В якій частині, питаю?, - нависла.
- Под Лутугіно. Это секрет.
- Бххх, легенду краще вивчіть: "сєкрєт":)). (Лутугіно брав Айдар про що я знала, а він ні).
- Сама іді на вайну! - запропонував ще один - Будєш кашу варіть.
- Та нє вопрос. Вмєстє пашлі, - запропонувала я, а він, схоже, чекав, що я почну віднєкуватись.
- Что тьі тут снімаєш? - підскочила до мене якась тітка.
В руках в мене не було навіть телефону.
Я не стала виправдовуватись, що знімати мені нічим, натомість спитала:
-А що, тут заборонено знімати?! Це за це стояв Майдан, щоб тут не можна було знімати і ходити?!
- А ну, - переходячи на російську чомусь, - покажітє пропіску! - не знаю, що я хотіла вияснити цією пропискою. Але якось, мимоволі, десь з підкорки вилітали старі заготовки. Я вимогою прописки тролила тітушок в Маріїнському - вони тоді розказували, що істинні кияни протестують проти Майдану.
І далі діалог весь був російською, видно російською їм було спілкуватись легше і зручніше, ніж українською.
- Зачем тебе прописка?! - о, боже! реакція така сама, як тоді, у тітушок. Вони всі стушувались і трохи відійшли від мене.
Але за секунду підбігла якась жінка і стала показувати мені паспорт, що вона народилась в Києві.
Все було так одночасно... вони матюкались - підскочив до мене той пузань і зірвав в мене з носа окуляри і підкинув їх у повітря, я тільки поглядом провела - уф, добре полетіли, метрів на 2 вверх, потім гепнулись на асфальт. Чомусь не розбились.
- Уууу, харашо же вьі тут поступаєтє, - з іронією.
В наступну мить перед моїм носом опинився залізний прут:
-Ты поняла?!
Я цей прут рефлекторно дьорнула на себе разом з власником - прут був цільним, важким, якщо добре замахнутись, запросто можна проломити голову чи ключицю:
-Що, хочеш вдарити?, - оце класний Майдан! здорово! здорово... (це "здорово" я повторювала як папуга).
Лице моє було веселе і спокійне, але зрадницьки задрижала нога, чомусь не в коліні, а якось паралельно тілу. Поскільки я була на каблуках і в спідничці вище коліна, я боялась, що це буде помітно, але вони мене оточили, даремно я переживала за ногу.
Вони щось загуділи, хтось відсторонив Пузо.
Я підняла окуляри, зробила крок в сторону. Може мене хтось захищав - я, чесно кажучи, не пам'ятаю. Може хтось.
- Іді отсюда!
- Свой паспорт пакажі! - закричалась якась тітка.
- Іди сюди, покажу. Вона чомусь злякалась. Іди, - кажу, - не бійся.
Все було досить абсурдистськи.
- Іди-іди, не бійся.
Дістала паспорт, боялась, що хтось його у мене вирве і порве. Тому знайшла сторінку з своєю київською пропискою і тицьнула їй прямо в очі.
- Я так нє віжу.
Відвела руку подалі.
І тут бабуська, божий одуван, з кривими зубами раптом закричала:
- Я ее узнала! Это известная провокаторша! Она была на всех акциях!
Цікаво, які акції вона мала на увазі, - десь пролетіло в голові. Але на слові "провокаторша" натовп ще більш розпалився і я була впевнена, що тут мені точно прийшов капець і що я таки отримаю тим прутом по своїй необережній голові.
Врятувала мене якась тамошня дівчина з бітою в руках (страшна як смерть і теж чомусь з поганими зубами). Раніше її не було.
- Што происходит?
- Провокаторша! Провокаторша! - загудів натовп.
Пляць, що вони мали на увазі під цим "провокаторством" - і до мене і до того велосипедиста однакова загроза.
- Ідітє отсюда. Ідітє, я сказала.
Ну, я і пішла. Дуже хотілось підняти руку і не обертаючись показати фак, але не ризикнула.
Зато удалилась повільно, перебираючи ногами на каблуках (коли йдеш - ноги не дрижать) походкою подіумною юності, тримаючи рівно спину.
Да, не той тепер ярмарок, Хорол-річка не та (с).
Не той Майдан. Ці люди не можуть зв'язати декілька фраз докупи, ці люди не можуть аргументувати свою позицію, можливо від цього вони дуже агресивні?, а може це звична модель їх поведінки.
Ці люди не схожі ні на сільських дядьків, яких було в свій час на тому, справжньому, Майдані, багато.
Ці люди не схожі на інтелігентів, яких була переважна більшість на тому, нашому, Майдані...
(справедливості заради, поки я туди йшла - від КМДА, я побачила декілька знайомих облич з того Майдану, це були дядьки з козацького редуту).